Наркотичний час Вільяма Барроуза: «Наркота»

Я осягнув рівняння наркоти. Наркота не схожа на алкоголь чи траву, які є засобами підсилення відчуття насолоди від життя. Наркота – це не кайф. Це спосіб життя.

Вільям Барроуз «Наркота»

Кожен читач має змогу натрапити на художні твори, які зацікавлюють лише сюжетом. Але є шедеври, які написані стилістично досконало. Такою є книга американського письменника Вільяма Сьюарда Барроуза (William Seward Burroughs)«Наркота» (Junkie, 1953). Не можна наприклад довести або заперечити чи Ірвін Велш був наркоманом і дійсно написав свої романи на основі власного досвіду. Гонзо-журналіст Хантер Томпсон не сидів на таких видах наркотиків, а в основному на психоделіках. А от бітник Барроуз писав все на основі пережитого. Увійшов до канону бітницької літератури.

Життя без цілі

Про своє дитинство Барроуз згадує, що воно оповите страхом кошмарів. Його переслідував страх темряви та страшні сни. Одного разу прибиральниця говорила про опіум і про те, що він викликає приємні сни. Тоді він сказав собі: «Коли виросту – куритиму опіум». А про те, як він став наркоманом пояснив «Наркоманом стаєш тому, що не маєш будь-яких сильних мотивацій рухатися в якому-небудь іншому напрямку. Наркота виграє за замовчуванням. Я спробував заради цікавості. Я просто плив за течією, колючись тоді, коли мені траплялося щось намутити. Закінчив тим, що підсів». Барроуз став залежним тому що став баригою десь у 1944 або 1945 році. І почав він свій наркотичний досвід з уколів морфіну. На думку Вільяма Барроуза потрібні місяці, щоб виробити звичку бути наркоманом. Але колишніх наркоманів не буває. Тому навіть через 10 років після того, як наркоман вже зліз від залежності, дуже легко до неї повернутися.

Марихуана

Барроуз відмовився від барижництва канабісом. Але виходячи зі свого досвіду назвав такі позитивні риси куріння трави. На його думку вона абсолютно не викликає залежності. Але це напівправда, бо у деяких людей виникає психологічна залежність і рецидив. Хоча тяжко не погодитися, що «п’ятка» збільшує апетит. Також під її впливом секс приносить більше задоволення. Наркоманський автор каже, не може бути масового «трав’яного психозу». На його думку тільки з достатньо міцною травою таке можливе.

З цієї причини Чарльз Буковські не споживав траву, бо побачив як з часом деякі люди почали тупіти. Але ці теми не цікавили Буковські детальніше. У романі «Жінки» (1978) він описує як бачив на власні очі Вільяма Барроуза, але не бажав з ним спілкуватися. Єдиний недолік трави Барроуз вважає у тому, що людина абсолютно не здатна керувати автомобілем. Цей момент детально розглянутий у документальному фільмі BBC «Чим шкідливий канабіс?» (Cannabis: What's the Harm?, 2011). Але зараз інші часи. Про ці речі було написано в той час, коли Актом Гаррісона 1937 року була накладена заборона на траву. Зараз вона легалізована у багатьох штатах США. В нас час є набагато краща якість трави та є нові сорти марихуани завдяки генній модифікації. Також Буковські в цьому плані правий, бо від нової продукції є більше шансів отупіти.

Ломка

Наркота – це не «шалений кайф». Ніхто не розуміє, що таке наркота, доки його не почне ламати. А вона є зворотнім боком наркотичного кайфу. Кайф від наркоти полягає в тому, що він необхідний. Тому наркомани живуть в наркоманському часі, мають наркотичний обмін речовин та перебувають у наркотичному кліматі. Наркота їх зігріває та охолоджує. Так наркомани живуть за обставин, які диктує наркота.

У різних людей ломка відбувається по-різному. Здебільшого страждають від блювання та діареї. Астматики схильні до жорстких нападів пчихання. В них тече з очей і носа. А також в деяких випадках хапають спазми в бронхах, через що вони не можуть дихати. Коли Барроуз сидів за ґратами то описував, що найгіршим для нього під час ломки був сильний спад тиску, поступове зневоднення організму та надзвичайна слабкість, як після шоку. Відчуття, що потік життєвої енергії перекрито і всі клітини тіла задихаються. Лежачи на нарах у нього були відчуття, що перетворюється на мішок з кістьми.

Як Вільям Барроуз злазив з наркоти та познайомився з молодими хіппі

А от коли злазив з наркоти, то це був довгий процес. Головний герой альтер-его містер Лі цілий роман те й робить, що злазить з наркоти. Але спочатку це були міри проти ломки і він зупинявся у лікувальних центрах. Метод зниження дози при змішуванні наркотиків з водою не був дієвий. Коли прибув він до Мексики, тоді він дуже сильно почав пити алкоголь. Але щоб зняти тягу до наркотиків Лі спробував кактус пейота. Спочатку його потягло на ригання. Потім все почало нагадувати кактуси. Після цього заснути не міг аж до наступного ранку. А пізніше почали снитися кошмари. Після цього він не приймав пеойота. Але не можна сказати по закінченню роману, що Бароуз так одразу зліз. Бо він почав думати про наркотик яхе який, на його думку може розвинути телепатію.

Про молоде покоління хіпі він розказує що, вони складали враження ніби їм бракувало енергії та спонтанних життєвих насолод. «Одна згадка про драп або наркоту гальванізувала їх, мов вмазка кокаїну […]. Однак після вмазки вони падали в крісло і, мов слухняна дитина, чекали, доки життя знову піднесе їм соску». Коло їхніх зацікавлень було дуже обмежене. Вони здавалися менш зацікавленими в сексі за старше покоління. Дехто з них стверджував, що від сексу взагалі не отримує задоволення.

На останок варто сказати, що він почув інформацію про те, що федерати також бувають наркоманами. А це для того, щоб інших посадити за ґрати. Так такі різні автори, як Вільям Барроуз та Філіп Дік з різних джерел прийшли до одного спільного знаменника. Що наркоманами свідомо стали і поліцейські.

Але Вільям Барроуз говорить, що наркотики це погано. Бо окрім описів власного життя, то в романі сказано про те, що наркомани швидко помирали та багатьох посадили в тюрму. Барроуз один з небагатьох, хто вижив, але мав пошкоджене здоров’я. У тих місцях, де були наркомани, але пішли до іншого місця, то після них залишається огидний «дух наркоти».

Дмитро Тирусь