​В зажурі птах: яке ж рівнинне небо!..

В зажурі птах: яке ж рівнинне небо!
Мов дим, печаль цей обрій огорта.
З печалі й плачу сиві верби.
Йдучи у даль, втомилися літа.

Вода стоїть, довічну дума думу,
їй не піти від рідних берегів.
І тільки хвилі суму —
Ідуть з віків.