28-03-2017 Юрій Мушкетик 631

Біографія Юрія Мушкетика

Біографія Юрія Мушкетика

Народився Юрій (Георгій) Михайлович Мушкетик 21 березня 1929 року в селі Вертіївці на Чернігівщині в родині вчителя. Дитинство минуло за початків колгоспного життя на селі, тобто тоді, коли це нове життя ще не встигло деформувати одвічну народну мораль, поважливе ставлення до природи, землі. Недарма згодом у творах письменника норми й погляди трудової моралі, віками вироблені українським хліборобським селом, стануть оціночними критеріями і нормою.

Далі була війна. Пережиті роки лихоліття, враження від них з часом складуть основу дилогії повістей «Вогні серед ночі» (1959) та «Чорний хліб» (I960).

1963 Ю. Мушкетик закінчує філологічний факультет Київського університету, а тоді й аспірантуру при кафедрі української літератури. З 1956 працював заступником редактора та головним редактором журналу «Дніпро». З 1979 – секретар, з 1980 — 1-й секретар правління Київської організації Спілки письменників України.

Ще в студентські роки він всерйоз береться за твір з давньої української історії. А 1954 виходить перша книжка — повість «Семен Палій», через два роки — роман «Гайдамаки» (1956). Захопленість історичною тематикою — взагалі-то не дуже властива молодим письменникам — у 50-ті роки була в українських умовах акцією громадянськи мужньою.

Тим більше, що в творах виявлено здатність не лише персоніфікувати історичну акцію, показавши, ким і як вона здійснювалась, а й, заглянувши у внутрішній світ героїв, докопатися до її глибинних людських витоків.

Людське, гуманістичне стає основним об'єктом пристрасних письменникових зацікавлень і глибшого творчого осмислення й від самих початків його виходу на сучасну тематику. Життя героя роману «Серце і камінь» (1962) склалося драматично: був інженером-атомником, став інвалідом. Втратив здоров'я, втратив віру в життя... Приїздить у рідне село, плекаючи надію знайти тут «тиху заплаву», на пенсії доживати віку. Та не зміг залишитись стороннім спостерігачем... Отже, пошуки в художньому осмисленні гуманістичної ідеї самоцінності людини, відкритті «внутрішніх» вимірів особистості Ю. Мушкетик починає вести вже в першому своєму романі про сучасне життя.

Ця, можна сказати, лишень у зародку намічена проблема: людина, особистість — і система, знайде і чіткіше визначення, і різнобічне освітлення в романі «Крапля крові» (1964).

Своєрідним продовженням розробки тої ж теми взаємовідповідальності людської особистості й суспільства став у творчості Мушкетика й роман «Останній острів» (1969), де зневага до скарбів природи, річки, до краси довколишнього світу кваліфікується як явище, руйнівне для людської особистості, розглядається (подібно до «Собору» О. Гончара) як духовне браконьєрство, ув'язується з безпам'ятством людей, очужілих до свого родоводу, кореня.

Роман завершував період творчого становлення Ю. Мушкетика, засвідчував, що він посилює увагу до сюжету (питання, актуального для української прози), дедалі успішніше розкриває психологічний стан своїх героїв, динаміку його змін. В «Останньому острові» він шукає шляхи розширення часового простору роману, вводячи за допомогою невеликих розділів — «сходинок пам'яті» — і час минулий.

Це підтвердили і наступні його твори: воєнний роман «Жорстоке милосердя» (1973) і повість «Старий у задумі» (1974). До речі, повість, у якій ідеться про скульптора, котрий, створивши визначну річ, що принесла йому визнання, славу, матеріальне забезпечення, не зміг у подальших своїх роботах перевершити її й звільнитися од її впливу, від самоповторень, поки врешті не розбиває кращий із своїх витворів, — це повість-притча. Звертаючись до цього художнього різновиду, Ю. Мушкетах виявляв чутливість до стильових тенденцій, які заявляли про себе в першій половині 70-х, — до умовності, інакомовлення, алегоризму.

До теми духовної міцності, цілісності людини знову повертається Ю. Мушкетик у повісті «Біль» (1978), даючи також на воєнному матеріалі багато в чому нове, «несподіване» її трактування. В критичній ситуації — на грані життя і смерті — Миколі забракло морально-психологічної надійності, і він, не бажаючи того, став причиною загибелі товаришів по розвідці.

Ця проблема у творах Ю. Мушкетика 70-80-х років уже доволі чітко виступає як авторове «надзавдання». Так, у трактуванні образу Марченка з «Білої тіні» (1977) невипадково саме категорія совісті постає як надзвичайно важливий, навіть, можна сказати, універсальний вимір особистості, як головний ціннісний критерій, що ним керується герой на шляху самоочищення й самовдосконалення, обстоюючи свої людські позиції. Перевірку на відповідність між «словом» і «ділом» влаштовують наші молоді сучасники уславленому давньому філософові Сенеці, намагаючись з'ясувати, наскільки проповідуване ним учення відповідало тому, як сам Сенека жив, що і в ім'я чого чинив (повість «Суд над Сенекою»).

У розробці Ю. Мушкетиком морально-етичної проблематики, різноманітних аспектів духовності, совісливості людини явно простежується своєрідна циклічність, повторюваність: у нових творах прозаїк нерідко мовби знову звертається до вже порушуваних проблем, але прагне провести їх дослідження глибше, всебічніше. Хоча досягти бажаного результату йому вдається не скрізь і не однаковою мірою. Приклад — романи «Позиція» (1979) та «Вернися в дім свій» (1981). Ніби ж і писано їх у ту саму «застійну» пору, і авторський підхід у них здебільш той самий. Однак результатів досягнуто далеко не тотожних.

Та після «соцреалістичної» «Позиції» письменник вирішив повернутися «в дім свій»: тобто до властивої йому манери заглибленого проникнення у внутрішній світ сучасника, розкриття складних його взаємин із світом зовнішнім — передусім із суспільно-політичною системою, котра в більшості творів письменника постає так чи інакше несприятливою для людини, її нормального розвитку й самовияву. У різних ракурсах, але в основному критико-аналітично ті взаємини висвітлюються в романах «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1983) та «Рубіж» (1984), повістях «Обвал» (1985) і «Літній лебідь на зимовому березі» (1989).

Чи не найсильніше пафос критики тоталітарної системи звучить у повісті «Літній лебідь на зимовому березі». Взагалі цей твір дещо несподіваний для Мушкетика. Повість побудована на маловідомому авторові табірно-колимському матеріалі. Та, певне, він і в гадці не мав творчо змагатися (в колористиці, влучності деталей, реалістичній соковитості описів) з тими, кому довелось пережити страхіття Гулагу. Він поставив собі на меті інше: дати синтез, узагальнене викриття кореневого зла імперсько-тоталітарного режиму — його ворожості всьому людяному, талановитому, національно-своєрідному.

Як керівник СПУ (з 1986), Ю. Мушкетик сприяв пробудженню письменницької маси, організації й налагодженню діяльності Товариства української мови ім. Тараса Шевченка та Руху. Сам часто виступає з патріотичними статтями. Довгорічна робота над історичними творами, відповідно й добра обізнаність з історичним матеріалом дають йому змогу висвітлювати глибоко й переконливо порушувані проблеми.

Але хоч би якою яскравою була письменникова публіцистика чи й громадська діяльність, головним для нього залишаються художні твори. Показово, що ще на початку 70-х років, коли в Україні розгортався масований антинаціонально-репресивний наступ, Ю. Мушкетик береться за роботу (перший варіант твору датовано: 1970-1974) над одним із найзначніших своїх історико-патріотичних романів — «Яса». Звісно, за тодішніх умов такий твір не міг з'явитися друком. Він був опублікований уперше аж 1987. А за три роки видавництво «Дніпро» випустило його друге, значно дороблене, видання.

Винесене в заголовок роману старовинне українське слово «яса» мало передати, донести в собі неабияку складність, багатоликість і надзвичайну суперечливість одного з найдраматичніших періодів історії України, який недарма був названий видатними нашими істориками Великою Руїною.

Ще гостріше ці проблеми поставив письменник у романі «На брата брат» (1995), давши чи не вперше в нашій літературі об'єктивно-історичний образ гетьмана Івана Виговського.

Та романи водночас і художньо звеличують рятівників України, і образно-аналітично розкривають, філософськи осмислюють історичну значущість їхньої боротьби, життя-подвигу, підносять їхній істинний (не замішаний ні на меркантильності, ні на марнославстві) патріотизм, їхню справжню любов до України... І попереджують, закликають вчитися в історії.

З 90-х років Ю. Мушкетиком були написані романи «Гетьманський скарб» (1993), «На брата брат» (1996), «Прийдімо, вклонімося…» (1997), «Погоня» (1997), «Останній гетьман» (2010), «Час звіра» (2014).

Юрій Мушкетик помер 6 червня 2019 року.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Юрій Мушкетик,Юрий Мушкетик,біографія Юрія Мушкетика,скачать бесплатно,скачать биографию Юрия Мушкетика,життя і творчість Юрія Мушкетика,українські письменники 20 ст.

Читайте также