Що відбувається у темряві. Михайло Казмірчук
Ти приходиш додому після роботи, втомлений, як старий собака.
Ти коротко вітаєшся із дружиною, заглядаючи до неї, а тоді йдеш до холодильника та дістаєш пляшечку свого улюбленого пива. Воно приємно холодить горло, поки в мікрохвильовці гріється вечеря. Ти ковтаєш її повільно, намагаючись відчути смак, перериваючись лише на вібрацію телефону. Ти гадаєш, що це не має такого вже великого значення. Ти доїдаєш усе та йдеш у кімнату. Дружина дарує тобі коротку напівусмішку, не особливо відриваючись від екрану ноутбука. Так, вона ще зайнята своєю роботою, тож немає іншого виходу, окрім як лишити її у спокої, надягнути навушники та увімкнути свій улюблений плей лист, відкинувшись на спинку дивану. Трохи пізніше ви зможете насолодитися якимось дурнуватим фільмом чи серіалом, чи просто поговорити про щось. Про що б ти міг з нею поговорити? За день не відбулось нічого цікавого.
Нічого цікавого, повторюєш про себе ще раз.
Весь світ в один момент зникає, як свічка, від потоку повітря.
Ти прокидаєшся вже у зовсім іншому світі. Світі, де рука шалено болить, залита багровою кров’ю, а ногу ти і зовсім не відчуваєш, поки судомно хапаєш холодне повітря нічного міста.
Темно, над тобою не видно ні не ба, ні зір. Лише сірий шмат бетону, як і з боків, як і знизу. Ти чуєш крики навколо. Ти дивишся вниз, туди, де тіло якось зовсім сюрреалістично переходить у бетон. Ти намагаєшся роззирнутись, зціпивши зуби від хвиль пульсуючого болю. Десь поряд падає шматок стіни, піднімаючи хмару пилу. Ти закашлюєшся. Ти пробуєш дістати ногу.
Ти пробуєш ще.
Ти пробуєш ще.
Ти пробуєш ще.
Ти перемагаєш, ти повзеш уперед, намагаючись намацати більш-менш здоровою рукою хоч щось, посеред цієї пітьми. Ти чуєш ,як криків стає все більше і більше, як вони переходять у якусь какофонію звуків, що розходяться повітрям немов жар від сотень свічок, що саме зараз догорають у нічній імлі.
Ти намацуєш щось мокре, липке та тепле.
Ти мацаєш ще.
Ти мацаєш ще.
Ти мацаєш ще.
Ти піднімаєш голову вгору, набираєш у легені повітря стільки, скільки вони ще здатні винести, завалені пилом.
Ти кричиш.
