«Настане ще наше свято…»
І. Небесник
У 20-30-х роках, в період ідеологічної та класової боротьби на Закарпатті, він був найвизначнішим представником нової української літератури, яка народжувалася на українських землях, що входили тоді до складу Чехословаччини. У кращих своїх творах співець закликав трудящих до боротьби проти соціального і національного гноблення, підносив ідею возз’єднання Закарпаття з Україною.
Життєвий і творчий шлях письменника був складним. Народився він 23 квітня 1897 року в селі Воловому (тепер Міжгір’я) на Закарпатті, в бідняцькій селянській сім’ї. Батько його, як і більшість верховинців, працював на лісових роботах. Майбутньому письменникові вдалося закінчити початкову школу. Вчився добре, але через матеріальні нестатки дальшої освіти здобути не міг. Про ці важкі роки письменник згадує в своїй автобіографії: «Впала страшна нужда на родину. Батько кожного року місяцями лежав, бо до того й астма мучила. Пропав усякий вигляд на дальшу науку, хоч я прямо дурів за книжками».
З 12 років розпочинається його трудовий шлях. Спочатку хлопець прислуговує у вчителя-дяка, а пізніше працює на пошті листоношею. Весь свій вільний час присвячує читанню книг. «1913 року, — пише в автобіографії письменник, — скочив був я до сусідньої Галичини на прогулку. Звідтам я вперше приніс українську книжку. Були це «Гайдамаки» незабутнього нашого пророка Т. Шевченка. Ця книжка зробила на мене величезне враження». Вивчивши угорську мову, читав він твори полум’яного поета-революціонера Шандора Петефі, Кальмана Міксата та інших.
Займаючись самоосвітою, в 1915 році Василь Гренджа-Донський здав екстерном іспити за горожанську (неповну середню) школу. У цьому ж році він був мобілізований до австро-угорської армії і відправлений на східний фронт. Незабаром важко поранений повертається в Будапешт. Лікуючись у військовому госпіталі, приватно здав іспити за два класи торговельної середньої школи (повністю закінчив цю школу вже після війни). Згодом він знову на фронті. Спочатку на румунському, а потім на італійському. […] Василь Гренджа-Донський, що повернувся в Будапешт, бере активну участь в демонстраціях, потрапляє в тюрму. […]
Після придушення радянської влади в Угорщині почались переслідування учасників революції. Прикриваючись старими військовими документами з італійського фронту, Василь Гренджа-Донський певний час «працював у війську, в секторі ремонту військових об’єктів», потім в страхкасі в Будапешті. Коли йому загрожує розправа, він тікає з Будапешту і влітку 1921 року нелегально повертається на Закарпаття. Василь Гренджа-Донський зупиняється в Ужгороді і влаштовується на посаду бухгалтера в «Підкарпатському банку».
Нерадісну картину побачив на рідній землі майбутній письменник. Місце угорських панів зайняли чеські, які продовжували політику соціального і національного гноблення трудящих.
[…] Але пробуджується культурне життя, відновлюється літературний процес, з’являються на Закарпатті перші паростки нової української літератури, у народженні якої найактивнішу участь узяв Василь Гренджа-Донський.
Перша його збірка поезій «Квіти з терням» з’явилась в Ужгороді 1923 року. Видав її автор на власні кошти. Ця книжка поета була і першою поетичною збіркою нової української літератури на Закарпатті. Вона докорінно відрізнялась від творчості попередніх поетів Закарпаття як мовою, так і змістом. В окремих поезіях автор розповідає про важке життя народу («Русин»), закликає «з огнем бурі, тучі наше горе стерти» («Вихор душі»), любити свій рідний край, свою рідну мову («Люби рідну мову»).
В тому ж 1923 році вийшла друком і друга збірка поезій Василя Гренджі-Донського «Золоті ключі». Соціальні мотиви тут поглиблені. Про важку долю трудящих Закарпаття автор говорить у віршах «Вбитий герой», «Ой не раз...», «Скільки...» У новій книжці поет вперше вживає слово «пролетар» («Пісня руських пролетарів»), змальовує образ безробітного закарпатця («На братіславській площі»).
При оцінці перших книг молодого автора треба виходити з рівня тогочасної літератури на Закарпатті, яка в результаті денаціоналізаторської політики майже зовсім занепала.
Дальшим кроком у творчому зростанні поета була збірка поезій «Шляхом терновим» (1924). Книжка була видана накладом автора і видрукована загальноприйнятим українським правописом. У цій збірці автор уже виступає як співець соціально-громадських мотивів. Поет не тільки сумує і ридає над важкою долею народу, він вірить у краще майбутнє, в перемогу пригніченого народу. В поезії «Пам’яті доби відродження» поет заявляє:
Звалиться кріпкий мур тюрем
Й країна рідна оживе.
Багнетів ми не боїмося.
Жандарми ваші нам не страх,
За нашу волю, за край рідний
Пірвем кайдани на руках,
Пірвем, щоб скути з них шаблі...
Поезії цієї книжки засвідчили ідейне та художнє зростання поета.
Василь Гренджа-Донський пробував своє перо і в галузі дитячої літератури. У 1925 році вийшла збірка віршів для дітей під назвою «Китиця квіток». В ній автор оспівує красу природи Закарпаття, закликає любити рідний край, любити рідну мову, зустрічаються тут вірші і з соціальними мотивами. І хоч поетові не завжди вдавалося заглибитись у дитячу психологію, книжечка відразу знайшла свого читача. Кращі поезії збірки передруковувались в шкільних читанках, дитячих журналах «Пчілка», «Наш рідний край», діти вивчали їх напам’ять.
У 1926 році письменник зближується з головним редактором газети Закарпаття «Карпатська правда» Іваном Мондоком, з співробітниками цієї газети О. Баданом і А. Дівничем, які запропонували поетові редагувати журнал «Наша земля».
Журнал «Наша земля» відіграв видатну роль в культурному житті Закарпаття. Він згуртував навколо себе прогресивних письменників, знайомив читачів з життям України, передруковував кращі твори українських письменників. […] Журнал виходив щомісяця протягом двох років (перший номер з’явився 15 лютого 1927 року, а останній, 23-їй, вийшов 2 січня 1929 року). За пропозицією Василя Гренджі-Донського журнал повинен був називатись «Українська земля», але чехословацькі окупаційні власті не дозволили такої назви.
Поетичні твори Гренджі-Донського, що друкувались на сторінках журналу, досягли найбільшої соціальної гостроти. Набагато зріс їх художній рівень. Певних успіхів домігся поет в удосконаленні поетичної форми, версифікаційної техніки.
Найбільш типовим у цьому відношенні є вірш «Оце мій рідний край!». Вражають лаконічністю і великим смисловим навантаженням рядки цього вірша:
Пани... Тюрма...
Печаль... Журба...
Кайдани... Поліцай...
Оце мій рідний край!
Та автор не впадає в розпач, він бачить приреченість ворогів народу, приреченість старого світу, світу гноблення і експлуатації:
Пождіть, пождіть, брати мої,
Прийде ще наше свято,
За ту нужду, за кривду, глум
Ми помстимось завзято...
І щезнуть наші вороги,
Як станем серед поля...
Пождіть, пождіть, брати мої,
Вже недалеко воля!
(«Пождіть, пождіть...»).
У вірші «На майдані», який написаний під безпосереднім впливом революційної поезії Павла Тичини, автор змальовує страйкову боротьбу каменярів, показує розстріл їхньої демонстрації. В поезіях Василя Гренджі-Донського з’являється образ «революціонера-орла». […]
Василь Гренджа-Донський стає популярним поетом, його кращі поезії передруковує газета «Карпатська правда». Він стає відомим і на Радянській Україні. У 1928 році в Харкові виходить його збірка поезій «Тернові квіти полонин». До неї ввійшла автобіографія поета та деякі раніше опубліковані поезії. Збірка «Тернові квіти полонин», як і поезії, опубліковані на сторінках журналу «Наша земля», пройняті настроєм революційної боротьби.
Викривальна творчість письменника не подобалась тогочасним правителям краю. Роблять на нього тиск і правителі «Підкарпатського банку», де він працював, заробляючи на щоденний прожиток. Вони загрожують йому звільненням з роботи, якщо він не відмовиться від редагування журналу «Наша земля». З березня 1928 року Василь Гренджа-Донський змушений був не підписуватись за головного редактора журналу (формально редактором став робітник Іван Мешко). Але письменник і надалі брав найактивнішу участь у виданні «Нашої землі». Журнал став ще наступальнішим. Тому поліція на початку 1929 року закрила видання під виглядом заборони нової назви.
Поет глибоко переживав ці події, з початку 30-х років він почав поступово відходити з позицій революційної боротьби.
Наступна збірка поезій Гренджі-Донського вийшла аж 1936 року. Якщо в попередніх книгах на першому плані були соціальні мотиви, мотиви революційної боротьби, то тут автор захоплюється пейзажною лірикою («На Боржаві»), образами народної фантастики («Опир-водяник», «Повітруля»), інтимними мотивами. Вірші на соціальні теми хоч і зустрічаються, але в них уже немає колишньої гостроти протесту і сили революційного запалу.
Василь Гренджа-Донський звертався вже з раннього періоду своєї творчості і до прози. Ще в 1926 році в Ужгороді він видав збірку «Оповідання з карпатських полонин» (друге її видання вийшло в 1928 році в Харкові). У них здебільшого розповідається про різні цікаві пригоди людей з володарями карпатських лісів — ведмедем, кабаном, вовком, оленем і т. д. Найбільше уваги автор приділяє повадкам ведмедів.
Оповідання читаються з інтересом.
Серед оповідань, надрукованих на сторінках журналу «Наша земля», найкращим є «Ділили землю». В ньому автор викриває передвиборні махінації представників буржуазних партій на Закарпатті. Щоб одержати голоси, агітатори різних партій обіцяли селянам землю, навіть формально ділили панську землю, а після виборів ніхто їх не бачив у селі.
Поки що немає єдиної думки критиків щодо оцінки збірки оповідань «Назустріч волі» (1928, Ужгород), присвяченої подіям, що відбувались на Закарпатті в 1918-1919 роках. Одні дослідники повністю відкидають цю збірку. Інші твердять, що письменник, ідеалізуючи так звану Гуцульську республіку (вона була створена з кількох сіл на Рахівіцині в 1919 році).
В середині 30-х років Василь Гренджа-Донський починає працювати над творами більшої форми. У 1936 році у Львові виходить його повість «Ілько Липей — карпатський розбійник», яка мала чималий успіх у тогочасного закарпатського читача. Вона написана під безпосереднім впливом популярної в той час повісті прогресивного чеського письменника Івана Ольбрахта «Микола Шугай, розбійник». «Ілько Липей — карпатський розбійник» — це фактично перша соціальна повість нової української літератури на Закарпатті. В основі її лежить подія, що сталася на Міжгірщині в 30-х роках. Герой повісті Ілько Липей став жертвою соціальної несправедливості. Проти волі батька він одружився з бідняцькою дівчиною Марійкою Лолин, яку кохав. Батько-багач відмовляється від сина, позбавляє його спадщини і цим прирікає сина на бідування. Залишившись без засобів до існування,. Ілько запив. Він зв’язується з непевною людиною Філешом. Їх звинувачують у вбивстві братів Айнгорнових. Ілько знову зазнає гіркої несправедливості, його невинного засуджують на 12 років тюрми.
В умовах суворого арешту Ілько починає хворіти на легені, однак веде себе зразково. Враховуючи це, начальство тюрми хоче звільнити його достроково, якщо знайдеться людина, що заручиться за нього. Вся надія на батька. Але бездушний батько і цього разу відмовляється від сина. Ілько в розпачі. Ще більшого душевного болю завдає лист, який приніс неймовірну звістку — кохана дружина зрадила його. Це все приводить до того, що Ілько вбиває тюремних сторожів і тікає з тюрми. Повернувшись нелегально додому, Ілько переконався в зраді жінки. Побивши її, він іде в ліс, стає розбійником. Багато клопоту завдав, він разом з розбійником Юрієм Клевцем чехословацькій жандармерії. Протягом довгого часу він був невловимим, користувався славою опришка, підтримкою населення. Однак його життя закінчується трагічно.
В 1937 році в Ужгороді вийшла друга повість Гренджі-Донського «Петро Петрович». Автор повертається до далекого минулого Закарпаття, до подій XIV століття.
[…]
Л-ра: Жовтень. – 1967. – № 8. – С. 128-132.
Твори
Критика
