Дитячі вірші дарують малюкам гарний настрій, надихають на добрі справи, розповідають їм, як влаштований світ. На цій сторінці зібрані кращі вірші для дітей, які, на нашу думку, варто читати кожен день.
Ірина Жиленко
Весна і мама
Якось я спитала у Весни:
- Ти чому приходиш, поясни?
І весна сказала прямо:
- Поспішаю я на свято Мами!
Поспішають квіти проростати,
Поспішають журавлі вертати,
Поспішає сонечко теплішать,
Поспішають діти розумнішать.
В Африці далекій пам ятаю,
Говорив мені Премудрий Слон,
Що якби на світі мам не стало,
То й весни на світі не було!
Ще сказав: «Ви помічали, може –
Кожна мама із весною схожа».
І відкрив мені він таємницю,
Що весна із Мамою сестриці...
В гостях у Діда Мороза
А в Лапландії, дітоньки, гарно!
Я не марно намерзлась, не марно.
Голубі там сніги і заноси
круг хатиночки Діда Мороза.
Серед білих снігів таємниче
палахтіло там сяйво північне,
і світились кристали торосів
по дорозі до Діда Мороза.
Дід Мороз був до мене привітний.
Чай пили ми із липовим цвітом.
Розмовляли про все загадкове,
про діла новорічні, казкові.
На столі, біля риночки з медом,
метушився народець кумедний.
Втім, народець той дітям відомий —
то були звичайнісінькі гноми.
А віконце світилось до ранку.
Тупцювали там лосі під ґанком.
Зазирали у вікна, зітхали,—
голубі, з золотими рогами.
А коли я збиралась додому,
всі кричали: — Не їдь, не пора ще! -
У Лапландії, дітоньки, добре.
Але вдома усе-таки краще!
Ліна Костенко
Чародійне слово
Хлоп'я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!
Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
і він її ніколи не спійма.
Здивовані квіти
Сю ніч зорі чомусь колючі,
Як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
А сьогодні вже восени!
Горобець із білою бородою
Розбігайтесь, людоньки, хто кудою!
Горобець із білою бородою
Що за диво дивнеє? На віку
вперше бачу бороду отаку.
Може, він старійшина чи мудрець?
Може, він заслужений горобець?
Ні, несе у дзьобику він пір'їнку.
Пригодиться діточкам на перинку.
Місяць уповні
Вибіг місяць з-за діброви,
погубив на вітрі брови,
заховав за спину руки,
ходить лисий, без перуки.
Смуток зорям невимовний:
ой, який тепер він повний!
А як був молодиком,
був худесеньким серпком.
Сунички
Під маленькими яличками
у смарагдовій траві
літо виросло суничками
то по одній, то по дві.
- Ой, сестриченько яличко,
ти не дряпай моє личко,
я суничок назбираю
жменьку мамі і собі!
Читайте також: Вірші про тата
Павло Глазовий
Ослик
— Хочу, мамо, ослика. Хочу в магазин.
Купи, мамо, ослика!
— В тебе ж є один.
— Хочу, мамо, ослика.
— В тебе ж уже є.
— Мамо, хочу ослика.
— Знову за своє!
— Хочу, мамо, ослика. Хочу в магазин! —
Віршик цей читається сорок п'ять хвилин.
Тарас Шевченко
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Тече вода з-під явора
Яром на долину;
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та понад горою,
Хлопочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми…
Встала весна
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Читайте також:
Вірші про вчителів. Зворушливі слова вчителю початкових класів і не тільки
Гарні вірші про школу для дітей. Зворушливі слова про учнів та вчителів
Іван Франко
многоцвітна, тепла, ясна,
наче дівчина в вінку.
Зацвіли луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику.
Дрімають села. Ясно ще
осіннє сонце сяє,
та холодом осіннім вже
в повітрі потягає.
Темно-зеленії садки
дрімають вже без плоду,
і тихо гріються хатки,
і верби гнуться в воду.
Ще ліс не стогне тим важким,
осіннім, довгим тоном,
і ще стрілою ластівка
звиваєсь над загоном.
Киця
Плакала киця на кухні,
Аж їй очиці попухли.
«Чого ж ти, киценько, плачеш?
Їсти чи питоньки хочеш?» —
«Ні їсти, ні пити не хочу,
З тяжкої жалості плачу.
Сам кухар сметанку злизав,
На мене, кицюню, сказав.
Хтів мені лапки побити,
Чим же я буду ходити?» —
«Скажи ж нам, киценько мила,
Як ти ся в нього просила?» —
Я му сказала: «Ой, пане,
Хай тобі жаль мене стане!
Не бий ти кицю мізерну,
Я тобі шкоду поверну,
Настане ранок майовий,
Піду я в поле на лови;
Походжу мало чи много,
Зайчика зловлю малого,
Тобі принесу живого.
Горобці, в стрісі укриті,
І перепілонька в житі,
Все те моя буде здобич,
Як мені буби не зробиш.
А як полуднє настане,
Пригріє сонце весняне,
Скриються зайчики й птахи,
Я влізу в воду по пахи,
Я всі броди переброджу,
Вже ся на хитрість спроможу.
Вже ся спроможу на шутку,
Наставлю хвостик, як вудку,
Наловлю рибок я много,
А все для тебе, їй-Богу».
Григорій Бойко
На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля —
Біла-біла вся земля!
Сніг лапатий, сніговій...
Здрастуй, свято — Рік Новий!
Вийшов Дід Мороз з хатинки,
Зупинивсь біля ялинки,
Нас чекає на сніжку
В срібно-білім кожушку.
У вогнях ялинка сяє,
А Снігуронька співає:
— Люба зимонько-зима!
Веселіш, як ти, нема!
Вишенька
Ранньою весною
В нашому садку
Я сама садила
Вишеньку струнку.
I шумить листвою —
Вже така, як я! —
Вiд усiх найкраща
Вишенька моя!
Теж саме
- Ну, хіба таке годиться?!
В тебе знову одиниця!
- А мене сьогодні, мамо,
Запитали знов те ж саме!
На санчатах
Я лечу, лечу, лечу -
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз -
Мимо сосен і беріз.
Я веду, веду, веду -
Саночки на поводу,
Бо з гори санки летять,
А на гору - не хотять...
Хлопчик Толя — молодець,
тільки трішки хвастунець.
Якось ми пішли на став.
Він мені таке сказав:
— Слово честі, не хвалюся,
я ні-чо-го не боюся!.. —
Враз на слові цім з дороги —
Толі ящірка під ноги.
З переляку,у тривозі
наш хвалько мерщій навтік.
Та спіткнувся на дорозі
й прикусив собі язик.
Перші крапельки весни
Ще навколо біло-біло,
Та вже сонечко пригріло.
І з-під стріхи: капу-капу! —
Прямо цуцику на лапу.
Цуцик носа підставляє,
Цуцик хвостиком виляє:
Він радіє довгожданим
Першим крапелькам весняним.
Нетерплячий
Чому цуцик у муці?
Він хотів спекти млинці
Та собача вдача
Дуже нетерпляча:
Лиш розбовтав тісто —
З’їв його все чисто!
Леонід Глібов
— Весна прийшла!
Тепло знайшла! —
Кричать дівчатка й хлопчики.
— Цвірінь-цвірінь!
Журбу покинь! —
Клопочуться горобчики.
Приліз дідок,
Зліз на горбок,—
У хаті буть не хочеться.
Тепляк дмухнув,
Крилом махнув,
По бороді лоскочеться.
Все ожило,
Все розцвіло,
І рій дітей привітненьких
На той горбок
Несе вінок
З фіалочок блакитненьких.
Лебідь, Щука і Рак
У товаристві лад – усяк тому радіє.
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло – тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставить хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смикнули – катма ходу…
Що за морока? Що робить?
А й не велика, бачся, штука, –
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні – судіть не нам,
Та тільки хура й досі там.
Дмитро Павличко
Весна
До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.
Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.
Видалось мені,
Що лежу я в сні,
Що співає мені мати
Золоті пісні,
Що мене торка
Ніжна і легка,
Наче те весняне сонце,
Мамина рука.
Заєць
Заєць має двоє вух.
Як одним він рухає,
Другим слухає вітрець,
Що за полем дмухає.
Одним вухом чує спів
Миші під копицею,
Другим чує, як іде
Дядечко з рушницею.
Так пасеться він собі
Врунами зеленими,
Так працює цілий день
Вухами-антенами.
А коли настане ніч,
Спатоньки вкладається –
Одне вухо стеле він,
Другим накривається.
Анатолій Качан
Чекання
Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.
Ми подвір'я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.
І розчистили струмок,
Що тече з діброви...
До прильоту ластівок
Все у нас готово.
Гість зими
Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.
Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.
Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.
Олександр Олесь
Рідна мова в рідній школі
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива,—
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!.
В кому думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
"В рідній школі рідна мова"
Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте…
«Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички Я і сам не підійду».
Весна, весна! Радійте, дітки!
Ховайте швидше саночки!
Немов пташки, летіть із клітки, –
З кімнати, з хати у садки.
А там, в садочках, – сонце, співи.
В траві фіалки зацвіли…
Джмелі і бджілки загули,
І скрізь метелики щасливі
Анатолій Костецький
Моя кишеня
Це — я, а це — моя кишеня,
а в ній — усе, що є у мене.
Ось — олівець,
позичений на цілий день у тата.
Ось — папірець,
надірваний і трішечки прим'ятий:
я тут Юрка намалював,
та він побачив — і порвав.
А цього човника з кори
я вирізав години три,
щоб запускать, як буде дощик...
Але дощу нема ще й досі!
А в цій коробочці зеленій
жив цілий тиждень хрущ у мене,
та відпустив його я вчора,
бо він чомусь не їв нічого.
А це — я й сам не знаю що,
я у траві його знайшов...
Ну, от і все, що є у мене,
бо дуже вже мала кишеня!
Канікули
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину...
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
Лінивий Пилип
Дуже важко жить Пилипу:
де не ляже — там прилипне,
і лише підйомним краном
підніма Пилипа мама.
Маркіян Шашкевич
Марусенька мила
Цвіточки садила,
Водов підливала,
Стихонька співала:
«Ростіть ми, цвіточки.
Райськії діточки;
Ростіть ми весною.
Розвиньтесь красою;
Літом ми зацвійте.
Головку пристрійте
Мені, молоденькій.
Строїтись радненькій!»
Михайло Коцюбинський
Наша хатка
Назносим камiння, назносимо глини,
Збудуємо хатку з дверима у сiни
Та зробимо в хатцi яснее вiконце,
Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.
А з житнiх снiпочкiв нашита покрiвля
Рiвнесенько вкриє те наше будiвля.
Та бузьковi треба гнiздечко зробити,
Щоб чудно курлюкав, годуючи дiти.
Та зробимо в хатцi низенькi пороги,
Щоб нас не минали дiдусi убогi,
Щоб, в хату вступивши, на лавi сiдали,
Про дива колишнi нам думку спiвали.
За хаткою буде зелений садочок,
Навколо iз квiтiв рясненький вiночок,
Та жито посiєм за садом на полi,
Щоб хлiба вродило голодним доволi.
Олена Пчілка
Тямущий котик
Ну, й розумний же наш котик!
Де такий і взявся?!
Чи у школі де навчався?
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам —
Чиста чудасія!
Звідки ж котик теє знає?
Він книжки читає;
І читає, й розбирає,
Та на ус мотає.
Зимовий вечір
Пізній час, моє дитятко,
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко,
Час вже спатоньки лягати.
Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув — знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Малр стріхи не зриває.
Не клопочеться й хлопчина,—
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..
Як швидко літо проминуло!
Прийшла осіння пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько, –
Жене понурі хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.
Безконечна пісенька
Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова, –
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі, без кінця).
Безконечна казочка
Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця, –
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).
Максим Рильський
Віє вітер з-під воріт,
У воротях – сірий кіт.
Вітер сірому котові
Чеше вусики шовкові.
Ясне сонце виплива,
Коту спинку пригріва.
Кіт воркоче, кіт муркоче,
Ніби щось сказати хоче.
Дощ
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,—
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
Леся Українка
Пісенька весняної води
З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди, –
бо весняна вода,
як воля молода!
Дощик
… Дивлюся ранком –
Вже заволочене серпанком
Сіреньке небо, далі став
Помалу й дощик накрапати
І вогким холодком до хати
Зайшов притихлий вітерець.
Як дитиною, бувало,
упаду, собі на лихо,
то хоч в серце біль доходив,
я собі вставала тихо.
«Що болить?» – мене питали,
але я не признавалась –
я була малою горда, –
щоб не плакать, я сміялась.
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
Андрій Малишко
Кіт-воркіт
Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишку-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає,
Золоті несе дощі.
Пісня про рушник
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти меріє на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Соловейку-солов'ю,
Я приспівочку зів'ю,
Свіжу та барвисту
З золотого листу,
З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.
Листя, листя, не шасти,
Соловейка захисти
Од важкого грому,
Вітру-бурелому.
Од яркої блискавиці,
Щоб не сліпнули очиці,
Од дощу в світанки білі,
Од метілі-заметілі,
Холоднючої зими.
Заєць-побігаєць
Зайцю довговухий,
В лісі щось гуде.
Слухай мене, слухай,
Мисливець іде.
Заєць той хитрющий
Скік та скік.
— Я з мисливцем дружбу
Заведу навік.
Буду йому ранками
Роси стрясать,
Буду йому в південь
Дітей колисать.
Йди, мисливцю лютий,
Баюньки-бай,
Зайця-побігайця
Не бий, не стріляй!
Михайло Стельмах
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив.
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко,
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
Чим ведмедю підсобить?
У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.
Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати
І для себе, й для діток.
А вода біжить з відерця,
Витікає прямо вмить.
Ухопивсь ведмідь за серце —
І не знає, що робить.
Підкажіть скоріше, діти,
Чим ведмедю пособити?
Як журавель збирав щавель
На болоті журавель
Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця,—
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель
Сировим жує щавель.
Микола Вінграновський
Грім
Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори
Він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
А потім хмару опустив
На сад наш на щасливий
І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.
Та тут до грому навздогін
Заговорила груша:
“Трусніть і грушу, дядьку грім,
Бо важко мені дуже…”
І дядько грім сказав собі:
“Потрушу я і грушу.
Бо небеса вже голубі
Я покидати мушу”.
