Світ – від світла

Іван Сокульський. Твори. Світ – від світла

Передмова до другого видання

Івана Сокульського можна не вагаючись назвати одним із яскравих представників літературного дисидентського андеграунду, принаймні, так в дослідженнях із новітньої української літератури називають тих письменників-шестидесятників, які після розколу руху шестидесятників відійшли в опозицію, зазнали переслідувань, політичного й морального терору з боку репресивних органів.

Першою і головною світоглядною ідеєю цих митців була ідея національно-патріотична, або, як її іноді називають, національно-романтична.

Туга за національним світом у зрусифікованому просторі проявлялася їх громадянською позицією з притаманним їй героїчним самоозначенням, самоусвідомленням своєї долі і правоти обраного шляху. Це породило дисидентський рух і героїчні постаті таких як Іван Сокульський.

«Україна стала моїм словом і ділом», – скаже Сокульський і забезпечить ці слова вартістю власного життя багатолітнього політв‘язня, невтомного правозахисника, українського поета.

Єдиною формою самовираження, способом існування в умовах 13-літньої ізоляції в таборах стала творчість. Завдяки їй розсувалися мури, падали грати – ти вільний у своїй державі Поезії....

Більша частина творчого доробку Сокульського була створена ним у неволі. Його поезії позначені топонімікою Мордовії, Уралу, Володимирського централу, а живе в них стихія духмяного степу і широкого Дніпра, «велична й незбагнена музика нашого неба». Ліричний герой зосереджується на «значущій сутності» своєї землі. Через образи-символи «каменю», «світла», «гори», «висоти», якими переповнені поезії, він занурюється у стихію свого першопочатку, завдяки їм відтворює цілісний образ світу. Оте пізнання світу через занурення в себе, (аби «себе знайти – до краплі, ім’я своє дістать»), робить його поезію глибоко екзистенційною і накладає відбиток екзистенційності на саму постать Івана Сокульського.

Головне завдання поезії Сокульського – осягнення «внутрішньої будівлі», духовного єства людини, в заповітній глибині якого мерехтить іскра Божественного світла.

«Світло» – ключове слово художнього світотворення митця. Апологетика образу світла як символу незайманості, чистоти й, водночас, духовності – органічно переходить у його поезіях у символ світла як тривання «поза світами», «поза життям».

Світло найчастіше виступає антитезою «ночі», воно поступово «перетікає» крізь стихію повітря, «випрозорюючись» до чистоти. Душа ліричного героя тяжіє до світла «золотого», «осяйного», світла благодаті, де «благодать» – це стан душі, яка вибрела з туману розпачу й піднеслася до неба.

Образ світла несе «віття дерев», «світлом прозорим повниться день», «світить обличчя», «світить земля – до небес», «слову світить слово», «простору світло розлите – роках», «при світлі дорога», «світло - світу відлуння», «лине світло через ніч», «світиться вода», «все світить і все триває».

Те високе світло і в жінці, тій Єдиній, що є «столицею (його) любові до Вітчизни», його «найвищої любові».

Носієм первісного світла для Сокульського є вода. У нього все замикається на воду і камінь.

Вода чи камінь – хто я?
Стою, і сам стаю лиш тлом!

Камінь для поета має символічне значення основи, «тверді», священного осередку, де сходяться всі площини буття. У якійсь мірі він пов’язаний з давнім пророчим каменем на роздоріжжі, що пророкує долю.

Камінь Сокульського – це і той залишок порогів, який, за переказами росте, і самі потоплені пороги, що «під водою тривожно гудуть».

З каменем символічно взаємопов’язане і представляє буття у всій його повноті – дерево. Цей символ гармонії, ладу, трансцендентної єдності з Богом є ще для поета й вищим захистом. Аналогічно до світового дерева воно оберігає, відмежовує світ гармонії та українського родинного буття, яке осмислюється через дві гілки родинного дерева Сокульських – степ, Дніпро і Карпати – від світу хаосу.

Все у Сокульського взаємопов’язано і все знаходиться у русі, все прагне до безмежності («Молитвою до Бога Дніпро іде», «прийшли степи, Карпати також тут», «...твердне камінь думкою до Бога»). По відношенню до людини це прагнення перетворюється на нескінченне сходження до Вічності.

І нічого, крім нас,
і нічого, крім нас і Безмежжя.
Тільки Світло і Совість – нашої пам’яті дім!
Це ж і є він – той Світ, що йому ти належиш..
І серед ночі голос: «Ходім!»

Таке все-буття понад лінійним часом і простором дозволяє існувати лише в справжніх світах, не розведених реальністю тюрем, таборів і карцерів. І тоді, як скаже Іван Сокульський, «... тюрма – лише одна умовність, коли сам не є собі тюрма!»

Поетична мова Сокульського чиста, пластика письма відбиває щось невловиме, несказане, невисловлене, творчий погляд сконцентрований лише на непересічних цінностях буття і духу.


Світлана Мартинова
Старший науковий співробітник
музею “Літературне Придніпров’я”

Червень, 2010



Ключевые слова: ​Передмова,андеграунд,Світ від світла,Іван Сокульський,поезія Івана Сокульського,вірші,твори Івана Сокульського,творчість Івана Сокульського,скачать бесплатно,українська література 20 століття

Читайте также