05-11-2022 Литература 278

Роман Набегов. Ни шагу назад. Из дневника

Роман Набегов. Из дневника

Не шаг я делаю,
Я делаю пробежку!

Оставив след
Надежным поколеньям

Понять не мыслями
А чувствами должны

2007-2008 г. (Из дневника)

Из дневника

Україна не просто назва держави, не просто набір звуків чи навіть слово. Україна — це моє життя. І не тільки моє, а ще мільйонів громадян, які поважають жовто-блакитний прапор, мелодійну мову, неосяжні степи, живі річки й співучі вітри. Ми втратили найголовніше, те, що рятувало століттями наш народ від асиміляцій, гонінь, захоплень...ми втратили віру у щасливе майбутнє. Замість патріотичного духу, — боротьби за достойне життя, отримали-ненависть заходу й сходу. Невже братоненавість це те, за що наші пращури віддавали свої життя? Скільки часу потрібно українській нації, щоб нарешті почати поважати своїх героїв? Чому люди, що починають боротися за краще життя, врешті решт перетворюються на ворогів народу? Та не може так бути! Люди втрачають найголовніше — свободу й життя, а ми досі кажемо, що Мазепа, Махно, Грушевський, Винниченко, Петлюра, Роман Шухевич, Степан Бандера, Євген Коновалець - це все були бунтарі, анархісти й повстанці.

Коли народжується дитина, вона бореться у першу чергу за своє життя, не маючи ще сильних м'язів чи великого інтелекту. Але в неї є потенціал, який дає можливість зростати й розвиватися. Так і наша країна. Вона тільки розпочала своє вільне існування, як вільна незалежна держава, що хоче стати на ноги, підняти рівень життя й рівень поваги населення, до своєї історії. Адже неповага такого роду вперш за все б'є по нашому майбутньому. Не так вже й складно почати із, здавалось би, незначних речей: не кидати на вулицях сміття, поважати пам'ятки культури, державну символіку та найголовніше, — один одного. Ми доволі молода нація, тому все в наших руках, тільки треба бути єдиними та оптимістично налаштованими. Бог ніколи не покидав нашої держави. Неймовірно гарна природа українських земель заслуговує на гідне відношення й гідний народ. Нехай кров наших пращурів, що залила золоті поля, буде пролита не даремно.

2008 год.

Мне говорили, что я просто не хотел 

Мне говорили, что я просто не хотел
Учить слова украинских поэтов.
И всё ж средь мелких ежедневных дел
Душа не находила нужных ей ответов.

Я рвался, как свободный на цепях,
Не зная, что искать и где,
Но все ж нашел тот смысл в нужных мне словах,
В которых призывали нас к борьбе.

К борьбе за степи и поля,
За сечевых стрелков свободу,
За то, что бы моя земля
Свою лишь нам дала природу.

18.01.2008 г.

***

Відпустіть, благаю,
Полечу до гаю,
До рідного краю,
Бо місць краще не знаю.

Та дайте мені крила,
Я соколом до неба
Відлечу до сонця
З рідного віконця.

А ви тільки словом б’єте
І нічого не розумієте.
Не навчили вас жити,
Тільки можете, що вбити.

Я хоч молодий, та знаю
Про рідну, про стаю,
Про дух український,
Про шлях наш тернистий.

І не рвіть ви рану,
Бо квіткою зав’яну.
Живу я не хлібом,
А землею та небом.

Прийде час, пом’яну
Того, кого не знаю,
Та за того помолюся,
На кого злюся.

Бо люблю свого брата,
Навіть, самого ката.
Та за Україну,
Якщо треба, згину.

Хоч не вчила нас мати
До смерті стояти,
Та краще разом загинуть,
Аніж брата покинуть.

І шлях наш важкий
Нехай буде чистий.
Чого батько робитиме,
То у дітях житиме.

Та всі ж ми від Бога!
„Добра” й убога,
Добрий та злий
Твій брат та мій.

Ми рівні з тобою,
Та жити душою
Не кожен вміє,
Від цього й хворіє.

Наша країна -
Велика й єдина,
Та разом, я знаю!
(до Бога звертаю).

Ми край наш пониклий
У жовто-блакитний
Знов повернемо
Та жити почнемо.

У злагоді й мирі,
У новому стилі,
Як світла перлина
Стане Україна.

19.12.06 г.

Любимый, не рискуй

Я с детства любил драться
И правду доводить, Но начал усмиряться,
С красавицей встречаться,
Смиренным стилем жить.

Война вдруг прозвучала,
И утренней порой
Так крепко прижимала,
Когда ты мне сказала: «Любимый, не рискуй».

На фронт пошел неспешно,
Военкомат, броня,
Но, все село любезно,
Целуя очень нежно,
Припровело меня.

Вокруг одни солдаты,
Друг друга берегут,
Да черные фанаты
Кидают в нас гранаты.
Они, как смерть ревут.

Мне память приоткрыла
Наш первый поцелуй,
И ты все говорила:
Ах, как бы не забыла
«Любимый, не рискуй».

Да дух к обидам не привык
Еще с коротких лет,
На солнце заблестел мой штык
И, вроде, в помощь Божий Лик,
Но враг нас окружил в ответ.

В кольце судьба застигла -
Штабной наш просчитал,
Волна огня накрыла.
Ты верно говорила, Чтоб я не рисковал.

29.05.2008 г.*

* Дата выделена специально (см. предисловие).

Не плачьте над могилами

Не плачьте над могилами
Родных, любимых, близких,
Над плотями остылыми
В поклонах к Богу низких.

Ведь души угнетенные
Стоят у врат небесных,
И ваши слезы томные
На землю тянут вестных.

Не плачьте над могилами,
Они давно пустые,
Лишь скорбь кричит всесилами -
"Живой! Жива! Живые!"

12.06.2008 г.


Читати також