15-11-2017 Улас Самчук 314

Улас Самчук та його «Волинь»

Улас Самчук та його «Волинь»

60 років тому, 1 вересня 1941року, у Рівному побачило світ перше число часопису «Волинь»

Сьогодні ж хотілося б дати хоча б побіжну оцінку як самій "Волині" зразка 4О-х років, так і постаті головного редактора. Тим більше, що життя, творчість і громадсько-політична діяльність Уласа Олексійовича Самчука довгий час були абсолютно білою плямою на історичній мапі Волині. І тільки те що цю, вже майже стерильну, сторінку дехто час від часу густо малював чорною фарбою, привертало до неї увагу Отруєних непримиримою злобою прокльонів не шкодували: і слуга польсько-шляхетських окупантів, і підлий зрадник, проклятий народом навіки, і фашистський борзописець та прихвостень, і духовний наставник оунівських головорізів, і літературний співець куркульства, відщепенець..

Не біда, що звинувачення суперечити одне одному - аби найбільше бруду, аби дошкульніше. В одному не відмовиш самозваним суддям - у логіці присуду «Пам'яті не заслуговує!» Чому не заслуговував пам'яті видатний український письменник, ще за життя визнаний класиком стає зрозумілим, коли взяти до уваги найголовнішій (і що парадоксальне - відповідаючий дійсності) закид на його адресу "запеклий противник Радянської влади. котрий боровся за відторгнення України від СРСР" Якраз останнє, якщо враховувати сюди ще й послідовний антикомунізм Уласа Самчука, і стало головною причиною підданий його імені остракізму.

У той же час, коли розглядати національно-визвольний і культурний процеси в краї у 20-х, 40-х роках нинішнього сторіччя, то роль Уласа Самчука як духовного провідника населення Волині виглядає в них незаперечною. Тому зрозумілий сьогоднішній непідробний інтерес до всього, що так або інакше характеризує нашого видатного земляка і, в першу чергу, де його життєвого шляху.

Улас Самчук народився 20 лютого 1935 року в селі Дермань Лубенського повіту болонської губернії о сім'ї селянина-середняка Олексія Антоновича Данильчука-Самчука на кутку з характерною назвою Запоріжжя. Мати Уласа, Настасія Улянівна Руда-Мартинюк, була другою дружиною його батька (перша померла) Усього в сім'ї від двох шлюбів було п'ятеро дітей, з яких Улас - середульший (крім того двоє померло).

«Дерманські університети», котрі Улас проходив у 1917-1920 роках, стали справді народними з огляду на той буревій народної смути, котрий пронісся тоді над краєм. З 1921 року юнак студіював в Українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка в Крем'янці, звідки беруть початки як його літературна творчість, так і політична Діяпьність і перші проби пера в гуртку "Юнацтво" та перші проби Відчайдушного Революціонера в Українській Військовій органзації - від підготовки замаху на єпископа Дениса Валединського за співробтництво з поляками до спроби переходу польсько-радянського кордону Збручем. Як наслідок цієї першої "політичноЇ одісеї" - арешт і піврічне ув'язнення у польській в'язниці з подальшим тавром "двічі гайдамацької" для котрої влада швидко знайшла найліпше застосування у "войську польскем".

Європи, там же створити геніальну - "Волинь», «Марію» та «Кулак». З Праги розпочалася також друга "лолітична одісея" Уласа Самчука, котра вже звично закінчилася в'язницею, тільки тепер у Рівному, куди гітлерівці помістили голосного редактора «Волині» навесні 1942 року У черговий раз життя цього впертого волиняка було поставлене на карту, череп його переконане небажання «європеїзуватись» і дивну послідовність у відстоюванні свого українства. Потрібно одразу зауважити, що для останнього Улас Самчук вибрав найбільш ризикований за тих умов шлях членство в ОУН Мельнича поруч О. Ольжича-Кандиби й О. Теліги, а тоді редагування того самого часопису "Волинь" у Рівному Тут потрібно також не забути самовіддану участь у подіях на Запоріжжі в 1938-1939 роках, де письменник поряд з іншими рятував першу ластівку тодішньої української свободи і, як завади, робив це головною і єдиною своєю зброєю - словом.

Що ж до «Волині», то попри всі застороги, котрі існували, існують і ще будуть існувати, потрібно сказати однозначно за редагування Уласа Самчука газета ніколи не займала колаборантської позиції в тому розумінні, яке їй накидається Компроміс. пов'язаний з появою газети і висвіт ленням у ній позиції офіційних німецьких чинників був неминучий, і це треба ясно усвідомити. Та в першу голову «Волинь» стала поважним, з теплотою згадуваним по сьогодні часописом, котрому за екстремальних умов вдалося залучити до співробітництва блискучу плеяду ухраїнських письменн иків О.Ольжича-Кандибу. О. Телігу, Є Маленюка, Ю.Клена, Ф. Дудка, Ю.Гарліса-Горського та інших, досягти фантастичного на той час тиражу в 60 тисяч примірників і, насамперед, здійснити, злам у свідомості краян. Думаю, в тому, що висхідною точкою формування УПА стала саме Волинь, далеко не остання роль належала і народному часопису. Навколо своєрідного ідеолегічного штабу українства в краї зібралися тоді, крім самого Уласа Самчука, такі співробітники як Степан Скрипник, Іван Тиктор, Олександр Петлюра, Олег Щтуль, Роман Бжевський, Антін Кучерук. А ще в Рівному У. Самчук зустрів свою долю - Таню Прахову, відому довоєнну акторку у фільмах Довженка, котра розділила з ним і воєнні поневіряння, і гіркий хліб чужини, а у 1990 році знайшла вічний затишок побіля нього на кладовищі святого Володимира в Торонто.

Після прямого виклику, який Улас Самчук кинув гітлерівцям публікацією статті «Так було - так буде!», і його арешту газета «Волинь» виходила ще до січня 1944 року, однак з кожним наступним номером катастрофічно втрачаючи популярність, частково внаслідок вимоги безапеляційного підпорядкування з боку рейхскомісаріату, частково через , все зростаючий голод на кваліфікованих авторів і співробітників. Рівне Улас Самчук покинув у листопаді 1943 року. Покинув для того, щоб пройти всі кола тепер вже новоявпеного «чистилища» - «планети Ді-Пі», таборів «перемішених осіб». За довгі чотири роки (1944-1948) було всього, але головним почуттям, відкритою раною - ностальгія, котра стала незмінною супутницею письменника До його останнього віддиху.

У таборах довелося Уласу Олексійовичу здійснити ще одне урядування з якості голови МУРу (Мистецького Українського Руху), який об'єднував кращі тамтешні українські письменницькі сили Чого варті хоча б імена Юрія Шереха, Івана Багряного, Віктора Петрова, Василя Бархи, Григорія Костюка, Яра Славутича, Юрія Косача та багатьох інших 1948 року Улас і Таня Самчуки виїхали за океан, до Канади, де оселилися в Торонто. І знову було голодування в іммігрантському письменницькому об'єднанні "Слово", а головне, як і а таборах «Ді-Пі» - каторжна літературна праця. Ще в Німеччині побачили світ роман "Юність Василя Шеремети" і том трилогії "Ост", уже за океаном - її закінчення. романи - "Чого не гоїть вогонь", "На твердій землі" численні книги спогадів, нарисів, нотаток і праця, праця, в оплату якої не те що сторицею, дещицею на Батьківщині вірилося з кожним роком усе менше й менше.

Як згадує ще одна славна волинянка Антоніна Горохович, довгий час близька сім'ї Самчуків, на останку літ Улас Олексійович майже перестав сподіватися не тільки на фізичне, але й опосередковане творами, духовне повернення на землю предків, до витоків тієї загальноукраїнської ріки, русло якої він так дбайливо і так сумлінно плекав своєю подвижницькою працею.

Обійшла Україну в особі Уласа Самчука Нобелівська премія, на здобуття котрої він висувався у 1980 році. Та не обійде, не повинна обійти, цього великого, імені вдячна пам'ять нащадків, заради щасливого майбутнього яких на своїй вільній землі і працював усе життя "український Гомер".

Андрій Жив'юк. Історик, Рівненський обласний народний часопис. 31 серпня 2001р



Ключевые слова: Андрій Жив'юк,Улас Самчук та його «Волинь»,читати твори онлайн,быографія, критичны статті

Читайте также