В найтяжчу мить

Драматичний етюд

Дія відбувається після того, як кубинські повстанці, висадившись із «Гранми», потрапили в засідку батістовців і були покошені кулеметним вогнем. З 82 залишилося живими 12, але ж і вони загубили один одного у тропічних заростях. Фідель, знесилений, поранений, обдертий, зарослий, лежить під кедром. Напроти на сухому дереві сидить зловісна птиця Гриф.

Гриф Ну, ось і все, Фіделю. Ти лежиш
Тихенько, наче під мітлою миш,
Що від кота сховалася страшного,
Боїшся ти зробить маленький рух,
Щоб не піймав тебе кігтистий зух,
Та знай, що не втекти тобі від нього!
Я — кіт. Я — смерть. Тобі я вип'ю зір,
Сьогодні ти вже не побачиш зір,
Що будуть Кубі сяять, як і вчора.
Вмирай скоріше!

Фідель

Що це за мара?!
Птах дзьоб гачкастий ніби отвира,
Здається, розмовляє ця потвора,
А може, це причулося мені,
А може, це в душевній глибині
Озвався голосом пташиним сумнів?
Гей, птаху злий, ану заговори,
Та голосно, щоб чули всі бори,
Що ти недавно вельми порозумнів!

Гриф

Ні, не здалось тобі, мою ти річ
Почув тепер, а доки прийде ніч,
Відчуєш ти удар мойого дзьоба.
Не точно ти назвав мене, але,
Здається, що не так уже і зле:
Твій сумнів — смерть, а я — її подоба!

Фідель

Ти б краще облетів цей дикий ліс,
Усе за дня розгледів та й приніс
Мені хоч вістку, де мої братове,
Чи хто залишився із них живим,
Чи всі побиті?

Гриф

Що? Літати в дим,
Що поле бою вкрив? Пусті розмови!
І так я знаю, що загинуть всі,
Як не тепер, то по якімсь часі,
Отак, як ти, від голоду, від рани...

Фідель

Мовчи, стерв’ятнику, не згину я,
Моя ідея тут, снага моя,
Моя земля й народ...
Гриф Твої кайдани,
Твоя тюрма й несправедливий суд,
І кат Батіста твій так само тут!
Ось я тобі на груди скоро сяду,
Безсилий ти — руки не піднімеш,
Аби мене прогнати геть, та все ж
Ти мрієш розвалить державну владу.
Напроти танка ти — немовби хрущ,
А з бомбовозом бийся голіруч:
Він бомбою, а ти його сумлінням
Удар, герою! Бачиш, ти — банкрот!

Фідель

Як на тирана встане мій народ,
Він літаки збиватиме камінням!
І дертиме він танкову броню,
Немов ганчір’я, ніби порохню,
Топтатиме заліззя кулеметне!

Гриф

Народ — абстракція, мільйонів дух
Нехай дере броню, немов рантух,
Мені однаково. Життя конкретне,
Що є в тобі, що бачить світ з-під вій
Скінчиться тут сьогодні, зрозумій!
І що з того, що добре житись буде
Тут іншим людям, іншим, не тобі,
Вони собі по смертній боротьбі
Доми збудують, заваливши буди,
І та земля, в якій ти будеш гнить,
Їх буде веселити кожну мить.
В них буде воля, праця і кохання,
В них буде все, а в тебе — забуття.
За їхнє щастя ти даси життя,
Та що тобі з того?

Фідель

Дурне питання!
А що мені з життя в гнилім багні?
Вертітись червом по намульнім дні —
Невже це більше щастя, ніж сконати
Людиною, упавши горілиць
На ніжні руки квітів-зоряниць,
Жбурнувши все в катів — слова й гранати?
Невже мовчати' й бачити, як гидь
Мерзенне діло навкруги вершить,
Як у людину вкліщилась підлота,—
Це більше щастя, ніж геройська смерть?

Гриф

Ти впертістю мене тепер не сердь,
Бо в мене появилася охота
Твої зіниці вирвати живцем,
Щоб ти із окривавленим лицем
Лежав отут у темряві до скону!

Фідель

Попробуй лиш до мене підлетіть,
Я видушу з твойого дзьоба їдь,
Я виб’ю з тебе стерв’ячу оскому!
(Виймає револьвер).

Гриф

Ого! Ти силу дістаєш нову!
Це значить — смерть уже тут наяву,
Прийде твоя загибель незабаром,
Я бачу, як життя в тобі зника...

Фідель

Та може кінь убити різника
Останнім несподіваним ударом!

Гриф

Ти револьвером не лякай мене,
Бо вистріл ворогів сюди зжене,
Що нишпорять навколо за тобою.
Та куля, що отут мене уб’є,
За мить у серце вернеться твоє!

Фідель

Будь проклятий!

Гриф

Не вб’єш мене клятьбою!

Фідель

До мене друзі йдуть. Ти знаєш їх.
Пух розлетиться скоро з крил твоїх,
Де воля родиться, там загиба зневіра.

Гриф

Це ти про друзів згадуєш тепер?
А скільки раз ти мало не помер
Почерез друзів? Чи не гірше звіра,
Не гірше, ніж отруйлива змія,
Була найкраща подруга твоя,
Яку ти в серці носиш досі, мабуть?!

Фідель

Ношу, так що ж, не всі ж бо люди злі.

Гриф

Отак серця і робляться гнилі —
Здорову часть отруєна ослабить.

Фідель

Як жить вона мені колись не дасть,
Візьму її, свойого серця часть,
Ненавистю затисну туго-туго,
Немов бородавку, перев’яжу,
І відпаде вона і, мов чужу,
Її я викину...

Гриф

Гм!

Фідель

Замовч, наруго,
Крилата муко, хоч на мить замовч

Гриф

Вгамуй себе, і стримай власну жовч,
І вислухай мене, ще є рятунок.
Як хочеш, принесу тобі води,
І ягід, і зерняток, тільки ти
Зроби для мене гарний подарунок:
Дай виклювати очі молоді,
Чей не один обходиться в житті
Без того зору, що мені смакує.
Ти супокійно заживеш собі,
Бо вже ні з ким не борються сліпі,
Але живуть...

Фідель

Не трать же слів ти всує,
Тобі свого я зору не віддам,
Бо краще попрощатися з життям,
Ніж відчаю віддати власні очі.
Щоб я із ляку перед катом сліп
І жив, неначе паразит поліп,
Щоб відрізнить не міг я дня від ночі,
Щоб я усю свою снагу бійця
Віддав за спокій мертвого сліпця,
Щоб я віддав найвищу насолоду —
Дивитися, як ворог відступа,—
За супокійну темряву раба?
Ти не діждеш цього!

Гриф

Ти до народу
Сліпим прийдеш, та все-таки прийдеш,
І буде стріча, радощі без меж,
Його, як схочеш, поведеш до бою,
Не мусиш ти у першій лаві йти,
Тобі читатимуть з фронтів листи,
Ти кермувати будеш боротьбою.

Фідель

Не може кермувати той людьми,
Хто сам не бачить шляху із пітьми,
Не може дати волю той народу,
Хто душу закував у темноту.

Гриф

Я знаю сам цю істину просту,
Але чи певний ти, що ту свободу,
Яку виборюєш, приймуть усі,
Коли вона з пістолем на пасі
Постукає до багачів і вбогих?

Фідель

Свободу стріне радо бідний люд.

Гриф

Возведена свобода в абсолют —
Так само зло!

Фідель

В палацах на порогах
Її зустрінуть кулі і ножі,
У неї будуть рідні і чужі,
Бо на людину чесну схожа воля:
Добро чинитиме, але не всім,
На злих вона впаде, неначе грім,
Їх розчахне, як древо серед поля.

Гриф

Ти непокірний, хоч безсильний ти,
Тебе я осліплю!

Фідель

Лети, лети,
Злітай сюди, до мене,— бахо, бахо! *
Гриф зривається і летить до Фіделя.
Вже краще смерть од ворога, повір,
Аніж тобі віддати ясний зір,
Крилатий сумніве, огидна птахо!
(Стріляє).

* Вниз (ісп.).

Гриф, влучений на льоту, глухо падає на землю. Через хвилину надходять друзі Фіделя.

Друг Фіделя

Живий! Фідель живий! Це він стріля!
Ми чули постріл, бачили здаля,
Де впала птиця вбита, і знайшли ми
Тебе вже легко, але знай, три дні
Шукали ми по цій гущавині...

Фідель

Спасибі вам, спасибі, побратими!

Кінець

1962