Що відбувається у темряві. Анна Павленко. Начистити місяць

Історія світла і темряви

Жило собі у темному лісі Совеня. У нього були дивовижні великі карі очі. Якщо зазирнути в них, то можна побачити все, що Пташеня спрагло увібрало своїм поглядом, – химерні хмари, літні зливи, квітучі долини, велетенські гори, родючі лани, сріблисті річки, місячні доріжки та падаючі зірки, навіть мапу сузір’їв. З безмежним захопленням Совеня дивилося на світ.

Понад усе Пташеня обожнювало місяць. Його глибокі очі, мов скриньки, берегли дорогоцінне місячне сяйво. Совеня вело щоденник спостережень, в якому детально описувало колір місяця, фіксувало появу нових кратерів, малювало фази світила і вигадувало для них назви. Молодик здавався Совеняті човником, що плив по небу, катаючи зірочки. І блискучою новенькою підковою, а іноді старим вицвілим вітрилом. Парасолькою, що блукала поміж похмурих хмарин. Пожовклим осіннім листком, оповитим туманом. Апетитним рогаликом, долькою лимона, скибкою дині. А ще молодик скидався на загублений кимось східний черевичок із загнутим носком. Щоразу він з’являвся на небі у новій подобі, мов актор на сцені. А повний місяць Пташеня дуже шанувало, бо вважало його золотою печаттю ангела. Коли видавалися місячні затемнення, воно відмічало у щоденнику, що місяць забруднився. Тоді маля старанно його начищало, немов срібну ложку або коштовну прикрасу. І за деякий час місяць знову сяяв. Совеня не могло намилуватися світилом і з гордістю називало себе місячним сторожем. 

Одного разу Кріт викопав хід неподалік старого бука, на якому мешкало Совеня. Очі Крота населяв морок. Вони були такі крихітні, що туди не могло проникнути світло. Він тільки те й робив, що рив тунелі.   

            Якось під час місячного затемнення, коли повновидий бордовий місяць зачепився за гілку бука, Кріт виліз зі своєї нори.

– Місяць тьмяний сьогодні, треба його начистити, – мовило Совеня.

– Навіщо? Нехай залишається мутним, – обізвався Кріт. – Це ж затьмарення. Як ти його вичистиш?

– Затьмарення? – здивувалося Пташеня.

– Саме так.

– Не можна жити у затьмаренні, – похитало головою Совеня. – Завжди потрібен хоча б промінчик. Немов чарівна паличка, він перетворить все навкруги, явить чудеса та красу світу. Адже темрява ховає світ від усіх. Її жадобі немає краю, і якщо не пильнувати за нею, то вона проковтне весь Всесвіт.

– Про які чудеса ти говориш? – запитав тоді Кріт.

– Зазирни в мої очі! – відповіло Совеня і підлетіло до Крота.

В очах Птаха танцювали відблиски місяця. Кріт недовірливо поглянув у круглі, неначе земна куля, очі Совеняти і від здивування вперше широко розкрив свої очиці! Він побачив білосніжні водоспади, переливчасті барви веселки, сліпуче сонце, а потім бурштиновий місяць, блискучі місячні стежки на річці, залиті світлом галявини, сяючі білі нічні квіти та яскраві зорепади. 

– Я живу в непроглядній пітьмі, виходить, вона ховає від мене ці дива? –приголомшено вимовив Кріт. 

            – Так. Ми можемо жити в темному лісі, але ми завжди маємо прагнути світла.

Кріт задумливо підпер щоку лапкою, йому сподобалось світло. Він поглянув на місяць і сказав:

            – Твоя правда, його треба начистити!