24-12-2021 Розваги 320

Як наворожити долю на Новий рік по-едвардіанському

про бібліомантію в едвардіанській Британії

Авторка: Лорен Алекс О’Хейген, наукова співробітниця на кафедрі соціологічних наук Університету Шеффілда.

Незалежно від того, чи сидите вдома, чи тусуєтеся на вечірці з родиною та друзями, світанок нового року – це те, за що варто випити. Але не так давно британці святкували початок наступних 12 місяців зовсім інакше – з книгами.

На початку XX століття едвардіанська Британія була охоплена книжковою лихоманкою. На ігровому майданчику в школі, на перерві з чаєм у шахтах, або у вітальні особняка чоловіки, жінки та діти різного класу та віку – усі вони рідко залишалися без книги.

Ідея дарувати книгу набула популярності у вікторіанську епоху. Книжки дарували на дні народження, весілля, ювілеї та, звісно ж, на Різдво. Насправді наприкінці ХІХ століття книги, даровані на Різдво, стали настільки очікуваним подарунком, що один репортер Times заявив: «Без них Різдво було б не те».

Книги на Різдво не є чимось унікальним для британської культури. Ісландці здавна дарували один одному книги напередодні Різдва і всю ніч не спали, читаючи їх. Цей звичай настільки глибоко вкоренився в ісландській культурі, що викликає щорічний «різдвяний книгопад» (ісл. jólabókaflóðið), оскільки лише за чотири місяці публікується незліченна кількість примірників близько семисот різних книг. Але досить незвичним є те, як використовували ці книги британці в едвардіанську епоху.

Зі зростанням масового споживання та формування товарної культури, вікторіанська практика поступово охоплювала Новий рік. До 1901 року жоден едвардіанець не входив у новий рік без книги. Але причина цього була не в традиції дарувати подарунки, а в поширенні забобонів. Едвардіанці вірили, що нещастя обрушаться на будь-яку сім’ю, яка не матиме книги, коли годинник проб’є північ 31 грудня.

Передбачення майбутнього

Вважалося, що книги пророкують, яким буде сімейне благо на прийдешній рік. Тому на Новий рік сім’ї збиралися біля каміна і займалися бібліомантією. Це передбачало відкриття нової книги на випадковій сторінці та читання уривка, який віщуватиме, що варто очікувати в майбутньому році.

Бібліомантія (biblio означає «книги», а mancy – «ворожіння за допомогою чогось») має давню духовну традицію. Її витоки лежать у давньоримському способі ворожіння sortes (витягування жеребу), який полягав у використанні текстів Гомера та Вергілія для передбачення майбутнього («Використання священних книг у стародавньому світі» Леонарда Віктора Ратгерса). Хоча Біблія відкрито засуджує ворожіння, але в період Середньовіччя воно було широко розповсюдженим та сприймалось як «магічні ліки», що знищують нечисті сили. У популярній культурі бібліомантія часто зустрічається в художніх творах, від «Михайла Строгофа» Жуля Верна до «Людини у високому замку» Філіпа Кіндреда Діка.

Едвардіанці, яким не пощастило отримати нову книгу напередодні Нового року, обирали Біблію. Член сім’ї (як правило, батько) ставив запитання, навмання відкривав Біблію, закривав очі й обводив текст пальцем. Коли «дух» наказував йому зупинитися, він відкривав очі і читав «відповідь» там, де зупинився його палець.

Зростання секуляризму означало, що за відсутності нової книги чи Біблії можна було використовувати для «передбачення» майбутнього такі улюблені класичні книги, як роман Чарльза Кінгслі «Вперед, на захід!», «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо та «Похід паломника» Джона Буньяна.

У «Місячному камені» Вілкі Коллінза головний герой Ґабріель Беттередж часто практикує бібліомантію, використовуючи сторінки «Робінзона Крузо»: «Коли у мене поганий настрій – “Робінзон Крузо”. Коли я хочу поради – “Робінзон Крузо”. У минулі часи, коли моя дружина діставала мене; в нинішні часи, коли я хильнув зайвого – “Робінзон Крузо”. У пошуках відповідей я зачитав до дір шість товстих книжок “Робінзона Крузо”».

Хоча Коллінз висміював це масове захоплення, бібліомантія була важливою частиною вікторіанської та едвардіанської книжкової культури. Її використовували видатні діячі, включно з поетом Робертом Браунінгом, який зайнявся нею, щоб дізнатися долю своїх відносин з поетесою, а також його майбутньою дружиною Елізабет Баррет. Хоча для ворожіння він зробив незвичайний вибір італійської граматики Анджело Черутті, але випадково відкривши її, його погляд впав на речення: «Якщо ми будемо любити в іншому світі так само, як і в цьому, я любитиму тебе вічність».

На жаль, бібліомантія не завжди мала щасливий кінець: когось вона змусила вчинити злочини, а інші, як стало відомо, вбили себе результатом прочитаного. 2 квітня 1866 року газета The Belfast Morning News («Ранкові новини Белфаста») повідомила випадок про людину, яка вкрала набір ложок з чужого дому, тому що вирішила, що уривок із Біблії наказав так зробити. В результаті його оштрафували та засудили до каторжних робіт.

Сьогодні небагато хто займається бібліомантією, але якщо ви не знаєте, чим зайнятися в цю новорічну ніч, все ж таки візьміть книгу з полиці. Незалежно від того, справдиться це чи ні, знайдений текст може надихнути вас на оптимістичне бачення наступного року.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «How to tell your new year fortune the Edwardian way» в журналі The Conversation 29 грудня 2017 р.

Переклали студенти групи 22п Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.


Читати також