Вчені назвали фільми з найправдоподібнішими психопатами
Образи з культових трилерів виявилися далекі від реальності, але є винятки. Психіатри Семюел Лейстед та Пол Лінковські з Академічної лікарні Ерасме у Бельгії проаналізували образи психопатів у відомих фільмах, що виходили з 1915 року. В результаті дослідження вони виділили героїв, яких можна використовувати для навчання у судовій психіатрії.
За оцінками вчених із університету Комплутенсе в Мадриді, психопати становлять близько 4,5% всіх жителів планети (а серед ув'язнених їх до 35%).
Лейстед і Лінковські разом із криміналістами та кінокритиками вивчили образи 105 чоловіків та 21 жінки і дійшли висновку, що відомі маніяки — найчастіше не психопати, а психотики.
В чому різниця? Психотики — це люди, у яких у дитинстві не сформувалася базова довіра до світу, тому вони не впевнені у собі, дезорієнтовані та постійно намагаються боротися за життя.
Психопати ж — люди, позбавлені співчуття та емпатії, егоцентричні та нездатні покаятися.
Вчені навели два приклади образів психотиків: добре відомі зразки цього можна знайти у фільмах «Псіхо» (Норман Бейтс) та «Таксист» (Тревіс Бікл).
Ці персонажі по-різному відірвані від реальності та страждають від маревних ідей.
Одним із найкращих образів експерти назвали Антона Чігура, антагоніста з фільму братів Коенів «Старим тут не місце». Він — яскравий приклад ідіопатичного чи первинного психопата: безстрашного, заздрісного, схильного до спалахів гніву.
Ще один реалістичний приклад - Генрі з картини «Генрі - портрет серійного вбивці». Він був створений на основі біографії реального серійного вбивці Генрі Лі Лукаса, канібала та палія.
Психіатри пояснили: «У цьому фільмі головна і найцікавіша тема — хаос і нестабільність у житті психопата, нестача проникливості у Генрі, сильна відсутність співчуття, емоційна бідність і добре проілюстрована нездатність планувати заздалегідь».
А ось Ганнібала Лектора, за роль якого в «Мовчанні ягнят» Ентоні Гопкінс отримав «Оскар», назвали «карикатурним» прикладом психопата. На думку психіатрів, він має «особисті характеристики, які зазвичай не зустрічаються в повсякденній клінічній практиці».
