Що відбувається у темряві. Гринь Богдана

Знову я прокинулась посеред ночі.. Але що це? Я не можу рухатись, дідько!- мої перші думки в голові, саме в голові, адже, як би хотілось, говорити я не могла. Усе що було в моїх силах це вертіти очима та шукати за що вчепитись поглядом у густій темряві. Моя кімната була простора і я не завжди бачила протилежний кінець від ліжка. Ця частина здавалась дивною навіть у день, а про ніч й говорити немає що, я відверто боялась своєї ж спальні, коли її покривала важка брама ночі.

Через кілька митей мене відпустило й мої пальці змогли рухатись, а згодом і тіло. Я встала і випила води аби відійти від цього стану повністю. Дивно, в мене ніколи не було подібного, зранку почитаю про це, а зараз треба спробувати заснути.. і я знову говорю сама з собою в голові, скільки можна? Я вклалася  назад у ліжко та зімкнула очі. Мені наснився кошмар, ніби щось спостерігає за мною поки я сплю, а я нічого не можу зробити, ця істота була ледь помітною у безмісячну ніч, але одними лиш розмірами змогла сильно налякати.

Зранку, як і обіцяла, шукала інформацію про те що сталось уночі в інтернеті.

Сонний параліч значить.. не дарма лікарі казали, що поганий сон та харчування вилізуть мені боком, проте поспиш з такими снами? Чи поїси з таким графіком роботи? Я  часто працювала в нічну зміну, чи до пізнього вечора і в мене не залишалось часу на здорове харчування й сон, не кажучи вже про слідкування за здоров`ям.

До кінця дня я забула за роботою про свої переймання та знову допізна не спала. Коли вже заснула то це повторилось. Я знову була в свідомості, але не могла рухати навіть кінчиками пальців, відчуття, ніби вони задерев`яніли  на морозі, як і усе моє тіло, а на горло ніби поклали важкий камінь. Проте найстрашніше те, що в тому кінці кімнати щось було, я не бачила чітко, в мене з дитинства не найкращий зір, проте мої очі ловили хвилі червоного світла з зіниць того що там було. Воно, здавалось, освітлювало кімнату і безпорадну мене, що до того часу вже покрилась потом. Його силует впирався у стелю, а «голова» була нагнута уперед, тому його хребет вигинався в неприродному вигляді. Образ того, що там стояло змусив потекти сльозам по моїм щокам. Воно просто там стояло і дивилось на мене, а я нічого не змогла зробити, це було жахливо..

Проте, це відбувалось не більше хвилини і я швидко відійшла від цього, а коли проморгалась то його вже не було. Далі спати я вже не могла. Так і просиділа на кухні з пляшкою вина до ранку.  На роботі взяла відгул, нібито захворіла, за що мене не похвалили, звісно ж. Весь день я щось шукала про того монстра і як його позбутись, але крім страшилок та дурацьких експериментів зі сном я нічого не знайшла.

Здавалося б, переночувати у когось чи пожити у батьків могло б допомогти, але у мене нікого не було. Я одна у цьому світі. Навіть друзів справжніх не маю, тому і цю проблему маю вирішити сама.

Знову ніч. Мені було страшно засинати, я не спала до останнього та залишила купу нічників по квартирі, вже забувши про рахунок за світло. Краще б я цього не робила.. Ситуація відігралась по новій, але тепер я побачила свій кошмар у всій його красі. Високий, згорблений у три погибелі, з довгими руками до землі він стояв там, у тій стороні кімнати. Не рухаючись, здавалось не дихаючи, його очі були напрямлені на мене. Вони поїдали мене, висмоктували останні життєві сили. Можливо я розгледіла б ще більше, але від паніки, страху та безвиході мій слабкий організм не витримав та я знепритомніла. А прокинулась рано вранці від будильника. Перші секунди я була розгублена, бо не пам`ятала, що сталось уночі, але вмить отямилась. Тіло покрило морозними капельками поту, серце забилось, як у кролика, а дихання стало переривчастим та важким. Мій розум не хотів сприймати те,  що тоді трапилось, але мої очі не стали б брехати. Через кілька хвилин я почала заспокоюватись. Моя кімната була наповнена ніжним світанковим сонячним світлом, за вікном щебетали птиці. Холодний душ остаточно витягнув мене із того стану.

Вже на роботі я почала обдумувати те, що сталось. Можливо наснилось? Але це було надто реально.. І тому подібне я крутила на думці, але не було жодного пояснення. Зачекайте, перед цим та ніжка стільчика виднілась посеред темряви, перед ним, а тепер вона була позаду нього.. Невже він став ближче.. Тепер я думала лиш про це. Про те, що він насправді рухається. Це лякало ще більше. Проте, що мені робити? Я не маю куди податись, не знаю знайомих священиків чи монахів, аби ті його позбулись, я така безпорадна та налякана.. - сльози знову покотились по щокам, я тихо плакала аби ніхто цього не помітив, я була загнана в куток. Через безвихідь я почала зловживати алкоголем. Таким способом я намагалась вгамувати власні роздуми, переживання, відчай. Інколи вдавалось напитись до такого стану, що я спала ніч на проліт спокійно. Тоді, як здавалось, це був єдиний вихід. Через це мене звільнили з роботи і я мусила проводити увесь час у своїй квартирі, з власним жахіттям, що приходить з темрявою.

Це повторювалось ніч у ніч, він був все ближче і ближче, його, покрите незрозумілими наростами, тіло стояло далеко від того кутка, де він був перед  тим. Я відчувала, як повільно сходила з розуму.. Я  не могла контролювати власні рухи. Я почала часто сваритись з сусідами та продавцем в магазині. В мене сіпалось око та були приступи паніки. Вічне відчуття тривоги. Я знатно схудла та, начебто, посивіли волоски. Я спробувала переночувати в готелі, але це не змінило ситуацію, він все одно був майже поряд. Його постать переслідувала мене повсюду, просто повсюду.

Продовжувалось усе доки він не став передімною у всій красі. За весь час поки він є у моєму житті, він зміг просунутись на кілька метрів вперід, тепер доторкаючись до мого ліжка. Це саме те чого я боялась більше всього на світі. Тіло похололо від його присутності в кількох сантиметрів від мене. Я погано пам`ятаю, як він виглядав, відчуття ніби мені і зовсім стерли пам`ять. Усе, що й досі у моїй голові це його червоні, наче залиті кров`ю, очі. Як два ліхтарі, освітлювали моє, залите сльозами, лице. Вони схилялись перед моїми, не даючи шансу відвести погляд.

Згодом, він почав рухатись. Від цього кров застигла у венах, а дихання майже перервалось. Це вперше я побачила активність з його сторони. До цього все, що на ньому рухалось, це борода від вітру з вікна, а тепер він керував рухами самотужки. Він підняв свою довгу, з наче спеціально загостреними нігтями, покриту виростами та багнюкою, руку над моєю головою. Та багнюка капала мені на лице, обпікаючи його смородом. Я чула, як  він сопів. Сопів так, наче в нього було перегризене горло. Секунда і я відчула різку біль між бровами. Схоже він проткнув мою голову нігтем. В останні миті свідомості я відчула, ніби щось просочилось по моєму мозку. Ніби, щось влилось всередину. Темрява.. Довга темрява оповила мій розум.. Здалось, ніби вона вирувала у моїй свідомості кілька днів.

 Коли ж прокинулась, я, надиво відчула легкість. Мій розум позбавився тривоги та страху того чудовиська. Ніби я прийняла його, як має бути. Це було дивно, але приємно.

Інколи відбувались провали в пам`яті. Я могла безпам`ятно бути в зовсім незнайомому місці. Наприклад, одного разу я ніби прокинулась та з`явилась десь в старій частині міста посеред чужої квартири. В той момент я не на жарт перелякалась, адже добиралась потім додому години дві, бо не знала дороги. Також були ситуації, що я безконтрольно щось робила. Я розуміла, що роблю це, але не могла керувати власним тілом. Такого разу я порізала собі руки кухонним ножем та ледь не померла від нестачі крові. З тих часів я остаточно втратила себе. Мій розум буз затуманений темрявою мого нічного кошмару. Того незрозумілого монстра з сонного параліча, що так зненацька увірвався у моє, й до того погане, життя. Я не заслуговувала цього, я не повинна була це переживати, я невинна..

Жінка тихо заплакала закінчивши свій монолог. Той чоловік, що слухав її був приголомшений історією. Здавалося б, в це ніхто не повірить. Що якийсь «монстр» приходив майже кожної ночі до жінки і в результаті вона з`їхала з розуму. Але той чоловік не просто слухач, до нього самого вже приходило те саме створіння. Він наляканий та шукає відповіді. На цю особу вийшов з інтернет ресурсів, де писали історію: «Нісенітниця жінки з психлікарні». Там і були її дані та адреса закладу.

Нічого нового він не почув та продовжив пошуки,до поки не стало надто пізно, адже той хто приходить у темряві  вже перетнув відстань в два метри від ліжка...