Радість праці
Наталя Забіла
Тема праці завжди була однією з основних у дитячій літературі. Проте небагато ще написано творів, які відповідали б тим вимогам, що їх поставило життя сьогодні перед школярами та їхніми батьками.
[…]
Повість Івана Багмута «Блакитне плесо» заслуговує на докладний розгляд не лише тому, що є першим і своєчасним відгуком на висунуте життям питання. Адже частенько трапляється й таке, що автори відповідають на актуальні питання сьогоднішнього дня нашвидкуруч, а це призводить до декларативності, схематичності, голого дидактизму, — всього того, що зводить нанівець художню цінність твору. Тим часом повість «Блакитне плесо» — повноцінний художній твір, який читається з великою цікавістю і своє виховне завдання виконує невимушено й легко.
...У колгоспі немає ставка. За іншими невідкладними роботами ніколи віддати цій справі належну увагу, використавши природні умови свого села. «По оцій балці, туди вгору, можна не один ставок, а десять зробити. І роботи небагато — тільки пересипати греблями балку в вузьких місцях... Увесь район рибою завалили б... Багатство під носом лежить», — каже дядько з сусіднього колгоспу. Почувши ці слова, школяр Панько запалюється бажанням зробити ставок. Панькові товариші, вчитель Степан Юрійович і, нарешті, весь шкільний колектив беруться за це, і от силами учнів ставок збудовано. Юним будівникам доводиться переборювати чимало перешкод, труднощів як технічного і стихійного, так і суто психологічного порядку. Відомо ж бо, що підлітки легко захоплюються новою, незвичною справою, але цей запал часто-густо скороминущий, особливо коли виявляється, що праця — не гра, що вона потребує впертості, витримки і терпіння.
У спільній праці по-різному виявляють себе персонажі повісті, по-різному розкриваються їхні характери. Тут і цілеспрямований, упертий Панько, що з хлоп’ячою прямолінійністю та нетерпимістю вимагає й від інших свідомого ставлення до роботи, хоч сам інколи діє зовсім не як слід; і його друг Микола Кваша, мрійник і винахідник, який швидко запалюється новою справою, але так само швидко втрачає до неї інтерес і вдається до інших витівок; і хороша дівчинка Аргунь, і серйозний, поміркований Гриць Чорновол, що як береться до чогось, то вже зробить, і чимало інших дівчаток і хлопчаків, майстерно, дарма що часом лише кількома рисами змальованих автором. Нема на сторінках повісті ні доброчесних «ходячих взірців», ані викінчених негідників, — усі хлопці такі, якими вони бувають у справжньому житті, з усіма хлоп’ячими недоліками й позитивними якостями. Їх бачиш перед собою, їм віриш — і це, безперечно, головне, що визначає художність твору.
Душе цікаво (і повчально!) показує автор той момент у роботі над будівництвом ставка, коли підвищений інтерес до нової справи і захоплення нею поволі починають спадати. Першим охолов до роботи нестійкий і розхристаний Микола Кваша, а за ним і інші школярі знеохочуються до праці. Панько обурюється, свариться з своїм найкращим другом, ображає його. Автор знає дитячу психологію, знає, що примусом тут не допоможеш. Учитель Степан Юрійович знаходить інші методи впливу на дітей: правильно організовує працю, без зайвої метушні і штовханини, розумно поєднує роботу й розваги.
Можна з певністю сказати, що повість І. Багмута надзвичайно цікава не лише для юних читачів, а й для вихователів, педагогів, які можуть запозичити з неї чимало для своєї практичної роботи з дітьми. Мимоволі згадується, що і в своїй широко відомій повісті «Щасливий день суворовця Криничного» письменник так само дав чимало корисного, правильно розв’язуючи деякі спірні проблеми виховання.
Вартість книжки великою мірою посилює наявність пізнавального елементу. Навіть дорослий читач знаходить у ній на кожному кроці цікаві відомості: як слід вирощувати рибу (зокрема, в якій воді можна перевозити мальків!) і як вибирати місце для ставка, який ґрунт для цього підходящий, і де можна викопати криницю, і як будувати самий ставок з греблею та спусковою трубою. Є тут цікаві речі і для юних натуралістів (як було піймано хом’яка з хом’яченятами), і для юних техніків — побудова вітряного млина, щоб крутити точило... Такий пізнавальний матеріал збагачує твір і, без сумніву, зацікавить юного читача.
Однією з привабливих рис манери автора є точність і конкретність деталей. Так, про шкільне навчання він говорить не загальними словами, а показує, що саме вчать діти. Вчитель дає школярам задачі про ставок — і знов-таки всі задачі точно подані автором. Читач може сам розв’язати їх. Ось чому все описане у повісті звучить особливо життєво, реально, переконливо.
Добре знаючи читача і володіючи вмінням зацікавити його, Іван Багмут наситив свій порівняно невеликий обсягом твір таким багатством подій, колізій, конфліктів і хвилюючих пригод, ще сюжет розвивається дуже динамічно і раз у раз по-новому зацікавлює читача. Все це надає повісті тої міри «пригодництва», без якої важко уявити цікаву книжку для дітей шкільного віку.
І головне те, що ці пригоди не суперечать реальному життю, вони всі цілком імовірні, аж до найбільш напруженого епізоду — боротьби проти стихійного лиха, що загрожує загибеллю майже довершеній роботі, боротьбі, що об’єднує сили всього шкільного колективу й колгоспників.
Написано повість дуже легкою і жвавою мовою, а особливо прикрашає її гумор, яким вона наскрізь перейнята. Уже з перших рядків читачеві стає весело.
А той епізод, коли Панько вирішує, складаючи список, скорочувати прізвища учнів, бо ліньки писати довгі, — це просто справжня гумористична знахідка!
[…]
«Блакитне плесо» є безперечно вдалим твором, цікавим для читача, потрібним і корисним для вихователів.
Л-ра: Прапор. – 1959. – № 12. – С. 110-111.
Твори
Критика
