Кожному (і собі) читачеві Лесі Українки

Збагни її безмежжя духу,
Її життя із трьох проклять —
Неволю, гіркоту, недугу —
І хай тебе думки болять.
Хай батогом їх сполосує
Жада великої мети.
Її не клич до себе всує,
А сам до Лесі долети.
Із нею стань на трудогорі
Свойого сяючого дня.
І мозком ти врости у зорі,
Як у горіх вроста зерня.
Із серця вирви сумнів потай,
Неначе заржавілий цвях.
І сто разів спіткнись — пошпотайсь
Не в славі, а в її словах.
Розбий свої тендітні стопи
У скелях дум її — розбий.
Не гнись в поклонах до Європи,
Бо ти не єсть жебрак сліпий!
Із нею ти — всесвітній геній —
Доглянь заобрійні вітри,
Як радій у пітьмі рентгенній,
Усе, що сховане, уздри.
Ти син її — не пасербина,
І знай — тебе ми проклянем,
Якщо твоя зігнеться спина
Під гранітовим тягарем,
Що піднімала жінка квола;
Неси його в чужі світи —
Похилені у праці чола
Вогнем досвітнім освіти.
Ти не шукай плитного броду,
Над плесом не чекай зими...
Собі ім’я свого народу
Навіки, як вона, візьми.
Візьми не в тиху паспортину,
Відчуй його поміж легень,
Як мати відчув а дитину
Перед пологами за день.
І бережи його, як Леся,
Для всіх народів і віків.
сміливо ступай на леззя
Гадючих підлих язиків.
Роди нові часи, а стогін
Ти оберни в пісенний щем,
Щоб ворог, ідучи на погин,
Не тішився твоїм плачем.
Веди знаменієм червоним
Нових звитяжців у бої.
І кості поклади бетоном
Під вічний пам’ятник її.