Це мова неба — хмари...
Це мова неба — хмари.
Слова неписаних небес!
Аж доки грім із них не вдарить, —
вони ідуть на всесвіт весь.
Та доки грім, вони—як листя,
Вони, як дерево, —ростуть...
Вони — слова, вони так близько,
що й сам би став на їхню путь!
Від давнього дива, од віку дитини
їх далеч не лишить тебе.
Бо хмари — то світу вершини,
бо хмари — відлуння небес.
