Що відбувається у темряві. Віва ла Віта

Не треба було вдягати ці туфлі. Куплені з рук, вдягнуті один раз на чийсь випускний. Ми тоді йшли з ним за руку, і я розглядала крам  блошиного ринку, і ці туфлі були просто про мене – високі тонкі підбори, лакована червона шкіра. Вони мені говорили все про мене. Мені було байдуже, що ці туфлі не з магазину, таких я там не бачила, ці, особливі, витончені і звабливі, мого розміру, вабили і я сказала йому – купи мені їх.
Міряй – сказав він, і коли вони опинилися на моїх ногах, я усвідомила, моє!
Того дня ми ще купили Камасутру, і листали її вдвох, голі у ліжку, дивуючись, що нічого нового для себе там не дізналися.
Ці туфлі я взувала для особливого випадку, надто вульгарно було б їх стоптувати у буднях, а от у ресторан сьогодні – якраз, на сцену – якраз, на корпоратив – якраз. Вони були прекрасними на моїх ногах, вони були натяком на секс, як і мої червоні нігті і губи. Я люблю червоний. Я люблю червоний у деталях, але ці туфлі були особливими, вони, як білизна для особливого випадку, створювали настрій, якому я не могла опиратися. Я взула їх, взяла таксі і поїхала до ресторану.
Надто спекотно для віскі, надто спекотно для рому, джину і коньяку. Вино, яким я чимало разів труїлася, але нічого іншого нема, в таку спеку я точно не питиму міцні напої, тим паче я на підборах. А ще сукня, сороміцький виріз на нозі, далі нікуди, але білизни не видно, розраховано, пошито на замовлення з математичною точністю.
Якщо вдягнути панчохи, то буде занадто, тому тонесенькі, як павутинка, колготи.
Таксист позирає, а я роблю вигляд, ніби завжди ношу такі туфлі і сукні з розпоріхами.
Підвозить мене, мало не заїжджаючи в ресторан.
Заходжу, прохолода і напівтемрява, ммм, так інтимно.
Сідаю, вони поглядають на мене, авжеж, такою мене ще не бачили, не лише розпустила волосся. Розпустилася для ресторану, відповідно туфлям і сукні. Пємо вино, говоримо, пітніють устриці, а я згадую про те, як вони підвищують лібідо.
Встаю до вбиральні, йду, і боковим зором помічаю, як повертають голови чоловіки, їм теж до вподоби червоний, туфлі і я напідпитку. У вбиральні пальцем пробиваю тонкі колготи і вони відправляються у смітник. Так теж нормально. Колготи не зіпсують мій вечір і настрій.
А  потім приїздить червоне лаковане авто, воно пасує моїм туфлям, і мені хочеться не думати ні про що. Ми їдемо мовчки, і водій пропонує випити кави. А я просто не хочу туди, де ці туфлі стануть просто туфлями, і знову лежатимуть у коробці. Він приносить мені каву, і я посміхаюся, далеко за північ.
Слухай,  - кажу йому, - я хочу побачити нічне місто.
І ми їдемо, не думаю, що там на лічильнику, голову загубила, сукня, туфлі, я, настрій і нічна кава.
Ти якась особлива, -  каже він, коли я стою на мосту вночі і вдивляюся у води Дніпра, - ти якась не така, як інші жінки.
Я сміюся.
У тебе сміх, наче у відьми, він заводить, і водночас насторожує. Ніби стоїш собі на розслабоні під теплим душем, а потім крижана вода на голову, і куди вистрибнути не знаєш, стрибаєш в першу ліпшу сторону.
Цілую його, хай буде, хай голова не теліпається, а котиться цим мостом, майже безголовий Нік!
Тобі треба додому, відпочити,  - каже він, вдаючи дбайливого і турботливого.
Та невже, - кажу я і розщібаю блискавку на сукні.
Сукня падає долу, і я стою лише у білизні і туфлях. Ліхтарі і місячне світло, тиша міста, яке спить цієї ночі.
Я тебе вип*ю до дна, - кажу я і в моїх очах загорається хижий вогник.
Ти вампір?  - промовляє він схвильовано,- чого раніше не сказала, я думав, дівчина хоче пригод.
Ну так, закушу тобою,  - жартую я, він напружується ще більше,
Мене вдома дружина чекає і дитина,  - промовляє він розгублено.
Зараз перевіримо, яка у тебе група крові – підігрую я, хмілю вже нема, і роблю крок до нього.
Аааа!!! -  він істерично біжить до авто, а я вже сховала ключики, і мульті лок так фіть-фіть.
Відпусти мене, більше ніколи не поведуся на нічні гульки!!!
Забираю сукню, йду до авто і відмикаю замки.
Я пожартувала, вези мене додому, не з*їм тебе сьогодні.
Про себе відмічаю – нервовий такий хлоп трапився, але нічого, буває.

Читати також


Вибір редакції
up