Христо Ботев

Цей чоловік високий — Христо Ботев,
Гевара дев’ятнадцятого віку,—
Стоїть переді мною. Темний погляд
Палає одержимістю страшною,
Так, ніби пропалити він жадає,
Простори безкінечні і в блакиті,
У небесах, над світом нову зірку
З печалі засвітити! — Христо Ботев! —
Звертаюся до нього.— Як це сталось
Що ти пішов на смерть у ту хвилину,
Коли над батьківщиною твоєю
Займалося світання? Знав ти добре,
Що поржавіли до самого серця
Османської імперії закови,
Що скоро вже вони впадуть з Балкану,
Розсипляться, і пилюга до неба.
Як хмара трутизняного азоту,
Підніметься і пропаде безслідно.
Хіба не ти пророкував комуну
На всій землі? Твої слова сьогодні
Я, начебто молитву, повторяю,
Яку запам’ятав з дитинства; я молюся
До людства, до будущини, до правди
Комуністичного життя завітом Твоїм!
Так говори, озвись, пророче!
Невже це був лише єдиний вихід —
Для зору, що пронизує століття
І в глибину майбутності сягає,
Узяти карабін і двісті хлопців,
І повести їх на загибель певну?
В той час, коли здихала вже потвора,
Ъй у пащеку голову покласти?! —
І відповідь я вчув: — Нужденні мислі
Тебе обсіли, як старці дорогу,
Що в храм веде. Ти не звертай уваги
На те жебрацтво, як дійти жадаєш
Перед сіяння правди; милосердні,
Буває, жебракам віддать готові
Те, що вони віддать повинні богу.

О мій боже, правий боже,
Та не ти, на небі сущий,
Тільки ти, що в серці, боже,
Що в душі моїй живущий!

Так ось що я тобі скажу: те сонце,
Що прокидалося, немов дитина,
За обрієм Болгарії, померти
Могло в ту ж мить, коли я захитався б,
Жаліючи свого життя на жертву,
Ждучи, що все само собою буде
Вирішуватися без мене в світі!
Допоки люди є такі, що можуть
Не завагатися в найважчу хвилю,
Допоти сонце сходить над землею!

Хто за свободу в битві поляже,
Той не вмирає!

Не лиш для того довелось померти
Мені в зелених двадцять вісім років,
Щоб ранок запалав моєю кров’ю
Над рідним полем,— ні, не лиш для того:
Я час новий пророкував завзято,
І так його любив, і так я прагнув
Побачити всесвітньої комуни
Знамено пломеніюче, що жити
Я міг лише хіба по власній смерті.

Вірую в єдину спільну силу
Людського роду на земному падолі,
Я ка повинна творити добро.

1976