У цій добірці ми підготували для вас і ваших дітей цілу колекцію кращих дитячих віршів відомих українських поетів: коротких, довгих, для початкової школи, прикольних і смішних. Вивчайте вірші з дітьми із задоволенням!
Дмитро Павличко
Школа
Наче вулик, наша школа,
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.
Бігають, сміються діти,
Та — лиш дзвоник задзвенить —
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.
Наталя Забіла
***
Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі —
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.
***
Ходять хмари в небі синім,
Місяць Вересень прийшов,
Сповнивсь вереском пташиним
Тихий затишок дібров.
Позлітавшися у зграї,
Різне птаство молоде
В крилах сили набирає
І відльоту в вирій жде.
Бо пташки дзвінкоголосі
Знають — літа вже нема.
Хоч і тепло ще, та осінь
Вже підходить крадькома.
І набравшись сил за літо,
Галасливі, як пташки,
Знов ідуть до школи діти
І сідають за книжки.
Платон Воронько
***
Засмутилось кошеня —
Треба в школу йти щодня.
І прикинулось умить,
Що у нього хвіст болить.
Довго думав баранець
І промовив, як мудрець:
— Це хвороба не проста,
Треба різати хвоста.
Кошеня кричить: «Ніколи!
Краще я піду до школи!»
Читайте також: Гарні вірші про школу для дітей. Зворушливі слова про учнів та вчителів
Грицько Бойко
Швидко відповів
Коли прийшов зі школи внук,
Дідусь щоденник взяв до рук:
— За віщо двійку ти схопив?
— За те, що швидко відповів...
— За те, що швидко? — гримнув дід.
За це ж п'ятірки ставить слід!
— Та що ви, діду, кричите?
Сказав я швидко, та не те...
Теж саме
- Ну, хіба таке годиться?!
В тебе знову одиниця!
- А мене сьогодні, мамо,
Запитали знов те ж саме!
Максим Рильський
Квіти вчителям
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї...
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
Вересень
В сизому тумані,
В сині димовій —
Яблука рум'яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї...
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі...
Принесіть їм квіти
З рідної землі.
Читайте також: Вірші про тата
Анатолій Костецький
***
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
Головна професія
Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!
Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
Читайте також: Вірші на перший дзвоник. Привітання та щирі побажання першокласникам і випускникам
Михайло Стельмах
Перший дзвоник
Літо стернями пішло,
Входить осінь у село.
Я люблю рум’яну осінь.
Над садами чисту просинь,
Молотарки спів у полі,
Перший дзвоник в нашій школі,
Що нас кличе, мов зоря,
До книжок, до букваря.
Я нарву найкращих квіток,—
Купчаків, жоржин, леліток,—
Принесу з росою в клас,
Де стрічає вчитель нас.
Я віддам букет барвистий,
Де блищить роса намистом,
А одного купчака
Приладнаю до дзвінка.
Ой дзвіночки срібляні,
Добре вчитися мені.
***
Скоро я піду до школи,
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні.
Значить в школу час мені.
А сестричці ще не час,
Бо вона маленька в нас.
Не запишуть в перший клас.
От і журиться сестричка,
Що вона ще невеличка.
Я кажу їй:
- Не журись,
Сам маленьким був колись!
Читайте також: Вірші про вчителів. Зворушливі слова вчителю початкових класів і не тільки
Микола Сингаївський
Добридень!
Сьогодні у житті моїм
Так ніжно, веселково…
Добридень, мій учителю,
Добридень, рідна школо!
Сьогодні першокласник я,
Мій день, наче дивень.
Тому від серця щирого
Усім гукну: «Добридень!»
***
Вересень. Стежка до школи.
Дзвонить веселий дзвінок.
І через луг, через поле
Сонце спішить на урок.
Промінь лягає на трави,
Лукам навіє тепла.
Осінь стрічки золотаві
В коси дерев заплела.
Пахне прив’яленим цвітом –
З гаю, з городу, з двора.
Ми попрощалися з літом,
Ось і до школи пора.
Сміх навкруги розсипає
Дружна учнівська сім’я.
Нас біля школи стрічає
Вчителька рідна моя.
Наче весела родина,
Знову заходимо в клас.
Знаєм, що це Батьківщина
Школу відкрила для нас.
***
Учися, першокласнику!
Відкрий науки світ.
Хай буде мрійним, радісним
В науку твій політ.
Сміливим будь відмінником,
Та честю дорожи.
Шануй батьків та вчителя
І з книгою дружи.
Будь добрим, праці відданим,
Та старших поважай.
Навчися мови рідної,
Люби свій рідний край!
***
Так сонячно-ясно довкола
І тануть хмаринки вгорі.
До школи,
До школи,
До школи
Сьогодні ідуть школярі.
Врожаями ниви достигли,
Багрець пломеніє з дібров.
До книги,
До книги,
До книги
Душа поривається знов.
Дозріли калинові гронця
Над ними ясніє блакить
До сонця,
До сонця,
До сонця,
Як спів наша мрія летить.
Відколи, скажіть нам, відколи
Цей вересень з нами рідня?
До школи,
До школи,
До школи,
Ведуть нас дороги щодня.
Читайте також: Вірші на останній дзвоник. Привітання та щирі побажання випускникам
Павло Грабовський
До школи
Ну, прокидайтеся, діти:
Ранок – до книжки пора!
Сонечко вспіло залити
Все посереду двора!
Швидше вдягайтесь до школи!
Кращі прогаєте дні, –
пізно вертати, – ніколи
їх не завернете, ні!
Тамара Коломієць
***
Отакий, як у букварику,
Із букетом у руках,
Чом спинився ти, школярику,
Серце в грудях, наче птах?
Як складав ти в ранець зошити!
Як чекав щасливих днів!
Щоб до сліз перетривожити,
Перший дзвоник продзвенів.
За порогом – вітру витівки,
Шелестіння верховіть.
В нашім класі
Перша вчителька
Усміхаючись стоїть.
Світла мить
Отакий, як у букварику,
Із букетом у руках,
Чом спинився ти, школярику,
Серце в грудях, наче птах?
Як складав ти в ранець зошити!
Як чекав щасливих днів!
Щоб до сліз перетривожити,
Перший дзвоник продзвенів.
За порогом вітру витівки,
Шелестіння верховіть.
В першім класі
Перша вчителька,
Усміхаючись,
Стоїть.
***
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики,
Пишуть палички.
Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Добре нам читається —
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна —
Хмуриться вона.
Андрій Малишко
Пісня про вчительку
Сонечко встає, і шумить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти,
Вчителько моя, зоре світова.
Звідки виглядати,
Де тебе знайти?
На столі лежать зошитки малі,
Дітвора щебече золота, золота,
І летять, летять в небі журавлі.
Дзвоник ніби кличе
В молоді літа.
Скільки підросло й полетіло нас
На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить.
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі
Явір той шумить.
Двох синів твоїх узяли фронти,
Воювали, не лічивши ран, тяжких ран.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві
Непожатий лан.
Знов приходить юнь і шумить трава.
Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,
Вчителько моя, зоре світова,
На Вкраїні милій,
В рідній стороні.
Дмитро Білоус
***
В житті робив ти свій перший крок,
сьогодні в школу йдеш на урок.
А що ідеш ти, то робиш кроки, —
отак і вийдеш у світ широкий.
І раптом думка поміж думок:
а що за слово цей самий крок?
Тут щось цікаве таїтись може,
бо й слово кроква на нього схоже!
Та слово, друже, знань вимага,
в болгарській мові є крак[1] — нога.
А в білоруській є слово крочыць,[2] —
уже й не треба мізки морочить.
А як відкрились нам крок і крок, —
тоді звідкіль же російське шаг?
Згадай тут відстань, ту, на яку ти
ногою можеш вперед сягнути —
один раз ступиш — один і сяг,
а сяг прадавнє дало нам — шаг.
Отож і справді кінець мороці.
А що потрібно на кожнім кроці?
На кожнім кроці — знання, знання,
інакше йтимеш ти навмання.
Олександр Олесь
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова,
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп'ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
"В рідній школі рідна мова!"
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!
Володимир Сосюра
Учитель
Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
У пам’яті моїй тримає років сила
твій тихий карий зір і кашель твій сухий.
Ти нас повів, закохано і сміло,
в незнаний світ, чудесних повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили,
пізнали ми любові й дружби жар.
Закони вод, вітрів, і хмар, і світла
одкрились нам у ті школярські дні.
З тобою наша молодість розквітла
і наших душ пориви огняні.
Твій добрий зір в моїй уяві лине...
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рідний край...
Ось ти ідеш повільною ходою
і слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малі, вітаємось з тобою,
і тепло так всміхаєшся ти нам.
Урок останній. Сонце над землею
світило нам. Ми радісні були.
І у життя тепло душі твоєї
ми крізь вітри й негоди понесли.
Василь Мефодійович, у скорботі
з нас не один заплакав і зітхнув,
коли в далекій рідній Третій Роті
на цвинтарі навіки ти заснув.
І хай з тих днів згубили лік ми рокам,
завжди — в бою, у розліті споруд —
для нас зоріє подвигом високим
твій корисний і благородний труд!
Ірина Жиленко
Калатало
Туки-таки... По кімнаті
ходять ходики окаті.
Туки-таки, туки-так —
біга стрілка золота.
В тій хатинці із металу
проживає Калатало,
і товчеться, і кахика —
туки-таки, туки-тики.
І сказала Киця: — Няв!
Я не витерплю ні дня.
Утечу я на край світу.
В коридорі буду жити! —
Навіть Лампа прошептала:
— Майте совість, Калатало! —
І сказав Буфет поважний:
— Ви до інших неуважний!
Відпочиньте!
Сядьте!
Станьте!
Хоч на хвильку!
Хоч на мить! —
І зітхає Калатало:
— Вам мене не зрозуміть...
Туки-таки!.. Для людей
я вистукую години.
Я кажу їм: — Час іде.
Не забудь про це, людино!
Час минає, час мина.
Поспішай! Потрібно встигнуть
за життя усе пізнать,
всі шляхи, ремесла, книги,
і природу, і людей...
Не марнуй хвилин безцінних!
Час минає, час іде
невмолимо, безупинно...
Мій школярику, спіши!
Вчись у тата, вчись у мами.
Треба встигнуть залишить
по собі хорошу пам'ять.
Добру славу,
добрий слід,
добре діло на землі! —
Стрілка бігає по колу.
Туки-таки! Вже пора...
Туки-таки! Час до школи!
І — ні пуха ні пера...
