Саїда
1
На полі, де бавовники рясні,
Зустрілись наші погляди ясні.
— Як звуть тебе? — спитав я.— Саїда! —
Сказала й посміхнулася мені.
Вона була як мрія, що жила
В моєму серці довгі-довгі дні.
Все вимріяне в ній: чоло, й уста,
І чорні очі — трошечки скісні.
Ступити кроку з місця я не міг —
Так, ніби це лучилось уві сні.
Дивився й відчував я легкоту,
Яку вітри приносять навесні.
Вона пішла, збираючи в поділ
Пучки бавовни, й зникла вдалині.
Неначе руки милої, в ту мить
До мене доторкнулися пісні.
2
Я повезу на Україну
Твою красу, твоє ім’я,
Тебе ж я більше не зустріну,
Чарівна Саїдо моя.
Не буду мати супокою
Під рідним небом голубим.
Тепер я знаю, що такою,
Як ти, була Бібі-ханим.
Та не подібен я до хана,
Ні до князя, ні до царя.
Моя ти мрія лиш кохана,
Така далека, як зоря.
Пробач, я плакати не вмію,
Нехай ридають солов’ї.
Щасливий той, хто бачив мрію,
Але не доторкнувсь її.
1961