Особливості організації тексту та дискурсу Дена Брауна у романі «Ангели та демони»

Особливості організації тексту та дискурсу Дена Брауна у романі «Ангели та демони»

Гринда Ю.І., Галай Т.М.

У статті розглянуті проблеми, пов’язані з художнім текстом на основі роману Дена Брауна «Ангели та демони» як форми дискурсу. Літературний дискурс розглядається як один із головних компонентів масової комунікації, що виступає повідомленням автора (адресанта) читачу (адресату). У статті проаналізовані основні категорії (комунікант, макрознак, категорія адресантності) та елементи (тема та ідея, типи конфлікту) художнього тексту.

У лінгвістиці останнього десятиліття важливе місце займає проблема дослідження різних аспектів комунікації, яка є формою соціальної взаємодії, включає в себе елементи творчості та відіграє ключову роль у дискурсивному та соціокультурному контекстах. Велика увага приділяється вивченню дискурсу, який виступає своєрідним поєднанням мовного і позамовного у комунікації, а також художнього тексту як його різновиду. Дискурс - це тип комунікативної діяльності, втілений в усній чи писемній формі, який відбувається у межах конкретного спілкування і поєднує мовні та позамовні чинники.

Будучи комунікативними явищами, які поєднують роздуми, почуття та знання як адресата, так і адресанта, дискурс і текст займають важливе місце у дослідженнях різних науковців, зокрема Ф.Б. Бацевича, М.М. Бахтіна, Ф. де Соссюра, Г.Г. Почепцова, Ю.М. Лотмана, В.А. Кухаренко, З.Я. Тураєвої, О.П. Воробйової, І.Р. Гальперіна, Л.П. Науменка та інших.

Художній текст, який характеризується емоційністю та широкими можливостями для творчості, є своєрідною формою дискурсу, виступаючи продуктом як мовлення, так і мислення, втіленого у письмовій формі. Для того щоб чіткіше зрозуміти взаємовідношення даних двох понять, слід, перш за все, простежити їх функціонування на прикладі літературного твору, добре відомого та поширеного у суспільстві.

Особливої важливості набуває аналіз основних категорій та елементів художнього тексту автора як характеристик, що вирізняють останній з-поміж інших видів дискурсу.

Інтерес до вивчення тексту обумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як цілісний засіб комунікації, глибше вивчити її зв’язки з різними сторонами людської діяльності, які втілюються через текст. Можна виділити декілька напрямків такого аналізу:

вивчення тексту як системи вищого рангу, основними ознаками якого є цілісність та зв’язність;

побудова типології текстів згідно із комунікативними параметрами і відповідними до них лінгвістичними ознаками, які слід розуміти в єдності засобів вираження та змісту;

вивчення елементів, з яких складається текст;

виявлення особливих текстових категорій;

визначення якісного функціонування мовних одиниць різних рівнів, інтегрованих у тексті;

вивчення міжфразових зв'язків та взаємовідношень у тексті.

І.Р. Гальперін зауважує, що текст має подвійну природу - стан спокою і руху; у тексті виділяють такі специфічні текстові категорії і компоненти: зміст, який відноситься до цілого тексту, смисл - на рівні речення чи надфразової єдності, значення - на рівні морфем, слів, словосполучень, синтаксичних конструкцій. Він є складним цілим, яке функціонує як структурно-семантична єдність; утворенням, яке має певну цілеспрямованість та прагматичну настанову. Ю.М. Лотман вважає, що в загальній системі культури тексти виконують принаймні дві основні функції: адекватну передачу значень і народження нових слів.

Говорячи про дискурс, найважливішою його особливістю іноді вважають те, що він є поєднанням лінгвістичного і позалінгвістичного у комунікації з усним спілкуванням як обов'язковим її компонентом. Важливе місце у дослідженні питання „дискурсу’' відіграє дискурсивний аналіз, основою якого є ідея про те, що структура будь-якого тексту, який є різновидом дискурсу, визначається характером контексту, у зв'язку з цим він містить два ключові аспекти:

текстуальний аналіз, тобто структурний аналіз тексту на всіх його рівнях від фонетичного до синтаксичного;

інтерпретаційний контекстуальний аналіз, тобто детальний розгляд кожної одиниці мови в її оточенні, із визначенням функції цього оточення, із наступною побудовою концептуальної моделі дискурсу.

Дискурсивний аналіз, який включає лінгвістичні та позалінгвістичні фактори, проведений після детального контекстуального аналізу, виступає засобом декодування змісту. Одиницею дискурсу в цьому випадку виступає лінгвістичний текст, втілений у певних умовах, роль якого в дискурсі змінюється відповідно до типу дискурсу.

Таким чином, дискурс, який поєднує мову, яку використовують комуніканти, самих комунікантів та контекст, у якому він розвивається, виступає складним комунікативним утворенням, а художній текст, витвір літератури, у сукупності зі своїми категоріями та елементами є його фіксованою, письмовою версією.

Категорії тексту - це його властивості, основні ознаки, їх вивчення, спрямоване на визначення текстової значущості його компонентів, вияв їх функціонально-текстових відношень, опис механізмів формування тексту, що є центральним у дослідженнях Н.Д. Артюнової, А.М. Матвєєвої, А.Ф. Папіної, З.А. Тураєвої та інших. Опис категорій тексту ставить перед дослідниками два основні завдання: 1) виявити, які поняття передаються за допомогою цих категорій; 2) виявити, який набір засобів використовується для їх вираження.

Текст - це єдине ціле системне утворення, його розглядають як єдність, яка складається не з однієї, а з декількох взаємообумовлених підсистем, що відрізняються одна від одної функціонаїьно-семантичними значеннями, специфікою плану змісту та плану вираження. На цій основі можна виділити щонайменше три взаємопов'закі системні цілісності: макрознак, комунікант і дискурс, кожна з яких може бути розглянута у трьох відповідних аспектах: знаковому, комунікативному і мовленнєвому. Крім того, важливе місце у вивченні будь-якого художнього тексту займають такі його елементи, як тема, ідея, категорія адресованості, конфлікт, роль та організація часу і простору.

Макрознак. Будь-який художній текст виступає певним знаком, що несе у собі конкретне значення.

Комунікант. Ця категорія тексту тісно пов'язана із самим процесом комунікації, яка розглядається як обмін інформацією між індивідуумами через використання вербальних чи невєрбальних символів, усних та письмових чи візуальних моделей, а також з процесами їх продукування та розуміння. Вербальна форма передачі інформації втілена у вигляді текстів, які являють собою процеси мовної комунікації. Системні ознаки останньої характеризуються багатоаспектністю, складністю, багатообразністю, багатофункціональністю. Однак у кожній системі вербальної комунікації, як уже зазначалося, можна виділити елементарний комунікативний ланцюжок, необхідними елементами якого виступають: автор - текст - реципієнт; у нашому випадку: Ден Браун - «Ангели та демони» - читач. З точки зору мовленнєвого аспекту роман чітко структурований: події об'єднані у певні частини, розділи, абзаци, які подаються в основному в логічній послідовності.

Категорія адресантності чітко проявляється у мовленні персонажів, які виступають носіями авторських ідей, виразниками духу часу; у діалозі, адже він подає характеристику дійових осіб, сприяє створенню ефекту об'єктивності та достовірності.

Провідна організуюча, мобілізуюча роль у художньому творі належить його темі та ідеї. Тема (від грец. thema - те, що покладено в основу) - це основне питання, яке висвітлюється в художньому творі на конкретному життєвому матеріалі. Майже в кожному творі, крім основної, є ряд побічних тем, що так чи інакше пов'язані із основною. Така тематична розгалуженість правильно передає конкретні явища об'єктивної дійсності, де завжди переплітаються різні події, явища, стикаються інтереси людей тощо. Розгортаючи тему в художньому творі через змалювання подій, персонажів, їх вчинків і переживань, письменник прагне обґрунтувати, довести, пропагувати певну думку політичного, соціального чи побутового характеру, тобто ідею. Ідея - це емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

Ще на початку книги автор заявляє, що посилання на усі твори мистецтва, історичні та архітектурні пам'ятки Риму є фактичними, їх можна побачити і сьогодні, братство «Ілюмінатів» теж існує. Події роману змінюють одна одну з блискавичною швидкістю, на вирішення складних в інтелектуальному і фізичному відношенні завдань у героїв є буквально лічені години, навіть хвилини (і вони їх успішно вирішують!), автор постійно нагадує, що іде зворотний відлік часу, напруження дійсно не відпускає читача ні на хвилину.

Роман є сукупністю різноманітних суттєвих і менш важливих тем, провідною з яких є одвічна тема суперництва двох сил, які визначають людське життя, - релігії та науки. «Since the beginning of history,» - Langdon explained, - «a deep rift existed between science and religion. Outspoken scientist like Copernicus - «Were murdered,» - Kohler interjected. «Religion has always persecuted science».

Наступною важливою для твору є тема Ватікану. Ватікан займає центральне місце у романі. Браун намагається якнайдокладніше описати це місто-державу, її устрій, функції. Лексичні одиниці: Rome, Vatican, Pope's office, Florence, Pantheon, Swiss Guard, Piazza del Popolo, Vatican Museum, Chigi Chapel, St. Peter's Square, Catholic Churches, the Holy Vatican Grottoes, Santa Maria della Vittoria, the Secret Archives, the Sistine Chapel та інші багато разів повторюються в тексті.

Наскрізною темою в «Ангелах та демонах» виступає тема часу. Важливу роль у романі відіграють іменники та числівники, які виконують функцію обставини часу і вказують на період доби, коли відбувається та чи інша подія: Nights in Rome, midnight tonight, day, one evening, it was 5:18 A.M., minutes later, sixty-four minutes had passed, it had been 10 A.M., 8:06 P.M., 10: 28 P.M.

«Ангели та демони» є певною мірою критичним соціальним романом. Тому провідною ідеєю книги є устрій сучасного суспільства і одвічна боротьба за владу. Ден Браун пропонує власне вирішення цієї проблеми, сповнене надії та оптимізму, - ідею про те, що світ все ж таки буде врятований, і ніким іншим, як американцем. Письменник свято вірить у те, що американці - обрана нація, яка домінує, в чиїх руках доля світу, вона зуміє подолати все. Наступною є ідея, пов'язана із винайденням зброї масового знищення та її застосуванням, яка набула особливого поширення в наш час.

Конфлікт є основою будь-якого твору, кожна розповідь будується на конфлікті чи сукупності конфліктів. Нас цікавлять конфліктні ситуації, адже вони викликають співпереживання, співчуття. Увага читача завжди сконцентрована на тому, як ті чи інші ситуації впливають на персонажів, і як персонажі діють. Щодо конфлікту, то в «Ангелах та демонах» ми можемо простежити декілька його проявів: 1) конфлікт головних героїв; 2) внутрішній конфлікт; 3) конфлікт із суспільством; 4) конфлікт із невідомим; 5) конфлікт із Богом.

Як бачимо, роман «Ангели та демони» є прикладом комунікативного тексту, якому притаманна більшість текстових категорій. Твір побудований на добре організованих колізіях і чудово обдуманих інтригах. Тут ми можемо знайти і боротьбу ідеологій, культур - християнства (католицизму) та ісламу, і протистояння людей - американця Роберта Ленгдона та Ассассіна («Вбивці»), і суперечку релігійних вчень із науковим баченням картини світу, - це все об'єднується навколо ідеї боротьби добра і зла, яка пронизує увесь твір від початку до кінця. Розвиток подій у романі є динамічним, одна ситуація змінює іншу, а епізоди накладаються та переривають один одного, будучи водночас єдиним комунікативним цілим.

Отже, комунікація посідає ключове місце у житті кожної людини, будучи провідним механізмом становлення індивіда як соціальної особистості; ми не можемо існувати без неї чи поза нею, а художній текст, створений конкретним автором з його категоріями та елементами, можна вважати однією з основних одиниць комунікації. Він виступає засобом передачі різного роду ідей та інформації, головним джерелом руху людського досвіду, привертаючи до себе увагу критиків та літературознавців.

Подальшою перспективою дослідження у цьому напрямку є вивчення стилістичних, жанрових та композиційних особливостей художнього тексту як засобу вираження авторського дискурсу.

Л-ра: Гуманітарний вісник. Серія: іноземна філологія. – 2006. – № 13. – С. 23-26.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также