Місто рибалок

Дмитро Павличко. Твори. Місто рибалок

Стоїть над морем місто рибаків.
Розвішані, немов антени, сіті,
І ланцюгами, як і скрізь на світі,
Прип’яті човники до берегів.

Але на світі місто це найкраще,
Хоч парками й садами не цвіте.
Воно таке недавнє, молоде,
Що в ньому навіть цвинтаря нема ще.

Живуть у нім колишні злидарі,
Вогневоокі, бронзові мулати,
Що мали море, та не мали хати
І посивіли змолоду в журі.

Колись вони на тихім узбережжі,
Засмучені, спрацьовані, худі,
У човнах засипали, і тоді
Їм снилися омріяні котеджі.

Боліли ноги їх, а на руках
Пекли, щеміли сіллю вкриті рани,
І снились їм великопанські ванни,
Споруджені з твердого молока.

Вставали риболови на світанку,
Ішли ловити рибок золотих,
А щастя одверталося від них
І не ішло на жодну їх приманку.

...Аж раз вони пішли на інший лов,
Не хробачню взяли, а гострі кулі...
І не один із них земній акулі
Живіт у поєдинку розпоров.

І сповнився їх сон. Нужду і смуток
Вони в доми нові не занесли,
Лиш — радощі, і щастя, і столи,
І автомати, й оберемки вудок.

1960


Читати також