Що відбувається у темряві. Оксамитний-Якуба Богдан

Тато, тато, знову вимкнули світло, - загукала Зоряна.

Він якраз зайшов до її темної кімнати з ліхтариком й увімкнув нічник, що осяяв кімнату мерехтінням зірок по стінах і стелі.

Не бійся, тато вже поруч, нічого страшного не станеться, - промовив оксамитно-низьким голосом Тарас.

Його голос завжди заворожував та заспокоював Зоряну. Тато обережно, немовби немовля, закутав її в ковдру та грайливо промовив до неї: - Ти моя мала шаурма, яку я зараз з’їм.

На обличчі Зоряни промайнула посмішка, яка швидко переросла в дзвінкий сміх від лоскоту.

Тато, чому мені так боязко в темряві? - радісні дитячі очі в мить наповнились переляком.
Тому що в ній нічого не видно, саме це тебе лякає. Але не варто боятися, я поряд і темрява насправді не страшна, - Тарас намагався заспокоїти свою найдорожчу крихітку.
Але ж як не боятися, якщо там немає нічого хорошого… - дівчинка зі страхом згадала як вперше почула вибух самотньо сидівши в темній кімнаті. Тарасу защемило серце, бо в очах він побачив той первинний страх у такого невинного створіння, його дитини.
Зіронько моя, не бійся…, - він шукав слова, що роїлися хаосом бджолиного вулика в його голові. Низьким і тяжким подихом з середини своєї душі він зміг зібрати цей хаос в злагоджену систему думок.
Не кожна темрява страшна. Пригадай як зранку ти прокидаєшся і ще не розплющивши очі відчуваєш запах свого улюбленого гречаного супу з грибами, який приготувала мама. Пригадала? - натхненно запитав Тарас, бо в його голові вже були відповіді на питання доньки і це полегшувало біль у грудях.
Так, пам’ятаю, але я не хочу зараз їсти, - з посмішкою відповіла Зоряна.
Справа не в їжі, справа в тому, що серед темряви ти можеш знайти щось красиве і світле. Темрява - як твій альбом для малювання, можеш намалювати там все, що забажаєш. Тільки цей аркуш в тебе темного кольору, а замість олівців найкращий інструмент – твоя фантазія, котра безмежна в просторі і кольорах, тож там може народитись все, що хочеш, - Тарасу стало самому легше від такого порівняння. На мить він замислився провести таку ж паралель в грі, над якою працює.
Народитись? А що ще народжується в темряві?

Зоряні було тяжко до кінця зрозуміти всю глибину ідеї тата.

Бачиш зорі на своїй стелі? - він підняв голову вказуючи на цілу купу сяючих сузір’їв, - Кожна зірка народжується в темряві. Аби у космосі було ясно як в день, то вони б не могли яскраво світити.
А їм там не страшно? - заворожено дивлячись на стелю запитала дитина. В її очах відбилась краса всього світу.
Звісно не страшно. Зорі великі, могутні і яскраві. Настільки яскраві, що ти бачиш їх за сотні-тисяч-мільйон-мільйонів кілометрів, - граючись словами Тарас потопав в глибоких очах свої доньки
Мільйон-мільйонів… Клааас, - вона навіть не кліпнула очима, пірнаючи в безмежну далечінь своєї стелі, - А що ще народжується в темряві? - затамувавши подих вона хотіла подорожувати темрявою далі.

Тарас на секунду замислився, погляд ковзнув по кімнаті в пошуках підказок та затримався на поличці з вазоном.

Ще в темряві народжуються квіти і дерева. Пам’ятаєш як ми разом саджали твою Рапунцель? Посіяли насіннику в землю, де їй було темно, але вона знайшла вихід до світла. Тепер подивись як гарно плететься по стіні.

Зоряна з посмішкою дивилась на свого зеленого друга за яким дуже любила доглядати.

Тато, якщо в темряві так багато красивого, то звідки беруться погані люди? - в натхненному обличчі дитини знову промайнув страх.
Люди…, - це питання вразило Тараса, але він дивися на малечу з посмішкою не виказуючи розгубленості, - Зоре моя, ні, люди народжуються не в темряві, вони народжуються у пітьмі.
То ж потрібно боятися пітьми? – оченята дитини розширились від страху перед новим не знайомим ворогом.
Заспокойся моя крапочка, - він поцілував носик доньки, - Пітьма це місце, де народжуються як лиходії так і герої. В пітьмі людина буває дуже рідко і не довго.
І я буду в пітьмі? - до кінця не розуміючи, що це за місце, запитала Зоряна.
Кожен з нас там має побувати. Як тільки ти приймеш рішення, що ти за людина, то пітьма одразу відступає. В нашій пітьмі народилося дуже багато героїв, котрі нас захищають. Хочеш я прочитаю тобі казку про наших героїв-пращурів?
Хочу, хочу! - посміхаючись викрикнула Зоряна, - Хочу про козака Тарія.

Тарас узяв книжку до рук і почав читати улюблене оповідання доньки. Вже через кілька хвилин Зорянка скрутившись клубочком засинала під зоряним небом і бурмотіла собі під носа, - Не боюся темряви і пітьми, бо мене захищають герої.