До проблеми перекладу Мелетія Смотрицького
Валентина Соболь
Із перекладом творів Мелетія Смотрицького (близько 1578-27.12.1633), що його Сергій Маслов називав «одним изъ самыхъ замѣчательныхъ дѣятелей церковно-общественной жизни Юго- Западной Руси въ первой половинѣ XVII ст.», — маємо (як на сучасний погляд) майже детективну історію. Переважна більшість творів Мелетія Смотрицького написана по-польськи, польська наука вважає його польським письменником «z szlacheckiego domu grecki wyznawajacego obrzadek», а за виданий у Львові в 1629 році трактат «Exethesis... to jest Rozprawa miedzy Apologia y Antidotem» католики іменували Мелетія Смотрицького польським Ціцероном. Певну непослідовність у своїй праці далі виявляє і Сергій Маслов, пишучи в 1908 році так: «Оставляя в сторонѣ сочиненія, до насъ не дошедшія и извѣстныя только по имени, а также тѣ, принадленость которыхъ Смотрицкому еще не вполнѣ установлена, мы можемь замѣтить, что литературнымь языкомъ Смотрицкаго былъ по преимуществу языкъ польскій. Хотя Юго-Западная Русь того времени высоко цѣнила церковно-славянскій язык, считая его «плодоноснѣйшимь оть всѣхь и Богу любимѣйшимь», хотя, съ другой стороны, уже сь XVI в. здѣсь началъ формироваться и свой собстенный литературный, т. наз. «простый русскій» языкъ, тѣмь не менѣе въ полемическихъ сочиненіяхь XVI-XVII ст. польская рѣчь играеть весьма видную роль. Это объясняется главным образомъ тѣмъ, что полемическая литература предназначалась для широкаго распространенія среди польскаго и воспринявшаго польскую культуру русскаго дворянства и иміла въ виду воздѣйствовать на такихъ читателей, которые, занимая важные уряды или принимая участіе въ дѣлахъ сейма, могли оказать существенную поддержку угнетенной православной церкви. И Смотрицкій, избравъ для своей полетической дѣятельности польскій языкъ, только слѣдовалъ традиціямъ своего времени. Такимъ образомъ, если языкъ считать главнымъ критеріемь для отнесения писателя къ той или другой литературѣ, то дѣятельность Смотрицкаго принадлежить почти исключительно литературе польской. Для историков русской письменности Смотрицкій интересенъ только какъ составитель Славянской Грамматики и какъ авторъ поученій надъ гробомь Леонтія Карповича». Заперечимо цей категоричний висновок двома аргументами. Перший аргумент — це «Лексикон», який [за] свідченням біографа Якова Суші був створений водночас із «Граматикою», але не дійшов до нас. Другий аргумент — це твір «Apologia peregrinatiey do Krajôw wschodnich», який має унікальну вагу, може, насамперед із психологічної точки зору: він бо подає живучу до сьогодні модель межової поведінки людини — людини на роздоріжжі.
У стосунку до Смотрицького додаткову інформацію дають розбіжності української, російської та польської рецепції його біографії і творчого доробку. Ми ж зупинимось на історії, пов’язаній із можливо помилковою інформацією про існування перекладу твору на польську, а саме праці «Apologia peregrinatiey do Krajôw wschodnich»(1628). Показово, що це один із трьох головних творів, які в польських енциклопедичних виданнях презентують творчу сильветку Смотрицького. Певно, відомість (її подає А. Кирпичников) про існування кириличної версії цього тексту та перекладу його на польську помилкова, але вона розкриває ряд психологічних деталей, висвітлюючи ідеологічні моменти у рецепції доробку Смотрицького. Перехід Смотрицького в унію Вацлав Олександр Мацейовський, автор багатотомної праці «Pismiennictwo polskie od czasôw najdawniejszych az do roku 1830», датує ще 1621 роком, наголошуючи, що діялось те ще за життя полоцького митрополита Иосафата Кунцевича. Водночас А. Кирпичников, автор статті в словнику Брокгауза та Єфрона, пов’язує цю подію із 1623 роком, оскільки Йосафат Кунцевич був убитий в листопаді 1623, що викликало репресії з боку польської влади, і М. Смотрицькому, тоді поборникові православ’я, загрожувала небезпека. Саме тоді він, остерігаючись переслідування, вирішив прийняти унію, але попередньо виїхав на Схід, сподіваючись влаштувати об’єднання церков. Але згодом у праці С. Голубєва було доведено, що Смотрицького навряд чи можна було б звинуватити в підбурюванні громадян міста, в якому загинув Кунцевич. Натомість мета поїздки його на Схід була інша. За версією А. Кирпичникова, М. Смотрицький зважився за допомогою східних патріархів домогтися влади, до якої його не допускали львівські та віденські братчики, і з благословіння київського митрополита Іова Борецького помандрував у 1623 році через Київ до Константинополя, а потім до Палестини і повернувся до Києва в кінці 1625 року з грамотами, які знищували ставропігію братств. У Києві Смотрицького зустріли неприязно: Захарія Копистенський не впустив його до Києво-Печерської лаври, а надруковані грамоти були оголошені неправдивими, Мелетія Смотрицького разом із Іовом Борецьким називали відступниками й уніатами. Щоб довести хибність звинувачень, Смотрицький та митрополит Копистенський проголосили анафему на латинників та уніатів, але це їм не допомогло. Віденське та Львівське братства послали до константинопольського патріарха, аби були пояснені грамоти. Кирпичников уточнює, що були послані також і дарунки. Патріарх пояснив, що ставропігійські права старійших братств не підлягають знищенню. Після цього Смотрицький не наважується їхати до Вільна. Просить місця настоятеля в Дерманському монастирі. Влада дає згоду, але за умови його переходу в унію. М. Смотрицький (за Кирпичниковим) дає таку згоду 6 червня 1627 року, але просить тримати це в таємниці, для користі справи: «он надѣялся искусной политикой увлечь за собою многихъ». Про перебіг цих драматичних подій сьогодні є чимало дослідницьких праць, свіжий погляд на них відчутний і в праці Марка Мельника та Володимира Філіповича «Kazania і komentarze sakralno-liturgiczne z Trebnika sw. Piotra Mohyly». Важливим бачиться акцент на динаміці розвитку поєднавчих тенденцій, до яких був причетним і Петро Могила. Отож 8 вересня 1627 року на соборі в Києві Смотрицький зобов’язався приготувати для «православныхь катехизисъ», який мав би проаналізувати головні відмінності між католицтвом та православієм і який мав би бути затвердженим на соборі. Автори названої вище розвідки М. Мельник та В. Філіпович, посилаючись на листи Смотрицького, переконують, що під час зустрічі Мелетія Смотрицького й Петра Могили в лютому 1628 році в Дермані, Петро Могила був близьким до засад та об’єднавчих ідей Смотрицького. У Дермані Смотрицький пише книгу «Apologia peregrinatiey do Krajôw wschodnich» (Львів 1628), де вказує на ті вигоди, які отримає від підпорядкування Римові і влада, і народ. Відсилає по одному примірнику своєї праці Петрові Могилі та Іову Борецькому: ті могли допустити почесне титулярне верховенство папи, як переконує в своїй статті А. Кирпичников, і хотіли примирення з католиками на рівних правах, а не за умови повного улягання папі. Але відкрито виступити проти М. Смотрицького не могли, бо, за А. Кирпичниковим, «были скомпрометированы своими прежними съ нимъ соглашеніями». Не дочекавшись відповіді, Смотрицький відіслав рукопис до Саковича, і вже на початку серпня 1628 року з’явились перші аркуші книги в польському перекладі. Так твердить словник Брокгауза та Єфрона. Віднайти їх у бібліотеках стародруків у Польщі не пощастило. Це викликає сумнів у тому, що переклад таки був здійснений, бо в інших працях вказано тільки про намір видрукувати твір по-польськи.
Отже, за версією А. Кирпичникова, твором, який не був написаний по-польськи, але тільки з’явився у перекладі польською мовою, — були перші аркуші книги «Апологія путешествія на Восток» — «Apologia peregrinatiey do Krajôw wschodnich». Місцем видання праці російський автор називає Краків (Krakôw 1628). С. Маслов подає іншу інформацію, яка видається вже більше достовірною: «Есть извѣстіе, что труды, направленные противъ правослвія, начиная с Апологіи, Смотрицкій перевелъ на латинскій язык и переслалъ въ Римъ папѣ Урбану VIII, который помѣстиль ихъ въ своей избранной апостолической библіотекѣ въ замкѣ св. Ангела (Макарій. Исторія русской церкви, т. XI, Спб» 1882, стр. 364)».
Примірники книги «Apologia peregrinatiey do Krajôw wschodnich» потрапили до Києва до осіб, які з’їхались на собор, книга викликала крайнє обурення у православних проти автора, до Смотрицького прийшли уповноважені від собору з проханням відмовитися від «Апології». […] Фактично, словник Брокгауза та Єфрона переповідає цю історію, але нюанси дещо відмінні: Смотрицький, мовляв, спершу боронив свою книжку, але згодом визнав можливість виправлень і навіть призупинення друку. 15 серпня 1628 року автор був змушений брати участь в анафемі своєї книги, причому, як підкреслено в словнику Брокгауза та Єфрона, він топтав її ногами, палив вогнем, а значну частину своєї вини поклав на перекладача та видавця твору. Отже, знову маємо згадку про переклад.
24 серпня 1628 року Мелетій Смотрицький виїхав із Києва і негайно в друці опротестував своє насильницьке відречення. За версією А. Кирпичникова, від цього часу він уже відкрито оголошує себе уніатом і «всецѣло подчиняется руководству іезуитов», а Вацлав Олександр Мацейовський переконує, що сталося це, хоча й таємно, набагато раніше, ще в 1621 році. Міхал Вішнєвський в «Історії польської літератури» від 1851 року висновує ще ранішу дату, 1620 рік, коли побачив світ «останній твір проти унії», а саме видане в Вільно «Kazanie nа czesnym pohreb otca Leontija Karpowicza Episkopa Molodimierskaho і Berestenskaho, Archimandryta Wilenskaho». Сучасний дослідник В. Мокрий називає датою переходу Смотрицького до унії 1626 рік. «Історія славянскихь литературь» О. Пипіна та В. Спасовича пояснює поведінку Мелетія Смотрицького (надзвичайно високо поцінувавши його «Плач», проти якого «двинулся сам Скарга») тим, що можливо він був заляканий «преслѣдованіями, которыя вызваны были убійством уніатського епископа въ Полоцкѣ Кунцевича, или вслѣдствіе безхарактерности, онъ перешелъ въ унію». Версія про переслідування видається правдоподібною: «Негайно з Варшави прибула комісія королівська на чолі з сенатором Львом Сапігою і більше ста чоловік до страти засудила, дев’ятнадцять з них без сповіді одразу на той світ спустили, а решті вночі втекти вдалося. Кілька сотень міщан до в’язниці поволокли, майно їхнє на користь помічників Кунцевичевих конфіскувавши. На місто саме контрибуцію накладено в три тисячі сімдесят дев’ять злотих. Вітебськ права Магдебурзького позбавлено, а ратушу міську зруйновано геть. Єпископа Мелетія комісія звинуватила в підбурюванні до бунту і наказано його арештувати, але той, не чекаючи, з міста втік».
Свідчення самого ж Смотрицького про глибоку психічну кризу можна вичитати із фатально-знаменитої його апології, яка має розлогу барокову назву.
[…]
У 1629 році в Кракові Мелетій Смотрицький видає книгу «Paraeneisis albo napominanie do narodu ruskiego», в якій, виправдовуючи свій перехід до унії, пише про упадок училищ серед православних і пропонує особливу патріархію, хоча загалом тримається поміркованих інтонацій та висловлює співчуття народові. Цікаво, що саме в цьому 1629 році священик Андрій Мужиловський своєю польською книгою «Антидот» різко нападає на «Апологію», а Смотрицький зі свого боку (але вже роздратовано) відповідає йому виданим у Львові в 1629 році трактатом «Exethesis... to jest Rozprawa miçdzy Apologia y Antidotem». Уточнімо тут, що саме за цей трактат католики іменували Мелетія Смотрицького польським Ціцероном. Подібно як майже двадцятьма роками раніше в очах православних віруючих після написання «Треноса» Мелетій Смотрицький поставав рівнодостойним Івана Златоуста.
Отже, у світлі рецепції творчого доробку Смотрицького стаття Кирпичникова (1896), значною мірою повторює відомості із польськомовних видань від 1851 року (праця Вішнєвського), 1852 року (праця Мацейовського), 1866-1867 (розвідка Стебельського), але розставлені в ній акценти вносять чимало плутанини, одна із яких — про ймовірне існування твору М. Смотрицького не в польській мові і про переклад твору на польську.
М. Вішнєвський, який вказує на існування усіх творів Смотрицького іншими, окрім польської, мовами (найчастіше білоруською), також не згадує про переклад «Апології» на польську.
[…]
Отже, «Апологія» була написана по-польськи, а Кирпичников подає помилкову відомість про її переклад. Хоча водночас знаходимо триразову вказівку С. Маслова, який цитує польськомовне львівське видання «Апології», — про переклад «Апології» І. Мартиновим у «Кирило-Мефодісвському збірнику» (Leipzig-Paris 1863, випуск 1): «Въ переводѣ на современный русскій языкъ Apoligia издана И. Мартыновымъ «Кирилло—Мефод. Сборник», вып. 1, Leipzig-Paris, 1863. «Consideratiae» помѣщены во 2 выпускѣ Сборника». Отже, йдеться про переклад на російську, якого немає в бібліотеках Польщі. Широко доступним натомість є інший переклад, з польської мови на українську — «Треноса» Смотрицького, виконаний Михайлом Грушевським, але то є тема окремої розвідки. Розвідка ж С. Маслова (Казанье Мелетія Смотрицкаго на честный погребъ о. Леонтія Карповича — Кіев. Типографія Т. Г. Мейнандера 1908. — 56 с., ілюстрації), яка вносить корективи до ряду праць, не втратила своєї ваги і має бути перевиданою.
В контексті вищесказаного можна стверджувати про недостатність вивчення доробку Мелетія Смотрицького, яка йде не лише від втрати багатьох його творів, а й від браку належної уваги до психологічного підґрунтя його рішень, дій, вчинків. Вони потребують спеціального психоаналітичного студіювання, яке покликане пролити нове світло на проблему страт української культури в її діахронічному зрізі. Про пережиття Смотрицьким психологічної кризи згадано в багатьох працях. Так, наприклад у праці В. Мокрого, який можливо не сягнув до праці Голубєва про безпідставність звинувачень Смотрицького, зате точно задіагностував його психологічний стан. Той стан чи не найбільшою мірою знайшов відбиття в його доленосній «Апології», в котрій віднаходимо свідчення самого Мелетія Смотрицького. Зважаючи на те, що чимала кількість творів Смотрицького втрачена, варто не тільки уважно перечитати ті, які маємо, а й провести об’єктивне вивчення рецепції його творчого й життєвого шляху. Адже тільки побіжне зіставлення польської, української та російської рецепції одного твору Мелетія Смотрицького оприявнило досить заплутану історію, допомогло встановити помилку. Перекладати на польську мову працю Мелетія Смотрицького «Apologia peregrinatiey do Krajôw wschodnich» не було потреби, бо вона була написана по-польськи, натомість, як свідчить Сергій Маслов, сам автор переклав її на латину. Хоча не виключено, що помиляється якраз С. Маслов: «Апологія» була написана латиною, і тоді була потреба перекладати її на польську. Пізніше російською мовою цю працю переклав І. Мартинов. Біографічна проекція історії, пов’язаної із помилкою в статті А. Кирпичникова в словнику Брокгауза та Єфрона, діагностує, що за нею стоїть, однак, велика драма. Вона й сьогодні продовжує хвилювати дослідників та письменників, у ній шукають розгадки того, що інші твори Смотрицького, «що вийшли під пером його — то бліда подоба «Треносу».
Однак Мелетій Смотрицький був і залишиться одним із найталановитіших митців свого народу. Йому адресував Мелетій Смотрицький сформульовані в «Апології» засади християнської церкви як вселенської, без відмінності обрядів, яка, за його переконанням, перешкоджала об’єднанню і яку свого часу М. Смотрицький сформулював у своєму меморіалі в шести пунктах. Сам він вважав, що існує можливість подолання цих неспівпадінь.
Л-ра: Ucrainistica. – Кривий Ріг, 2010. – С. 55-66.
Твори
Критика
