Маркіян Шашкевич

Я так як бачу Маркіяна:
Обличчя мудре та бліде.
Я так як чую Маркіяна:
То слово, що із серця йде.

Шукати правди юнь готова,
Хоч навкруги тюремний страх,
І випливає наша мова
Русалкою з глибин Дністра!

Її втопили там, зв'язавши
Тугим ремінням сировим,
Та буде перед світом завше
Вона оскарженням живим.

Оскарженням на пана й ката,
Що ген прийшов з чужих країв
У нашій крові полоскати
Пекучу сталь своїх ножів.

А голос юного Тараса
З-понад Неви вже доліта.
Яка тяжка попівська ряса,
Полатана, не золота.

Така тяжка, немов кольчуга,
А в серці туга і недуга...
І як тут жити Маркіяну,
Чекати волю пожадану?!

Він знає: скоро смерть прийде,
Але життя не жаль йому,
Та жаль, що світло молоде
Не знищило стару пітьму.

Не раз питав себе, чи буде
Пора свободи в ріднім краї.
На панщині вмирають люди.
І він на панщині вмирає.

Боровся він, як був у силі,
А в смертний час благословля
Селянські голови похилі
І руки чорні, мов рілля.

Стоять, упавши на коліна,
Чекають набожних повчань!
А слова плоть ясна й нетлінна
Проблискує: «Народе, встань!»

Я так як бачу Маркіяна,
Я так як чую Маркіяна!

1958