Біля будинку Полін Джонсон

В домі твоєму пустка, ніби у гробівниці,
В яку ще не встигли назносити домовин...
За болотами, в лісах, люди червонолиці
Конають поволі від віскі, лютого, як полин.

Вікна твойого дому безокі та безголосі,
Мертве сонце павук напинає на купі книг...
В загородах резервацій люди, неначе лосі,
Щасливі хоч тим, що зайда вже не полює на них.

Біля твойого дому гудуть будяки, як залізо,
Та їх не приходить стинати індіанка стара.
За болотами, в лісах, має вона телевізор —
Білий екраник з тінню чужого щастя й добра.

Вірші твої то палять, то ниють, як рани...
Полін, я поклоняюсь, мужній і вічній, тобі!
Сила й багатство виходять на непевні екрани.
Конають під ними люди здурені і слабі.

Я своє серце, Полін, повне твоєї слави,
Поклав у траву зелену біля твоїх дверей.
Може, панство приїде з Ванкувера чи з Оттави,
Щоб навік твоє плем’я замкнути в музей.

Хтось поклониться веслам, індіанським пірогам,
Хтось Гайявату згадає, в блакитний порине ліс.
Буде лежати серце там, під твоїм порогом,
Повне твоєї слави, що я з України привіз.

Хай стане на серце друг, мов на м’яку пір’їну,
Хай увійде він легко в щастя й свободи дім!
Хай стане на серце ворог, мов на убивчу міну.
Хай упаде навіки перед одвірком твоїм!

1961