Притча про Сонце

Лежало сонце в тихім броді —
Вся армія була в поході.

Вони пройшли у даль багряну,
Лишили сонце, ніби рану.

Та не минула мить єдина —
Сміється сонце, як дитина.

Кіннота йшла несамовита,
сонце вдарили копита.

Як листя лілії шовкове,
Порізали його підкови.

Потяли, пошкаматували,
Розбризкали на сміх навали.

Пройшли вудила і стремена,
Прочистилась вода теменна.

І не минула мить єдина —
Сміється сонце, як дитина.

Повзли сталеві танки з гулом,
Змішали сонце із намулом.

Скрутили з нього злотні шнури,
На гусениці натягнули.

І розривали їх, мов жили,
Ні краплі сонця не лишили.

За ними в ніч непроходиму
Помчалися дракони диму.

Та не минула мить єдина —
Сміється сонце, як дитина.

1955