Кілька слів про себе

Іван Сокульський. Твори. Кілька слів про себе

Перемінити чорновий начерк долі, з яким народжуємось, не взмозі вже ніякі обставини нашого подальшого існування в світі. А місце і час народження – початкова точка відліку на її, долі, координатах. Передовсім зауважую це на прикладі власного життя: постійно чую свою приналежність до тої єдиної цятки на Землі, що звемо отчою землею (малою батьківщиною). Отже, липень 1940 року, невеличке село, яке ще донедавна стояло навсібіч відкрите степові та небу – неподалік колишнього Ненаситецького порога на Дніпрі. Обос – і село, і дніпрові пороги – свого часу визнані за «неперспективні»: місце, де було село (власне, хутір), переорано, пороги зірвано вибухівкою та затоплено.

Тасмнича сила дніпрової води, в якій – було – топився підлітком, могуть предвічного дніпрового каменю (залишків колишніх порогів), що, як казали мені, росте, безконечний про стір степу і неба – ці перші найсильніші враження незрадно супроводжували мене впродовж прожитих літ, а надто – в глибоких камерах тринадцятилітньої неволі по далеких чужинах. Дніпро, Пороги, Степ, як то мені бачиться, стали своєрідними трьома мітами мого життя.

Тасмнича сила дніпрової води, в якій – було – топився підлітком, могуть предвічного дніпрового каменю (залишків колишніх порогів), що, як казали мені, росте, безконечний про стір степу і неба – ці перші найсильніші враження незрадно супроводжували мене впродовж прожитих літ, а надто – в глибоких камерах тринадцятилітньої неволі по далеких чужинах. Дніпро, Пороги, Степ, як то мені бачиться, стали своєрідними трьома мітами мого життя.

До двадцяти двох років (до вступу на філологічний факультет Львівського університету) писав і друкував дещо – російською. Значний вплив на мене мало львівське оточення; архітектура старого міста і, звичайно, сам університет, де на початку шістдесятих ще залишалося трохи від колишньої («досовітської») академічної атмосфери. 1 все ж довше двох літ не міг залишатись без щоденного причастя Дніпром та степовою далечінню. Із третього курсу перевівся вчитися до Дніпропетровська. Десь від цього часу, а точніше – від Шевченківського вечора у Львові – за сценарієм київського Клубу творчої молоді (березень 1964-го), в повній мірі відчув свою причетність до покоління шістдесятників, репрезентованого блискучою київською плеядою: Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк... Чуття цієї приналежності, близьке знайомство із колом тодішньої київської інтелігенції, що називала себе Молодою громадою, власне, і допомогло мені здійснитися українцем зі всіма випливаючими звідси наслідками. Це надихало, перевертало всі твої дотеперішні совєтизовані уявлення та погляди – як розігріте залізо, перековувало тебе на українського інтелігента. Ти ставав кимось, здійснювався як особистість... Захоплююче і сильне, як дніпрова повінь, було те чуття! Та саме це не могло не стати тоді предметом пильної уваги спеціалізованого відомства, зокрема, приставленого до університетської молоді «компетентного» жандарма КДБ, ну і, звісно, вірних церберів від науки. 5 травня 1966 року мене було «дружньо» випхнуто з університету. За «написання націоналістичних віршів».

До першого арешту і засудження (1969-й) встиг надрукувати свої поезії в альманасі «Вітрила» за 1967 рік, у харківському журналі «Прапор», переклади з білоруської (Анатолія Грачанікова) – у «Вітчизні». На 1971 рік було заплановано видання книжки поезій у видавництві «Молодь». 1980 року мене було заарештовано вдруге за участь в Українській громадській групі сприяння виконанню Ґельсінкських угод. Разом з тим це було для КДБ і нагодою розправитися зі всіма моїми написаними до того часу поезіями — загарбали все, що тільки можна було запопасти. Звільнився у серпні 1988-го. Від початку 1989 року разом з тісним гуртом січеславської інтелігенції, що явно не вписується в офіційні культурницькі структури, видаю незалежний культурологічний журнал «Пороги». Доводиться виконувати як обов’язки головного редактора, так і всі інші, пов’язані з випуском кожного чергового числа журналу. Маємо надію, що будемо видавати його і в нинішній, скрутний для всієї української преси час, хай і не так часто, і не в такому, як раніше, обсязі. Нарешті маємо проголошення повної незалежності України і навіть перші самостійницькі кроки на нелегкім шляху незалежності. Подія радісна і довгождана, хоч і важко повірити в це, коли все в державно-суспільному житті, по суті, залишалось на своєму місці – могутня тоталітарна машина ще не демонтована. Але є Акт проголошення незалежності, і вже сам по собі є він великою силою, точніше можливістю, якою маємо належним чином скористатися. Для нового покоління нашої інтелігенції відкривається велика перспектива, а перед всіма нами – перспектива конечного звільнення з-під кормиги кількасотлітнього рабства. Як фізичного, так і морального, що набагато небезпечніше та ганебніше. Дай, Боже, творчого злету новому, незнайомому мені поколінню – набагато вищого і щасливішого, ніж його мали ми, покоління шістдесятників!

Хотів би наголосити: незважаючи ні на що, ми все ж таки спромоглися на справу творення. 1 якщо вже не на здійснений творчий лет, то бодай на крила до злету. Як кому судилось.

Іван Сокульський
7 травня 1992 року



Ключевые слова: Кілька слів про себе,Іван Сокульський,поезія Івана Сокульського,вірші,твори Івана Сокульського,творчість Івана Сокульського,скачать бесплатно,українська література 20 століття

Читайте также