Дві нотатки про Павла Грабовського

Павло Грабовський. Критика. Дві нотатки про Павла Грабовського

Віктор Дудко (Київ)

1. Лист “одного з чільніших українських писателів” у журналі “Народ”

Вважається, що за життя Грабовського було надруковано (цілком чи в уривках) три його листи[1]– заходами І. Франка[2] та О. Маковея[3]. Насправді таких публікацій було більше. Зокрема, досі не було зауважено, що в статті Маковея про Грабовського цитовано також його лист до К. Паньківського від 4 квітня 1897 р. (без вказівки на адресата)[4]. Ще одна відповідна публікація, яка не потрапляла досі в поле зору дослідників епістолярію Грабовського, потребує докладнішого висвітлення, оскільки вона не містить безпосередньої вказівки на авторство листа.

Влітку 1894 р. журнал Українсько-руської радикальної партії “Народ” видрукував замітку М. Павлика “В справі наших непорозумінь з українцями”, де було наведено просторий уривок з адресованого йому листа, про автора якого говорилося як про “одного з чільніших українських писателів”[5]. Наведу кілька речень із цитованого в часописі епістолярного уривка, аби окреслити його характер: “Ви розчинили трохи мої очі на справи галицько-руського життя, бо доти я блукав у темряві. Та й як було не блукати: одно – через лихі обставини, в яких перебуваю, друге – через свою українську байдужість, третє – ... Староруським брехням, що часом появляються на сторонах російських реакціонних видавництв, я не вірив і не віритиму навіть тоді, коли що-небудь походитиме на правду; взагалі я зважаю “твердих” за ворогів; мені чудно читати звістки про якусь “радикальну молодіж москвофільську”: “радикалів”, що зрікаються насамперед “народної” мови, я не здужаю собі ніяк уявити; нехай їх лиха година бере, отаких радикалів! Що тичеться народовців, то я виображав їх “свічадом доброчинності”, високо ставив у своїй уяві, з великим болем перечитував про “нову еру” і другі події... Мені здавалося, що в запалу бійки Ви, може, й побільшували вини табору народовського, бо ж самі кажете, що тій “ері”, як і іншим подіям, причасна гірстка народовців, а не всі вони. Як би там не було, по моїй думці, у радикалів може бути згода де в чому тільки з народовцями, а ніяк не з “москвофілами”, отим натовпом зрадників або ретроградів”[6].

Зрозуміло, що цитований епістолярний фрагмент з’явився друком з огляду на ширший інтерес його проблематики. Уривок було супроводжено коментарем, у якому Павлик – маючи на увазі передовсім увиразнення уявлень про обставини галицького суспільно-політичного руху у читачів з Наддніпрянської України – спеціально з’ясовував деякі питання, зачеплені автором листа. Зокрема, ішлося про ставлення радикальної партії до народовців та молодшого покоління москвофілів, причому Павлик істотно коригував висловлені в опублікованому ним епістолярному фрагменті погляди на можливості і перспективи співпраці радикалів з названими рухами.

Обґрунтовуючи припущення про авторство аналізованого листа, А. Погрібний писав: “Не маємо достатніх підстав стверджувати, що автором цього документа був саме Б. Грінченко. А проте, якщо згадати, що він зазнав точнісінько такої ж еволюції, як і та, про яку йдеться у листі, ймовірність цього не виключається. Привертає увагу, зокрема, той факт, що, починаючи саме з весни 1894 р., письменник налагоджує листування з М. Павликом, яке збереглося не повністю”[7]. Дослідник не зауважив, що досліджуваний епістолярний фрагмент (опублікований у “Народi” з незначними похибками) взято з давно відомого фахівцям листа Грабовського до Павлика від 7 червня 1894 р. (3, 210–211)[8]. Відтак слід спростувати й не оперті на факти міркування Погрібного щодо передісторії появи епістолярного фрагмента у замітці Павлика[9].

Чи знав Грабовський, що фрагмент його приватного листа потрапив на сторінки “Народу”? На мою думку, знав – як доказ можна навести важливе (хоч і непряме) його свідчення з листа до Павлика від 5 січня 1895 р.: “Часопись прошу й надальше посилати поки що. Не дістав чомусь № 15-го, хоч маю подальші; мабути, загубився десь дорогою і не прийде” (3, 220). Отже, примірник “Народу” зі статтею “В справі наших непорозумінь з українцями” Грабовський дістав. Стосовно ж того, чи він і прочитав відповідне число, навряд чи можуть бути сумніви: як відомо з листів Грабовського, до нього доходило небагато українських видань, і ці книжки, журнали, газети він перечитував не раз.

Для історії рецепції творчості Грабовського в Галичині становить істотний інтерес трактування його в замітці Павлика як “одного з чільніших українських писателів”. Як відомо, на час її написання було оприлюднено лише три літературно-критичні відгуки про творчість Грабовського (усі прихильні) – стисла загальна характеристика його поетичного доробку, яку подав Франко[10], замітка Василя Лукича про вихід у світ першої поетичної збірки письменника-засланця “Пролісок” (1894)[11] та присвячена їй рецензія П. Кудрика[12].

І ще одна заувага для майбутнього докладного коментаря до листа, фрагмент якого з’явився друком у “Народі”. Оскільки наведена в замітці Павлика цитата засвідчує, що під впливом його листів погляди Грабовського “на справи галицько-руського життя” було істотно скориговано, постає питання про джерела ранніх уявлень письменника-засланця про обставини галицького політичного та громадсько-культурного життя. Їх було сформовано, на мій погляд, передовсім на основі серії статей С. Шелухина про галицький політичний та громадський рух, надрукованих навесні 1890 р. в газеті “Елисаветградский вестник”[13]. За свідченням Грабовського, він мав змогу ознайомитися з цими публікаціями (чи, принаймні, частиною їх) під час ув’язнення в іркутській тюрмі[14]. Цілком очевидно, що саме звідти походили, зокрема, його уявлення про народовців як “свічадо доброчинності”. Для коментатора аналізованого листа Грабовського ці статті Шелухина мають першорядну вагу[15].

2. Цензурна історія перекладу поеми Роберта Бернса “Tam O’Shanter”

Єдину спробу подати зацікавленому читачеві комплекс матеріалів Головного управління у справах друку про цензурну долю творів Грабовського[16] не можна вважати вдалою, оскільки поза увагою публікаторів залишилася низка важливих матеріалів про спроби письменника (частково реалізовані) опублікувати свої твори у межах Російської імперії[17]. Більшу частину відповідних джерел уже запроваджено до наукового обігу. Надруковано матеріали стосовно обставин цензурного розгляду забороненої для публікації поеми Грабовського “Учительша” (1885)[18], з’ясовано, чому не побачили світу його поетичні “Перші струни – збірничок перекладних і власних творів” (1889)[19], висвітлено перебіг цензурного розгляду виданої 1898 року в Чернігові збірки “Кобза. Співи і переспіви Павла Граба”[20]. Цю нотатку присвячено цензурній історії його перекладу поеми Роберта Бернса “Tam O’Shanter”[21].

7 вересня 1897 р. письменник зазначав у листі до Б. Грінченка: “[...] візьміть, коли ласка, мого «Хому Баглая» та одішліть до цензури, бо сам я ще звіку-зроду не зважувався туди піткнутись. Але це ще не все: якщо цензура пустить мого Хому, після чортячого парла, між добрі люди на прогуляння, чи не знайшли б Ви такого у себе в Чернігові кравця, що вигадав би на його таку-сяку жупанину – хоч дешевеньку. Одно слово: чи не помогли б Ви оголосити мого твору друком? По правді сказати, так твір цей не мій, або не цілком мій [...] Се переклад поеми Роберта Бернса, що в його зветься «Том О’Шантер». Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета” (3, 265). Відомо, що Грінченко зробив зауваження до перекладу, виправлений варіянт якого Грабовський надіслав йому 27 грудня 1897 р., зазначаючи: “А як таку дрібну річ незручно друкувати, то я додав ще одинадцять віршиків – всі з Борнса. Одішліть до цензури і видайте з «Баглаєм» укупі, підписавши «Вірші Р. Б.», а заголовок зробіть, який захочете. Обвинувачення у плагіаті, по-мойому, Ви задаремно боїтеся: плювати нам на дурнів, мало чого вони не скажуть” (3, 270)[22].

Побажання Грабовського подати до цензури “Хому Баглая” разом з іншими його перекладами із Бернса з невідомих причин не було реалізовано. До окремого цензора з внутрішньої цензури в Одесі надійшов лише рукопис поеми “Хома Баглай”, авторство якої було позначено відповідно з побажанням Грабовського: “Звіршував Р. Б.”. 15 квітня 1898 р. виконувач обов’язків окремого цензора в Одесі Ф. Федоров23 надіслав цей рукопис до Головного управління у справах друку, додавши власні пропозиції стосовно цензурної долі твору. Після стислого викладу змісту “Хоми Баглая” Федоров на підставі того, що “названная рукопись предназначается для читателя-простолюдина и ввиду незначительного объема ее, а следовательно и дешевой цене, может иметь широкое распространение”, висновував, що цензуроване “сочинение” Р. Б. “ни в каком случае не может быть признано хотя сколько-нибудь здоровою умственною пищею для простолюдина”, і тому його не слід дозволяти до друку 24. З його аргументацією не погодився керівник Головного управління у справах друку М. Соловйов, який 19 червня 1898 р. зазначив на відгукові Федорова: “Не согласен – изящная словесность”25. Проте відповідно до тогочасної процедури розгляду україномовних творів рукопис Грабовського все ж було передано для цензурного висновку до Санкт-Петербурзького цензурного комітету, який 25 червня 1898 р. висловився за те, щоб дозволити друкувати твір, “не усматривая вреда, но признавая несомненную пользу за нравственной сентенцией, приводимой автором в заключение”26. Висновок столичного цензурного комітету було підтримано в Головному управлінні у справах друку, звідки 26 червня 1898 р. виконувачеві обов’язків одеського окремого цензора з внутрішньої цензури було надіслано рішення про дозвіл друкувати поему27, який Федоров і надав. (Відповідно до приписів Емського акта цензурну долю всіх україномовних рукописів у межах Російської імперії було вирішувано у Петербурзі, хоча друковані тоді книжки про це не свідчать. Так, на виданні “Хоми Баглая” позначено: “Дозволено цензурою. Одесса, 27-го июля 1898 года”28).

Отже, цензори не ідентифікували запропоновану на їхній розгляд поему як переклад29, і в серпні 1898 року її було видано в Чернігові накладом 600 примірників30. Невдовзі Грінченко надіслав Грабовському 20 авторських примірників книжки3[23], про отримання яких її автор поінформував видавця 18 листопада 1898 р. (3, 278)3[24].


[1] Див.: Грабовський П. Зібр. тв.: У 3 т. – К., 1960. – Т. 3. – С. 360. (Далі посилаюся на це видання в тексті, вказуючи том і сторінку.) У справі авторства коментарів до листів Грабовського, які підготували О. Кисельов та М. Сиваченко, див.: Сиваченко М. Є. Текстологія поетичних творів П. А. Грабовського. – К., 1988. – С. 3.

[2] Див.: Журба П. [Грабовський П.] Із дневника невольника // Житє і слово. – 1895. – Т. IV. – Кн. 6. – С. 313–323 (лист до І. Франка, травень 1895 р.; прим. І. Франка за підписом Ред. на с. 313); Франко І. Сумна відомість // Там само. – 1897. – Т. VI. – Кн. 1. – С. 80–81 (лист до Франка від 17 грудня 1896 р.).

[3] Маковей О. Павло Грабовський: (Дещо про його житє і діяльність) // Літературнонауковий вістник. – 1899. – Т. VI. – Кн. 4. – С. 25 (фрагмент листа до Франка від 1 листопада 1894 р.).

[4] Там само.

[5] М. П[авлик]. В справі наших непорозумінь з українцями // Народ. – 1894. – № 13/14. – С. 221.

[6] Там само. – С. 221–222.

[7] Погрібний А. Г. Борис Грінченко у літературному русі кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Питання ідейно-естетичної еволюції. – К., 1990. – С. 216.

[8] Першодрук повного тексту листа: Возняк М. Зв’язки Павла Арсеновича Грабовського з Західною Україною // Наук. зап. Львів. держ. ун-ту ім. Івана Франка. – 1946. – Т. 3. – Серія філолог. – Вип. 1. – С. 61.

[9] Дослідник пише, що автор листа нібито “не побажав розголошувати свого прізвища” (Погрібний А. Г. Борис Грінченко у літературному русі кінця ХІХ – початку ХХ ст. – С. 216). Оскільки Грабовський не призначав листа для публікації, адресував його виключно Павликові, то і не випадало обговорювати питання про приховання авторства.

[10] Франко І. Наше літературне житє в 1892 році: (Листи до редактора “Зорі”) // Зоря. – 1893. – Ч. 1. – С. 17.

[11] Лукич Василь. Дрібні вістки // Зоря. – 1894. – № 7. – С. 168. Докладніше про відповідні публікації Франка та Василя Лукича див.: Поважна В. М. Павло Грабовський: Семінарій. – К., 1966. – С. 7–8.

[12] Діло. – 1894. – 6 (18) цвіт. – Ч. 78. – С. 1–2. Підпис: Пав. К–къ. М. Мороз, укладач бібліографічного покажчика “Павло Грабовський” (К., 1964), відтворює криптонім автора рецензії помилково: Пав. К–ко (див. с. 5).

[13] Полтавец С. [Шелухин С.] Что сделала малорусская интеллигенция для своего народа в Австрии? // Елисаветградский вестник. – 1890. – 24 апр. – № 87. – С. 1–2; 2 мая. – № 94. – С. 2–3; 12 мая. – № 101. – С. 2–3; 18 мая. – № 105. – С. 2–3. Рецензія М. Комарова на серію статей Шелухина з’явилася в журналі “Зоря” (1890. – № 23. – С. 362– 363). Фрагмент рецензії наведено за рукописом Комарова (без вказівки на публікацію в “Зорі”) у студії А. Музички “М. Комаров як критик і літературознавець” (Літературний архів. – 1930. – № 3/6. – С. 64–65).

[14] Грабовський писав у автобіографічному листі до Василя Лукича від 10 серпня 1893 р.: “1890 року один приятель прислав мені кілька вирізок про галицько-руське письменство, що друкувалися в «Елизаветградском вестнике»; і не сказати, як мене тоді обрадували оті вирізки! З них я вперше узнав, які українські часописі видаються в Галичині, і почав надсилати до “Зорі” свої вірші” (3, 199). Про названі статті Шелухина у зв’язку з вивченням творчої біографії Грабовського також див.: Дудко В. Історія одного перекладу, або Ким виявився “невідомий” автор? // Вітчизна. – 1991. – № 8. – С. 183.

[15] Потребують спеціальної коментаторської уваги (зокрема, урахування новітніх історичних студій) і відображені в аналізованому листі уявлення Грабовського про суспільно-політичний рух у Галичині у першій половині 1890-х років.

[16] Див.: Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях / Упор., вст. стаття та прим. О. І. Кисельова і В. М. Поважної. – К., 1965. – С. 164–169.

[17] У збірникові вміщено 7 документів, які, за одним винятком, стосуються поширення прижитєвих галицьких видань творів Грабовського у Російській імперії вже після його смерті.

[18] Див.: Петров Д. І. Сторінки невідомих творів // Радянське літературознавство. – 1964. – № 4. – С. 123. М. Бондар помилково вважає, що поему “Учительша” було написано російською мовою (див. його розділ про Грабовського у вид.: Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. – К., 1997. – Кн. 3. – С. 273). У публікації Д. Петрова наведено виразні цензорські інформації про те, що “Учительша” – твір “на малороссийском языке” (в іншому випадку – “на малороссийском наречии”). Пор.: Кисельов О. І. Павло Грабовський: Життя і творчість. – Перероб. і доп. вид. – К., 1959. – С. 15.

[19] Див.: Дудко В. “...Знову взявся за перо українське...”: Балаганська збірка Павла Грабовського: нові матеріали // Книжник. – 1990. – № 5. – С. 10–13.

[20] Див.: Дудко В. І. Збірка П. Грабовського “Кобза”: (До історії публікації і поширення) // Актуальные проблемы изучения и преподавания славянских литератур: Тезисы докладов научно-практической региональной конференции (23–24 мая 1991 года). – Измаил, 1992. – С. 129–131.

[21] Наскільки мені відомо, спеціального перекладознавчого аналізу цієї інтерпретації досі не здійснено. Принагідно було зауважено істотний вплив на неї традиції травестійного перекладу (див.: Нечипорук О. Д. Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса // Радянське літературознавство. – 1969. – № 1. – С. 69).

[22] Про те, що переклад було виправлено відповідно до вказівок Грінченка, свідчать подальші рядки з цитованоголиста Грабовського: “Якщо ще знайдете яку помилку в моїх віршах, то можете сміло виправляти щодо мови [...]. Товариськимвказівкам я завжди дуже радий, бо мені, на жаль, випадає робити все самому, а через те й більше помилятись” (3, 270).

[23] Див.: Mantis. Der Zusammenbruch des Panslawismus // Das neue Deutschland. – 1914. – Nr. 45/46. – 15 August. – S. 560–561: “[…] великоруси тепер повинні зазнати найгостріших труднощів, оскільки балканські слов’яни, як і слов’янські племена Західної і Південно-Західної Росії та Румунії, тепер ще більше відвернуться від московитів […]”.

[24] “Якщо війна розгорятиметься й надалі і, можливо, Румунія через Бессарабію вдарить на Одесу, тоді сильно спалахне вогонь, який тліє у малоруському народі” (Kreuzzeitung. – 1914. – 16 August. Цит. за: Hoetzsch Otto. Politik im Weltkrieg. – Bielefeld; Leipzig, 1916. – S. 33, 34).

[25] Schiemann Theodor. Deutschland und die große Politik anno 1914. – Berlin, 1915. – S. 270.

[26] Там само. – Арк. 226зв.–227.

[27] Там само. – Арк. 228.

[28] Р. Б[ернс]. Хома Баглай: Поема / Звіршував П. Г[рабовський]. – Чернігів, 1898. – [С. 2]. 844

[29] Попри те, що Емський акт 1876 р. формально не забороняв друкуватиукраїнські переклади, на час розгляду “ХомиБаглая” цензура не давала дозволу на їхню публікацію (див.: Стебницкий П. Очерк развития действующего цензурного режима в отношении малорусскойписьменности // Україна: Наукаі культура. – К., 1993. – Вип. 26/27. – С. 104– 105).

[30] Списокизданий, вышедшихв Россиив 1898 году. – СПб., 1900. – С. 266. Обов’язкові примірники книжки надійшли з друкарні Чернігівськогогубернськогоправління, де було виготовленонаклад, до Головногоуправління у справах друкуміж 1 і 8 вересня 1898 р.

[31] Див.: Інститут рукописуНаціональної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – Ф. 1. – Спр. 31849. – Арк. 18зв.

[32] ВІнститутірукописуНаціональноїбібліотекиУкраїниім. В. І. Вернадськогозберігся примірник книжки з дарчим написом Грабовського: “Дорогому товаришові Б. Грінченкові. Автор. Якуцьк, 25 мая 1899 р.” (Опис автографів українських письменників (ХІХ – початокХХ ст.) / АН УРСР; ДПБ УРСР. – К., 1959. – С. 147).



Ключевые слова: Павло Грабовський,п грабовський,Критика,творчість,Критична стаття,Читати онлайн,рецензія,поезія,скачати безкоштовно,реферат,бесплатно,аналіз,укр література,культура,творчість грабовського,нотатки,листи

Читайте также