Як думати самостійно

Автор: Дейвід Бейтер Вудз, доцент катедри філософії Ворікського університету в Ковентрі, Велика Британія.

Шопенгавер і Пруст можуть допомогти вам знайти натхнення у ваших улюблених письменників, зберігаючи при цьому незалежність мислення.

Варто знати

Сподіваюся, кожен із нас хоч раз відкривав мислителя, твори якого точно передають те, про що ми думаємо, або намагалися подумати, але не могли знайти правильних слів. Як писав у 1711 році поет Александер Поуп у самоздійснених рядках: «Справжня дотепність — це природа, вбрана у вишукані шати, // Те, що всі знають, але досі ніхто ще не висловив». Постійні читачі онлайнових медій на зразок Aeon або Psyche знайомі з дилемою, яку викриває таке спостереження: потужний вплив великого мислителя, який обіцяє розширити горизонти вашого розуму, водночас настільки потенційно приголомшливий, що загрожує вашій здатності мислити самостійно. Те, що мало допомогти розширити ваш розум, насправді може його закрити. Як же тоді зберегти його відкритість?

Філософ Артур Шопенгавер, який став для мене таким відкриттям, найбільше цінував самостійне мислення. (У німецькій мові навіть існує спеціальне слово на позначення цієї діяльности — Selbstdenken, що також є назвою одного з есеїв Шопенгавера.) Для нього це було, перш за все, інтелектуальною чеснотою — єдиним способом для нас дістати справжні знання. Але, здається, для нього це також мало екзистенційний вимір: якщо ми втрачаємо здатність до незалежного мислення, ми втрачаємо ключову можливість стати справжніми, оригінальними особистостями. Крім того, є просте практичне міркування: якщо ви не думаєте самостійно, як ви знатимете, що вам слід робити без порад від інших людей?

З цих причин Шопенгавер напрочуд критично ставився до цінности читання; якщо ми читатимемо занадто багато, вважав він, то не зможемо думати самостійно. Його ставлення до читання дивує з кількох причин. По-перше, це парадоксальна порада від людини, яка висловлюється письмово і тому, мабуть, сподівається, що її текст прочитають. По-друге, сам Шопенгавер був надзвичайно начитаним. Відкрийте Шопенгавера на будь-якій сторінці, і ви, ймовірно, побачите, що він цитує «великі книги» різних традицій — стародавніх і сучасних, східних і західних. Я щойно спробував сам і натрапив на Лукреція.

Романіст Марсель Пруст, який захоплювався Шопенгавером і помічав ті самі «небезпеки ерудиції», що й він, також помітив, що власний підхід Шопенгавера до навчання за книжками пропонував взірцеве вирішення проблеми. Одним із рішень — не Шопенгавера — було б придушити ерудицію та прикинутися якомога менш начитаним; філософ Людвіґ Вітґенштайн, наприклад, пишався тим, як мало філософських праць він прочитав (хоча він теж був пристрасним читачем Шопенгавера). Проте, за словами Пруста, Шопенгавер «пропонує нам образ розуму, життєва сила якого легко сприймає найважче читання». Іншими словами, Шопенгавер ніколи не вдавав із себе людину, яка не читає, але для себе він завжди залишався найбільшим авторитетом.

І сам Пруст, у його прочитанні Шопенгавера, звичайно, є взірцевим прикладом. Окрім того факту, що він, очевидно, дуже уважно читав Шопенгавера, будь-кому, хто читає його романи, буде зрозуміло, що Пруст, як і Шопенгавер, був глибоко начитаним — особливо через схильність його героїв дослівно цитувати Жана Расина чи Віктора Гюґо. Зрештою, є причина, чому Пруст присвятив цілий есей темі читання та важливій ролі, яку воно відіграло в його інтелектуальному розвитку, де ми можемо знайти його думки про Шопенгавера. І все ж ніхто не стане заперечувати, що Пруст був або став справді оригінальним письменником і мислителем.

Тож, окрім прикладу, яку пораду дали ці два світила, щоб бути високоерудованим і водночас думати своєю головою?

Поміркуйте про це

Не використовуйте читання як заміну мислення

Шопенгавер висловлювався чітко: «читання — це лише замінник власного мислення», і тому «ерудиція робить більшість людей ще дурнішими та простішими, ніж вони є за своєю природою». Ми вже обговорювали іронію такого ставлення від такої ерудованої людини, як Шопенгавер, але в чому саме була його проблема з читанням? Здається, його хвилюють дві головні речі. По-перше, це свого роду втрата можливости: час, витрачений на читання, ви могли б присвятити тому, щоб думати самостійно. Це є проблемою, лише якщо ваш образ мислення під час читання (адже читання є принаймні певною формою мислення) суттєво відрізняється від способу, у який ви мислете, коли не читаєте, і є гіршим за нього. Це веде до другого й глибшого занепокоєння Шопенгавера, яке стосується оригінальности. Читання, на його думку, інкорпорує «чужі й несумісні» думки в наші власні, які насправді ніяк не належать нам. Характерно, що Шопенгавер спирається на низку образів, щоб проілюструвати цю тезу: читання подібне до «печаті на воску, на якому та залишає свій відбиток»; воно «прилипає до нас, як протез, вставний зуб, восковий ніс або, в кращому випадку, сформований ринопластикою з чужої плоті»; читач, який шукає знань у книжках, «нагадує автомат, зібраний із чужорідних матеріалів», тоді як незалежний мислитель «нагадує живу, cправжню людину», тому що «те, що набувається власним мисленням, нагадує природну кінцівку».

Мислити самостійно означає мати власну думку

Як стає ясно з нападу Шопенгавера на читання, до основних інтелектуальних чеснот, які випливають із самостійного мислення, крім оригінальности, належать автентичність і власність. Ми можемо бачити це в схильності Шопенгавера думати про книгознавця як про штучну суміш чужорідних елементів, на противагу природній і органічній єдності незалежного мислителя. Самостійне мислення також уможливлює особливий вид спонтанности, різноманітности та чуйности до свого оточення: «інтуїтивне середовище, — зауважує Шопенгавер, — не нав’язує розуму одну конкретну думку на відміну від читання; натомість воно дає розуму матеріал і можливість подумати про те, що відповідає його природі та поточному настрою». Світ, з яким ми знайомимося під час читання, вже організований відповідно до розуму автора, тоді як наш власний безпосередній досвід ширшого світу вимагає від нас встановити в ньому певний порядок для себе. Якщо все піде добре, кінцевим результатом самостійного мислення є те, що Шопенгавер називає «зрілістю знання», станом повної органічної інтеграції між думками та досвідом: «був встановлений точний зв’язок між усіма його абстрактними поняттями та інтуїтивним розумінням, так що кожне з його понять прямо чи опосередковано базується на інтуїтивній основі… і так само він здатний підвести кожну інтуїцію, що постає перед ним, під її правильне та відповідне поняття».

«Ця зрілість, — додає Шопенгавер, — зовсім не залежить від більшої чи меншої досконалости будь-яких здібностей». Іншими словами, це стосується не сили інтелекту, а організації його змісту.

Для Шопенгавера, як і для Пруста, мислити — це принаймні звертати увагу; це дивитися на речі по-своєму. Перш за все, мислення дозволяє уникнути використання чужої концепції, яка перешкоджає сприймати світ власним розумом. Це не означає, що ми повинні прагнути бачити світ таким, яким він є, без концепцій — що б це не означало. Ми повинні знайти або іноді навіть створити правильні концепції, щоб справді побачити його. Коли Пруст сказав, що у Шопенгавера «кожне нове знання зводиться до елемента реальности, до тієї частини життя, яку воно містить», він мав на увазі, що, ніби перевіряючи справжність витвору мистецтва, Шопенгавер завжди перевіряв походження ідей; все, що він знаходив у книжках, він сприймав лише тоді, якщо міг відстежити витоки цієї концепції в життєвому досвіді.

Поєднуйте читання з самостійним мисленням

Звичайно, Шопенгавер ніколи не був категорично проти читання. Деякі аргументи, які він висуває проти читання, можна навіть представити як його переваги, а не як його хиби: важливо познайомитися з думками та досвідом, які, з вашої точки зору, є чужими. Бачити світ так, як його впорядкував хтось інший, — це саме те, чого шукають багато читачів; такий погляд привертає нашу увагу до речей, які ми б інакше просто не помітили. Насправді ж ідея Шопенгавера полягає в тому, що читання є найкращим, коли його супроводжує самостійне мислення. Завжди краще читати уважно і мало, аніж багато і поспіхом. І знову Шопенгавер ілюструє свою точку зору вдало дібраним порівнянням: «Подібно до того, як найбільша бібліотека, якщо вона не впорядкована належним чином, не приносить стільки користи, скільки дуже скромна, але добре впорядкована, так і найбільша кількість знань, якщо вони не опрацьовані власним мисленням, мають набагато меншу цінність, ніж значно менша кількість, що була осмислена різними способами».

Читайте для товариства та заохочення свого мислення

Шопенгавер навіть сказав кілька позитивних речей про читання. У певному сенсі, визнає він, це безпосередніший спосіб взаємодії з розумом іншої людини: твори письменника можуть бути «незрівнянно багатшими за змістом, ніж його товариство», тому що вони є «квінтесенцією розуму… результатом і плодом усього його мислення та навчання». Пояснюючи свою схильність щедро цитувати авторів, яких він читав, Шопенгавер позиціонує себе в їхньому інтелектуальному товаристві: «Часто я був приємно здивований, коли знаходив у стародавніх творах видатних людей формулювання положень, які я вагався виносити на публіку через їх парадоксальну природу». Він запозичує в них мужність, але не зміст.

Він наголошує, що це ще не означає, що ми можемо перенести чудову літературну якість в наші власні твори, просто читаючи їх («наприклад, силу переконання, багатство образів, дар порівняння, сміливість, гіркоту або стислість, витонченість чи легкість вислову, або ж дотепність, дивовижні контрасти, лаконізм, наївність тощо»). Але ці якості, якщо ми вже підспудно володіємо ними і готові працювати над їх розвитком, можна пробудити в нас вдалими прикладами: «Єдиний спосіб, у який читання готує нас до письма», — зазначає Шопенгавер, — це те, як «воно вчить нас використовувати наші власні природні здібності». Так читання може пробудити наше справжнє літературне «я», хоча й не вказує нам, що саме ми повинні думати.

Дозвольте гарному письму спонукати вас думати самостійно

Пруст так само, як і Шопенгавер, усвідомлював межі читання, але водночас він вважав, що ці межі можуть бути продуктивними. У найпесимістичнішому випадку Шопенгавер бачить у читанні лише сурогат самостійного мислення, а Пруст, навпаки, — спонуку до нього. Він описує досвід читання роману Теофіля Ґотьє: «У ньому я понад усе полюбив два чи три речення, які здавалися мені найкрасивішими й найоригінальнішими в книжці… Але у мене було відчуття, що їхня краса відповідає дійсності, в яку [він] дозволяв нам крадькома зазирнути один чи два рази у кожному томі».

З досвіду Пруста, читач завжди бажає більшого; він прагне побачити решту світу, на який великий письменник може, дражливо і тактовно, лише натякати: «Надзусиллям письменника, як і художника, вдається лише частково підняти для нас завісу потворности і нікчемности, яка робить нас байдужими до всесвіту. І тоді він каже: “Подивіться!”».

Гарне письмо в найкращому своєму прояві запрошує нас по-новому поглянути на світ.

Висловлюйте свої думки

Краса, яка вабила Пруста, походила не лише з його досвіду читання письменників, якими він захоплювався; очевидно, що цю красу він також бачив навколо себе. Хорошим прикладом цього є перший том «У пошуках утраченого часу» (1913), який не є автобіографією, але, безумовно, спирається на життєвий досвід Пруста. Молодий оповідач Марсель почувається жалюгідним через свої сумніви щодо перспективи одного дня стати великим письменником. Місцевий лікар запрошує його та його батьків на незаплановану поїздку в кареті до їхнього дачного будиночку на північному узбережжі Франції, а по дорозі вони спочатку мають заїхати в сусіднє містечко. Марсель помічає далекі шпилі церков, що виблискують на сонячному світлі, які, здається, обертаються та міняються місцями, коли він проїжджає повз них. Краса цього видовища вражає його не просто як естетичний досвід, а й як натяк на якусь таємницю реальности, яку він може розкрити, лише якщо швидко це запише: «Не кажучи собі, що те, що ховається за шпилями Мартинвіля, має бути чимось подібним до гарного речення, оскільки воно явилося мені у формі слів, які принесли мені задоволення, я попросив у лікаря олівець і папір».

Інтуїція Марселя про те, що структура реальности відображає вдало складені речення, є тим, над чим можуть замислитися філософи мови. Для наших цілей ключовим моментом є те, що мислити самостійно не обов’язково означає тримати все лише в голові. Насправді часто наші оригінальні думки просто потребують правильного оформлення, щоб ми самі могли зрозуміти їх зміст. Це може бути письмова форма — можливо, для Марселя це обов’язково — або щось інше, це може бути форма розмови або навіть невербальні форми вираження, такі як образотворче чи музичне мистецтво. Як показує останній випадок, самостійне мислення не обов’язково має набувати форми теоретизування.

Головні тези — Як думати самостійно

1. Не припиняйте читати. Зрештою, мислителі та письменники, якими ви захоплюєтеся, ймовірно, самі були начитаними. Справа не в тому, щоб перестати їх читати — це не так — а в тому, щоб читати їх вдумливо.
2. Мислити самостійно означає мати власну думку. Уникайте використовувати читання як заміну самостійного мислення. Selbstdenken, як кажуть німці: думати самостійно означає бути інтелектуально уважним до життєвих реалій.
3. Поєднуйте читання з самостійним мисленням. Подивіться, що збігається з вашим власним поглядом на життя, або якщо не збігається, запитайте себе, чи потрібно це відхилити або переглянути, чи вам потрібно змінити свій погляд на речі.
4. Якщо ви не можете читати багато, то принаймні читайте вдумливо. Величезний, але невпорядкований обсяг інформації менш корисний, ніж помірний, але добре впорядкований. Однак, коли ви мислете самостійно, те, як ви організовуєте думки, залежить від вас.
5. Коли ви читаєте, будьте критичні. Вам не обов’язково погоджуватися з письменниками, якими ви захоплюєтеся. Ви навіть можете не погоджуватися з ними в деяких фундаментальних питаннях.
6. Читайте для товариства та заохочення свого мислення. Письменники можуть скласти нам компанію, тому що вони наші однодумці. Але навіть якщо ваші погляди не збігаються, вони можуть подарувати нам сміливість знайти власний голос.
7. Дозвольте гарному письму спонукати вас думати самостійно. Використовуйте межі читання у своїх інтересах. Почніть з того місця, на якому зупинилися ваші улюблені автори. Нехай вони надихнуть вас подивитися на світ новими очима.
8. Висловлюйте свої думки. Пишіть про те, що ви думаєте; пишіть, щоб сформулювати думку. Пишіть про те, що ви читаєте — зрештою, завдяки цьому ми дізналися про думки, які Шопенгавер викликав у Пруста. Якщо не на письмі, то висловіть свої думки якось інакше.

Чому це важливо

Шопенгаверу не варто було хвилюватися, що його читачі не зможуть мислити самостійно. Однією з його несподіваних прихильниць була філософиня і романістка Симона де Бовуар. Це було так несподівано, тому що Бовуар була видатною філософинею-феміністкою, тоді як Шопенгавер — неприхованим сексистом, який, маємо дивитися правді в очі, написав мізоґінний есей «Про жінок» (1851). Це подарувало Шопенгаверу іронічне посмертне звучання: дехто стверджує, що Бовуар запозичила назву свого шедевру «Друга стать» (1949) із есея Шопенгавера.

Крім Бовуар і Пруста, у Шопенгавера було безліч інших шанувальників зі світу мистецтва — особливо письменників і музикантів, серед яких Лєв Толстой, Томас Гарді, Томас Ман, Дейвід Гербер Лоуренс, Семюел Бекет, Хорхе Луїс Борхес, Айрис Мердок (як письменниця і філософиня), Рихард Ваґнер, Ґустав Малєр і Арнольд Шенберґ. Їх вражали різні аспекти філософії Шопенгавера: для Толстого це було вирішальне значення співчуття; для Бекета — невблаганний відчай; для Борхеса — дивовижна всеохоплююча система; для Ваґнера — можливість спокути через мистецтво. Але було б неправильно описувати найкращих читачів Шопенгавера як шопенгаверіянців; вони досить ориґінальні та самобутні у своїх стилях мислення, щоб заслуговувати на власні прикметники: толстовський, бекетівський, борхесівський, ваґнерівський. Якщо запозичити думку Фридриха Ніцше, найвідданішого серед філософів читача Шопенгавера, ми можемо сказати, що вони засвоїли урок «як стати тим, ким ти є» — фраза, перехоплена у грецького поета Піндара.

Ніцше — це по-своєму цікавий випадок. У свій ранній період під впливом Ваґнера він був не проти вважати себе шопенгаверіянцем. У його книжці «Невчасні роздуми» (1876) знаходимо довгий есей «Шопенгавер як вихователь» про важливість мати такі приклади для наслідування, як Шопенгавер, а також есей про Ваґнера. Проте наприкінці свого творчого життя він переосмислив значення цих есеїв. Данському критику Ґеорґу Брандесу, який привернув увагу широкої авдиторії до Ніцше, філософ писав у 1888 році таке: «Два есеї про Шопенгавера та Рихарда Ваґнера — це, як мені тепер здається, зізнання про мене самого — перш за все, це відкриття самого себе, а не, скажімо, справжні психологічні розповіді про тих двох майстрів, з якими я відчував водночас спорідненість і антагонізм».

Ніцше не завжди проявляв таку ж повагу до своїх колишніх «майстрів» — приблизно в той же час він писав про них, ніби вони були свого роду хворобою: «Мені потрібна була особлива форма самодисципліни... протистояти всьому нездоровому в собі, зокрема Ваґнеру та Шопенгаверу». Але, що важливо, він не вважає протиріччям визнання, що Шопенгавер був «останнім німцем, гідним уваги», який проте «помилявся в усьому». Це свідчить про те, що частиною самостійного мислення є свобода й здатність не погоджуватися навіть із тими, ким найбільше захоплюєшся.

Покликання та книжки

На додаток до всіх наведених вище покликань, у журналах Aeon і Psyche є багато інших статей, де згадують Шопенгавера, на такі різноманітні теми, як психічне здоров’я, щастя, батьківство, криза середнього віку та почуття піднесеного.

У цих виданнях ви також можете дізнатися більше про Пруста та мимовільну пам’ять, філософію кохання Симони де Бовуар, філософію страждання Семюеля Бекета, на яку мав вплив Шопенгавер, філософію танцю Фридриха Ніцше та його цинізм.

Відвідайте вебсайт Five Books, де ви зможете ознайомитись з моїм путівником творами Шопенгавера, або подкаст Philosophy Bites, щоб почути, як я розповідаю про ставлення Шопенгавера до співчуття. Для потенційних читачів Пруста я рекомендую подкаст Proustian Paths («Прустові шляхи») Джеймса Ґолдена.

Ви, звичайно, також самі можете прочитати Шопенгавера і Пруста. Ви знайдете есей Шопенгавера «Про самостійне мислення» (а також його ганебний есей «Про жінок») у збірці від Penguin Classics «Есеї та афоризми» (2004) у перекладі Реджиналда Джона Голінґдейла. Ви можете взяти есей Пруста «Дні читання» в одній тонкій книжці від Penguin з такою ж назвою (2008) у перекладі Джона Старока.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «How to think for yourself» в журналі Psyche 27 липня 2022 року.

Переклала Вікторія Штиба.