Що відбувається у темряві. Наталія Паліброда

У темряві...

Мені страшно ... мені дико страшно ... я тремчу ... по моїй спині стікає струмок холодного поту ... Воно там у темряві, воно прийшло за мною. Скільки років воно полює на мене... Воно насувається на мене. Я відчуваю як воно передчуває бенкет - я буду основною стравою.

Воно скалить зуби і точить кігті... воно збирається мене зжерти...

Скільки років я успішно бігала та ховалась від нього. Я завжди намагалася тримати світло в будинку увімкненим, ніколи не виходити на вулицю вночі, не залишатися сама в темних приміщеннях. Носити із собою ліхтарик стало доброю традицією.

Мене дражнили, з мене насміхалися ... їм не зрозуміти, як це відчувати цей липкий страх. Як це відчувати, що тебе ось ось зжеруть.

Воно ховається у темряві. У старих глибоких колодязях та покинутих шахтах, та  підвалах. По темних закутках переповзає під покровом ночі з місця на місце. А ще саме  вночі воно виходить на полювання - розповзається по темних закутках, чекає випадкових перехожих, що забулися і повертаються додому надто пізно, забувши прихопити з собою ліхтарик.

А ви що думаєте, люди просто так зникають? Та в поліції вам так і скажуть – втекли, чи ховаються, переїхали до іншого міста. Але я знаю страшну правду. Їх поглинула  темрява... вірніше те, що в ній живе.

Воно захоплює в полон і миттєво зжирає людину цілком. І навіть  не залишає нічого жодних слідів. Тому тих, кого воно зжерло, вважають зниклими безвісти.

Добре скажете ви раз так, то просто піди і увімкни світло, візьми той ліхтарик.

Ах, якби це було можливе. Світло вимкнулося через ураган всі лінії електропередачі обірвані, відремонтувати обіцяють лише завтра вранці.

Свічки!? Закон підлості вони закінчилися, а я занадто розслабилася за ці роки, відчуваючи себе в безпеці і забула їх придбати... А свій улюблений ліхтарик, що вірою і правдою служив мені протягом багатьох років, я розбила сьогодні вранці, впустивши на підлогу. Я якраз збиралася замовити собі новий он-лайн коли  саме в той момент відрубало електрику.

Ось він прийшов мій час розплати за мою дурість і безтурботність.

Я відчуваю, як воно тягне до мене свої липкі лапи, як мене огортає темрява, я задихаюся... все пливе в невідомість...

То що тут у нас? — спитав поліцейський, дивлячись у документи.

Та чергова заява про зниклу. Не з'являлася  на роботі кілька днів, вдома її також немає. Ніяких слідів ... ніби в повітрі розчинилася ... зникла в пітьмі ...

А ще сусіди подейкують вона була трохи того ... в сенсі того? Ну з дивними особливостями в поведінці. У неї завжди вночі горіло світло скрізь. По всьому будинку уявляєш? Та явно дивна була дамочка. Напевно кудись її понесло на пригоди.

От і  не з'явилася на роботі. Напевно переклинило. Це точно! З'явиться потім, як нівчому не бувало...а нам зайвий клопіт. Заповнити купу паперів, опитувати сусідів...єх, зітхнув його напарник...таким треба лікуватися або перебувати під наглядом...може тоді нарешті вони не будуть коїти казна що...

Тільки десь в потаємному куточку того самого будинку господиня якого зникла кілька днів тому сито посміхалося воно - те , що живе у темряві...воно готувалося до полювання на свіжу беззахисну жертву...темрява має бездонне голодне нутро, яке ніколи не наситити...