Мінімалізм
Про мінімалізм зараз найчастіше говорять як про образотворчий чи дизайнерський прийом, і навіть як про модний спосіб життя, коли люди обходяться найнеобхіднішим. На Netflix навіть можна подивитися документалку про цей аскетичний рух і його апологетів. Але в 1960-х цей термін вперше використали американські арт-критики, щоб означити нові тенденції в творчості молодих художників і скульпторів.
Самі артисти мінімалістами себе не називали і взагалі уникали будь-яких визначень, вони не були пов'язані ні загальним маніфестом, ні довгими спільними пошуками нової художньої істини. Єдине, що їх об'єднало фізично, - спільна виставка, яка відкрилася 27 квітня 1966 року в Єврейському музеї Нью-Йорка. Вона називалася «Первинні конструкції: молоді американські і британські скульптори» і, на думку сучасних істориків мистецтва, стала першою арт-подією, яка стирала грань між роботою художника і дизайнера. До художників, які брали участь у виставці (їх було 42), арт-критики відразу почали приміряти терміни: ABC art, Скорочене мистецтво, мінімалізм. Останній швидко прижився в пресі і художній критиці. Але це не завадило деяким учасникам «Первинних конструкцій» ще кілька років люто відхрещуватися від терміну, від власної причетності до цього стихійно виниклого руху.
Нічого особистого
Мінімалізм, як і більшість стилів-піонерів постмодернізму, виник як реакція на модернізм. Головним його опонентом і головною силою, проти якої була оголошена війна, став абстрактний експресіонізм. Перших постмодерністів не влаштовувало в цьому русі все: граничні емоції, впізнаваний авторський стиль кожного художника, художня харизма і драматизм, культ кольору і техніки як квінтесенції смислів і глибоких переживань. Занадто багато спонтанності в процесі створення, занадто багато особистості художника в закінченому творі, занадто багато ключів до розуміння потрібно глядачеві. Замість цього мінімалісти пред'являють глядачеві об'єктивну красу предмета, виключають себе з виставкового контексту. Глядач може не знати і не намагатися запам'ятати ім'я художника - це не важливо.
Скульптор-мінімаліст Френк Стелла, висловившись одного разу про свої роботи, запропонував формулювання, яке стало девізом усього руху: «Те, що ви бачите, - це те, що ви бачите».
Мінімалісти заперечують будь-яку репрезентативність у мистецтві - предмет мистецтва важливий сам по собі і має внутрішню цінність без прив'язки до явищ навколишнього світу й особистості автора. Чиста краса, чиста геометрія, взаємодія об'єкта з навколишнім простором, часто - безпосереднє впровадження в простір виставкової зали. Ні біографія, ні переживання, ні світогляд художника не мають відношення до готового об'єкту.
Виставка «Первинні конструкції» підняла питання про роль художника. В пресі, у виставкових залах, на конференції, проведеній з усіма учасниками, говорили про це. Скульптури мінімалістів часто виготовлялися в промислових майстернях, і художник брав участь у цьому процесі тільки як автор ескізу, відмовившись від технічної частини, від утілення.
Наприклад, американський скульптор Дональд Джадд проєктував конструкції, які складно віднести до скульптури та живопису в традиційному європейському мистецькому контексті. Ритмічно вбудовані прямо в стіну виставкової зали бруски з алюмінію і плексигласу Джад не виробляв сам, а просто дав точні вказівки робочим-підрядникам. Ідея цієї конструкції робить Джада її автором, художником? Навіть колеги-скульптори не завжди готові були визнати такий спосіб творчості допустимим.
Нічого зайвого
Скульптору-мінімалісту і художнику-мінімалісту не потрібні особливі професійні матеріали та інструменти. Особлива грунтовка полотна, чаклунство над спеціальною консистенцією олійних фарб, підбір рами, вибір лаку, нагрівання пастелі - всі ці експерименти з техніками, якими так захоплювалися модерністи, стали непотрібними і несуттєвими, більш того, були оголошені перешкодою в пошуку об'єктивної, простої краси. Юний Френк Стелла після закінчення університету підробляв маляром і свою першу знамениту серію картин «Чорний живопис» створив, використовуючи звичайну інтер'єрну фарбу і малярні кисті з найближчого будівельного магазину. Ден Флавін 30 років пропрацював з одним-єдиним матеріалом - флуоресцентними лампами, які теж не становило жодних проблем купити в будь-якому магазині товарів для дому. Сол Левітт створив 1350 декоративних живописних робіт - і всі вони написані акриловими фарбами на стінах, вписані не тільки в прямокутник поверхні конкретної стіни, а в архітектуру всього приміщення. При цьому покривати стіни фарбою йому часто допомагала ціла команда робітників.
Використовуючи дерев'яні бруски або цеглу з господарського магазину, скульптори-мінімалісти намагалися уникати яких би то не було маніпуляцій з початковим матеріалом. Не фарбували, не прикрашали, не намагалися перетворити на щось інше. Навпаки, матеріал, який потрапив до рук автору, диктував майбутній твір мистецтва. І, звичайно, у мінімалістів у цьому відношенні до матеріалу як творчого стимулу були попередники, ідеї яких вони продовжували. Іноді успадковували і розгортали ці ідеї, іноді вступали з ними в полеміку і виключали зайві смисли і несуттєві деталі. Скорочували форму, скорочували виразність, скорочували кольори. Мінімалізм не претендує на додаткові смисли - сенс мають лише впорядкованість, краса і простота самого предмета.
Серед головних попередників мінімалізму називають художників, скульпторів і архітекторів німецької школи Баухауз, АРХІТЕКТОН Казимира Малевича, вежі Володимира Татліна. Тільки якщо всіх їх займала практичність, утилітарність, соціальна значимість (нехай навіть умоглядна, нереальна, футуристична) створюваних речей, то мінімалісти тікають від соціальних і політичних смислів, як від вогню. Ден Флавін протягом 30 років продовжував звертатися в своїх роботах до Татліна і створив 39 омажів його «Вежі третього інтернаціоналу»: скульптури з білих флуоресцентних ламп, по контурах схожих на архітектурні споруди.
Знакові роботи
Френку Стеллі було 22 роки, коли він почав серію «Чорний живопис». Він тоді тільки переїхав до Нью-Йорку і був, звичайно, під величезним враженням від робіт абстрактних експресіоністів. Але за власні роботи взявся, коли побачив те, що робить Джаспер Джонс. Чорний живопис - величезні полотна, покриті єдиною фарбою - чорною. Геометричний малюнок з білих смуг - це просто незафарбоване полотно. В 23 Стелла став знаменитим. Три з його робіт були представлені на виставці в Меморіальному художньому музеї Аллена, і в тому ж році - на виставці в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Приблизно тоді ж Стелла сказав: «Картина - це плоска поверхня, покрита фарбою, і ніщо інше».
Ден Флавін. Без назви (посвята Барнетта Ньюману).
Узагалі-то будь-яка з робіт Дена Флавіна може претендувати на звання знакової, бо в кожній із них використовується світло і простір виставкової зали як матеріали. Флавін створював конструкції з флуоресцентних ламп і алюмінієвих будівельних планок. Але закінченою могла вважатися тільки тоді, коли розміщувалася на стіні, в кутку, в ніші. Це могла бути сітка з різнокольорових ламп або всього лише одна смуга, що світиться, розміщена майже на рівні підлоги. У будь-якому випадку скульптурний і мальовничий сенс роботи стає зрозумілим у затемненій кімнаті, коли світло лягає на стіни або огортає відведений йому простір.
Сол Левітт не тільки розфарбовував стіни в музеях і громадських просторах, але і багато працював зі скульптурою. Його улюбленою фігурою був куб. Він сам пояснював цю пристрасть так: «Найцікавіша властивість куба - це його відносна нецікавість. Найкраще використовувати його як базову одиницю для створення будь-якої більш складної фігури». І Левітт використовував: він створив безліч кубічних конструкцій, які всередині були розділені на безліч дрібних кубів, складав по кілька однакових початкових модулів, зрушуючи їх відносно загальної межі.
У 1966 році для виставки в галереї Тібор де Надь Карл Андре створив 8 скульптур і розташував їх на підлозі. Кожна скульптура складалася з 120 силікатних цеглин і володіла набором подібних параметрів: однакова вага, однаковий обсяг, однакова висота. Змінювалися лише ширина і висота прямокутників. Для Карла Андре було важливо, щоб скульптура формувала простір, а не просто займала в ньому місце.
Нічого вічного
Кого тільки не лаяли за недостатність зусиль, докладених для створення витвору. Це почалося приблизно за століття до 1960-х - уже з імпресіоністів. І кожен новий авангардний рух (кубістів, дадаїстів, Малевича з його супрематизмом, абстрактних експресіоністів) звинувачували в тому, що таке міг намалювати хто завгодно. При цьому досягнення кожного рано чи пізно були визнані і вписані в історію мистецтва.
Мінімалісти стали першими, хто поставив під сумнів саму важливість такого визнання. Їх роботи стали кошмаром кураторів, викликом традиційній організації виставок, викликом традиційній системі комерційної оцінки мистецтва. Часто робота була актуальна тільки для певного приміщення, тільки в певному освітленні, тільки в одному кураторському задумі. Якщо взяти для «Еквіваленту» Карла Андре інші цеглини, а не ті, які брали участь у першій виставці, скульптура втратить свою цінність? Якщо купити в найближчому будівельному десяток флуоресцентних ламп і у власній вітальні зібрати їх в композицію, подібну скульптурам Дена Флавіна, цей освітлювальний прилад зможе претендувати на статус мистецького твору? І що врешті-решт робити з тим, що за межами конкретної виставки, разового висловлювання - це всього лише лампи або 120 цеглин?
Мінімалістів частіше за все не турбувала довговічність їх робіт, і ті, що зараз можна знайти в американських чи британських музеях, - імовірніше щаслива випадковість. А на питання про інші цеглини, наприклад, Карл Андре відповів сам: у 1979 році він взяв і повторив свої «Еквіваленти», які добряче пооббивалися і зносилися, але тільки вже з вогнетривкої цегли. Тому що силікатні перестали виробляти. Для мінімалістів важливий тільки момент створення, елемент організації форми в просторі, взаємодія отриманого об'єкта з простором і глядачем. І те, що ви бачите, - це те, що ви бачите.
Художники і скульптори, роботи яких відносять до напрямку мінімалізм: Ден Флавін, Дональд Джадд, Карл Андре, Сол Левітт, Френк Стелла, Єва Гессе, Джуді Чикаго, Агнес Мартін, Роберт Морріс, Еллсворт Келлі та інші.
