Притча про Сонце
Лежало сонце в тихім броді —
Вся армія була в поході.
Вони пройшли у даль багряну,
Лишили сонце, ніби рану.
Та не минула мить єдина —
Сміється сонце, як дитина.
Кіннота йшла несамовита,
сонце вдарили копита.
Як листя лілії шовкове,
Порізали його підкови.
Потяли, пошкаматували,
Розбризкали на сміх навали.
Пройшли вудила і стремена,
Прочистилась вода теменна.
І не минула мить єдина —
Сміється сонце, як дитина.
Повзли сталеві танки з гулом,
Змішали сонце із намулом.
Скрутили з нього злотні шнури,
На гусениці натягнули.
І розривали їх, мов жили,
Ні краплі сонця не лишили.
За ними в ніч непроходиму
Помчалися дракони диму.
Та не минула мить єдина —
Сміється сонце, як дитина.
1955
