Собаки відчувають стрес людей

Авторка: Клара Вілсон, аспірантка з психології Королівського університету Белфаста

Собаки довгий час живуть поруч із людьми, що наділило їх дивовижною здатністю розуміти людську поведінку. Собаки також мають неймовірний нюх, що дозволяє їм за самим лише запахом виявити у людей такі захворювання, як COVID і рак легенів. Питання про те, чи поширюються здібності собак на розпізнавання запахів, пов’язаних із психологічними станами, вивчено набагато менше.

Коли люди відчувають стрес, відбуваються зміни на гормональному рівні та у нервовій системі, через що організм виробляє інші види запахів. Ми з колегами хотіли дізнатися, чи можуть собаки розрізняти зразки запахів, взяті в однієї й тієї ж людини до і після стресу. Для цього ми взяли ідеї з галузі використання біомедичних собак-детекторів (собак-шукачів у лабораторних умовах) і об’єднали їх з методами, що використовуються для перевірки сприйняття собаками запахів.

Наші результати опубліковані в журналі PLOS One.

Щоб перевірити, чи можуть собаки виявити запах, пов’язаний з психологічним стресом, ми прикріпили до учасників дослідження датчики для безперервного вимірювання частоти серцевих скорочень і кров’яного тиску. Учасники також оцінювали рівень стресу, який вони відчували до і після виконання завдання.

Перед початком завдання учасники протирали марлею задню частину шиї, поміщали зразок у стерильну скляну пробірку та видихали в неї. Потім ми попросили учасників швидко виконати арифметичне завдання, щоб викликати у них стрес.

Після виконання завдання учасники ще раз оцінювали рівень свого стресу та надавали два додаткові зразки поту/дихання.

Загальний час між збором зразків в розслабленому стані (до завдання) і стресовому стані (після завдання) склав чотири хвилини, що зменшувало ймовірність того, що учасники зазнали змін, не пов’язаних з переживанням стресу.

У дослідженні ми брали до уваги зразки тільки в тому випадку, якщо людина повідомляла, що вважає завдання стресовим, і під час його виконання в учасника підвищувався пульс та кров’яний тиск. Ми представили собакам зразки від 36 людей.

Процес навчання

Собаки, задіяні в цьому дослідженні, були домашніми тваринами, добровільно наданими їх власниками, яких один раз на тиждень навчали дослідники з використанням позитивного підкріплення в лабораторії. Перед початком офіційного збору даних, собак вчили повідомляти, що вони обирають зразок, стоячи і завмираючи над ним на кілька секунд або сидячи перед ним – ми назвали це їхньою «настороженою поведінкою».

Потім собакам показали гру на відповідність, в ході якої вони навчилися розрізняти зразки з відомими відмінностями у запахах. Як тільки було встановлено, що собаки успішно справляються із цим завданням, вони були готові до тестування.

Під час тестування ми ставили собакам за мету розрізняти зразки, взяті у людини до і після виконання арифметичного завдання. Для того, щоб навчити собак, який саме запах їм слід шукати під час кожного етапу тестування, їм спочатку показували зразок поту\подиху людини після стресу, а також два «контрольні зразки» – чисту марлю у скляних пробірках без слідів поту або дихання.

Собакам дозволялося обнюхувати всі три зразки, і вони отримували винагороду за те, що вказували дослідникам на правильний зразок поту/дихання.

Після 10 сесій до експерименту був доданий зразок іншого поту\подиху – тієї ж людини, але в розслабленому стані. Після цього починався тест на розпізнавання, який проводився протягом наступних 20 спроб. Завдання собак полягало в тому, щоб своєю настороженою поведінкою повідомити, який зразок вони сприймають як той, що був показаний їм у попередніх випробуваннях, тобто який зразок пахне так само, як той, який було взято у людини після стресу. Оскільки собаки можуть використовувати й іншу інформацію, щоб допомогти їм зробити вибір, ми додали візуальну контрольну групу і контроль запаху.

Ми передбачали, що якщо ці два запахи здаються собаці однаковими, він обере будь-який з них випадково. А якщо два зразки мали різний запах, то собака зміг би послідовно знайти зразок, який був наданий йому першою, а саме зразок запаху після стресу. Кожен набір зразків учасників використовувався лише один раз, тому під час кожного випробування, собаки мали справу зі зразками різних людей.

З першого знайомства з цими зразками, собаки сприймали їх як різні за запахом. Вони правильно обрали зразок стресу в 94% із 720 випробувань, довівши, що психологічний досвід учасників у вирішенні арифметичної задачі призвів до того, що їхнє тіло виділяло запахи через дихання та піт, які собаки могли виявити.

Слід зазначити, що це дослідження не визначає, чи сприймали собаки зразки стресу як відображення негативного емоційного стану. Цілком ймовірно, що в реальному житті собаки використовують різні контекстуальні сигнали, такі як мова нашого тіла, інтонація або частота дихання, щоб краще зрозуміти ситуацію. Однак отримані результати переконливо свідчать про те, що запах також є компонентом, який собаки можуть відчувати.

Підтвердження того, що собаки можуть розпізнавати запах, пов’язаний зі стресом людини, дає більш глибокі знання про взаємини людини і собаки та розширює наше розуміння того, як собаки сприймають та взаємодіють із психологічними станами людини. Ці знання також можуть бути корисними для навчання службових собак, що працюють з тими, хто страждає від тривожності та ПТСР, бо нині такі собаки навчені реагувати переважно на візуальні сигнали.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Dogs can smell people’s stress – new study» в журналі The Conversation 28 вересня 2022 р.

Переклали Світлана Капустіна та Ірина Тесленко