Що відбувається у темряві. Стельмах Христина

В одному великому та чарівному лісі, в якому росли могутні дерева з безліччю гарних птахів та звірят- жила заяча родина. Відважний та сильний тато -Заєць, любляча мама-Зайчиха та двоє веселих сестричок. Старшу -звали Веселункою, вона завжди була веселою дівчинкою, яка нічого і нікого не боялася, а молодшу - Осинкою, вона всього боялася, трусилася, як осиновий листочок. Осинка найбільше всього боялася темряви. Де б вона не була, у що б не грала, як тільки починало темніти, вона відразу поспішала додому, ближче до мами і тата. Та й спати вона не лягала, поки мама не вмикала настільну лампу біля ліжка. Вночі Осиночка з кімнати своєї вийти боялася. Якщо треба було сходити за водою або в туалет, вона відразу кликала маму.

Одного весняного дня грала Осинка з сестричкою і друзями посеред лісу. Загралися, та й не помітили як стало темно на дворі. А коли Осинка помітила, що вже сутінки згущуються, відразу ж попросила сестричку Веселунку швидко відвести її додому. Для того, щоб потрапити у свій двір, дівчаткам треба було пройти повз великий дуб. Пробігаючи повз дуб, Осинка почула, що над її головою хтось плаче. Піднявши голову вона побачила, що на гілочці сидить маленька білочка, приблизно її віку. Сльози текли по її щоках і падали на її пухнасту темненьку шорстку.

-Ох, бідна! – Подумала Осинка. – Напевно вона забралася туди, а злізти не може. Ось і плаче.

Оскільки Осинка була доброю дівчинкою, вона попросила сестричку Веселинку зупинитися і трошки зачекати її, а сама стала забиратися на могутній дуб, на якому сиділа білочка. Вона навіть про темряву ненадовго забула, так їй шкода бідолаху стало. Через хвилину Осинка вже сиділа поруч з нею.

-Ти чого плачеш, боїшся? Давай руку, я допоможу тобі спуститися!

-Я не боюся спускатися. Я через інше плачу, – тихо відповіла білочка.

-Так чому ж ти плачеш? Може, я все-таки допоможу?

-Я плачу, бо зі мною дружити ніхто не хоче. Всі мене бояться, – пояснила білочка.

-Як бояться? Чого тебе боятися?! Кому ти можеш шкоду заподіяти? – Здивувалася Осинка.

-Не знаю кому, але всі мене бояться. А мені так хочеться мати друзів!

-Так давай я буду твоєю подругою! – Запропонувала Осинка.

-Як тебе звати? - Темрява, – відповіла білочка.

- Як Темрява?! Та сама Темрява, що вночі буває? – Здригнулася Осинка.

– Так, та сама. Ось бачиш, і ти злякалася, і напевне дружити більше не хочеш. А я ж нічого поганого не роблю. Тільки спускаюсь на землю, коли заходить Сонце, як мене вчили мої батьки, мама Ніч і тато Сутінки.

-А ти, правда, нічого поганого не робиш? – Запитала Осинка тремтячим голосом. -Правда, нічого поганого! – Відповіла Темрява.

-Але я все-таки все ще тебе боюся. Що ж робити?! – Осинка не знала, як вчинить.

Їй було шкода Темряву, але ж вона її боялась. Навіть відсунулася трохи.

Темрява і Осинка сиділи на гілочці, дивилися один на одного і не знали, що робити, як допомогти один одному.

Раптом сестричка Веселинка, яка спостерігала за ними з землі, підійшла ближче до дуба і сказала:

-Я знаю, як вам допомогти. Вам все-таки треба подружитися. Тоді у Темряви буде друг, і вона не буде так засмучуватись, а ти Осинка перестанеш її боятися. Адже ми не боїмося своїх друзів! Так?

Темрява і Осинка вислухали пораду Веселинки і їм здалося, що вона права.

-Ну, давай, подружимося! – Запропонувала Осинка.

-Давай! – Погодилася Темрява і простягнула їй свою руку, а Осинка посміхнулася  їй і простягнула свою.

-А тепер мені додому пора, -сказала Осинка. -Адже вже дуже пізно. Мама переживає, я ж завжди завидна повертаюся.

-А давай я тебе до будинку проведу! - Запропонувала Темрява.

І вони пішли лісом всі разом. І Осинці було ні крапельки не страшно.

Поки вони йшли всі разом Темрява розповла дівчаткам, що темрява-це природнє явище і все що відбувається у темряві це зовсім не страшно, а навпаки цікаво і весело.

Також Темрява розповіла дівчаткам, що виявляється у темряві можно гуляти у безліч веселих ігор. Якщо є ліхтарик: грати в тіньовий театр руками,  або використовуючи іграшки; створювати руками різні фігурки; зробити проектор зі стаканчика та плівки; дивитися крізь друшляк на «зірки». Можно грати в ігри зі словами: співати; загадати предмет, а усі інші мають його вгадати, ставлячи запитання, на які ведучий може відповісти лише «так» чи «ні». Можно грати в рухливі ігри: танцювати; передавати предмет у колі, коли в гравців заплющені очі, тоді - торкатися його і вгадувати, що це, чи пропонувати, як його можна використовувати; уявити, що потрапив на нову планету, на якій немає звичного світла. А потім-уявити, як на ній можно адаптуватися; зробити собі хатинку із подушок і ковдр; якщо простір знайомий та безпечний, грати в «бабу куцю».

З тих пір Осинка не боїться Темряви. Їй вже не треба включати лампу, коли вона лягає спати. А Темрява, коли спускається на землю, завжди йде провідати свою подругу. Тиша і спокій огортають її, немов тепла пухова ковдра, вона закриває очі і засинає міцним безтурботним сном, а Темрява стоїть поруч і охороняє сон своєї подруги.

Христина Стельмах, 7 років
(з творчою допомогою люблячої матусі)