В домі Хемінгуея під Гаваною

Я зайшов... і в душі обімлів.
Позгасали слова величальні.
Заячали сльозами очі козлів,
Буйних буйволів очі печальні.

Грізні леви — простерті ниць,
А на стінах — рогаті чучела.
Ностальгія звірячих зіниць.
Затиналася в серце й мучила.

Де ж та Кенія, де Сомалі?!
Де блакитні простори Аляски?!
Хоче й звір повернутись до своєї землі,
З мрева смерті — в марево ласки...

Був господар мисливець-мастак,
Настрілявся — будьте здорові...
Падав тур і ревів, як літак,
Обливаючись полум'ям крові.

Слон із кулею в голові
Важко-важко ставав на коліна,
Опускалися бивнів шаблюки криві
Перед лютою підлістю карабіна.

Мій же олень-золоторіг
Біг у надії струсити рану
Через Африку... біг, падав і біг
Від океану до океану.

Просила пощади незаймана лань,
Я в очах її досі чую содому...
Був жорстокий мисливець, але з полювань
Ще привозив набої додому...

Він лишався з рушницею на самоті,
Заворожений блиском патрона.
І з останнього пострілу в його житті
Тихо вибухла музика похоронна...

Наче хмари, пливли вінки
Над Америкою сумною.
Лиш одягнені в чорне вовки
Усміхались і йшли за труною.

1976