Біографія Стефана Цвейга
Стефан Цвейг (або Штефан Цвайґ, також Цвайг) – австрійський письменник, критик, біограф, драматург та журналіст – народився 28 листопада 1881 року у Відні в родині багатого єврейського підприємця, власника текстильної мануфактури Моріца Цвейга та Іди Бреттауер, дочки єврейської банківської родини.
У мемуарах «Світ учора» Цвейг підкреслено мало розповідає про своє дитинство і юність. Коли заходить мова про батьківський дім, гімназію, а потім університет, письменник свідомо не дає волі почуттям, наголошуючи, що на початку його життя все було так само, як у багатьох інших європейських інтелігентів зламу століть.
Закінчивши Віденський університет у 1904, здобув докторський ступінь із дисертацією на тему «Філософія Іпполита Тена». Релігія не відігравала центральної ролі в його освіті.
У Цвейга були теплі стосунки з Теодором Герцлем, засновником сіонізму, з яким він познайомився, коли Герцль ще був літературним редактором Neue Freie Presse, тодішньої головної газети Відня; Герцль прийняв до публікації деякі з ранніх есе Цвейга. Незважаючи на дружбу з Герцелем, він не поділяв його переконання і, за словами Амоса Ілона, назвав книгу Герцля Der Judenstaat «дурним текстом, […] нісенітницею». Цвейг, відданий космополіт, вірив в інтернаціоналізм і європеїзм, у книзі «Світ учора» він недвозначно пише: «Я був упевнений у своєму серці від самого початку, що я є громадянином світу».
Цвейг вирушає до Лондона, Парижа (1905), подорожує Італією та Іспанією (1906), відвідує Індію, Індокитай, США, Кубу, Панаму (1912). Під час Першої світової війни Цвейг служив в архіві військового міністерства і зайняв пацифістську позицію, як і його друг Ромен Роллан, лауреат Нобелівської премії з літератури 1915 року. У цей час відвідує Східну Галичину, споглядаючи вплив війни, що значно укріпило його антимілітаристську позицію. Останні роки Першої світової війни Цвейг мешкав у Швейцарії (1917-1918), а після війни оселився поблизу Зальцбурга.
Цвейг товаришував з такими відомими особистостями, як Райнер Марія Рільке, Еміль Верхарн, Ромен Роллан, Франс Мазереель, Огюст Роден, Томас Манн, Зигмунд Фрейд, Джеймс Джойс, Герман Гессе, Герберт Веллс, Поль Валері. У роки Першої світової війни Цвейг опублікував ліричний нарис про Р. Роллана, назвавши його «сумлінням Європи». Цвейг присвятив есе Максимові Горькому, Томасові Манну, Марселеві Прусту та Йозефові Роту.
У 1934, після приходу Гітлера до влади в Німеччині, Цвейг виїхав з Австрії до Англії, жив спочатку в Лондоні, а потім з 1939 в Баті. У рамках підготовки до операції «Зельове» був складений список осіб, які мали бути затримані нацистами відразу після завоювання Британських островів, так звана Чорна книга; Цвейг разом з його лондонською адресою був вказаний на сторінці 231. Цвейг і його друга дружина перетнули Атлантику до Сполучених Штатів, оселившись у 1940 в Нью-Йорку; вони жили два місяці як гості Єльського університету в Нью-Хейвені, штат Коннектикут, потім орендували будинок в Оссінінгу, Нью-Йорк.
22 серпня 1940 вони переїхали до Петрополісу, колонізованого німцями гірського міста за 68 кілометрів на північ від Ріо-де-Жанейро. Цвейг відчував дедалі більшу пригніченість через ситуацію в Європі та майбутнє людства.
23 лютого 1942 року Стефана Цвейга і його дружину знайшли мертвими від передозування барбітуратом у їхньому будинку.
Будинок Цвейгів у Бразилії пізніше перетворили на культурний центр, і тепер він відомий як Будинок Стефана Цвейга.
Творчість
Новели Цвейга — «Амок» (Amok, 1922), «Сум'ятиця почуттів» (Verwirrung der Gefühle, 1927), «Шахова новела» (Schachnovelle, 1941) — зробили ім'я автора популярним у всьому світі. Критична думка щодо його творчості різко розділилася між тими, хто хвалить його гуманізм, простоту й ефективний стиль, і тими, хто критикує його літературний стиль як бідний, легкий і поверхневий.
Цвейг найбільше відомий своїми новелами («Королівська гра», «Амок» і «Лист незнайомої», екранізований у 1948 Максом Офюльсом), романами («Сум'яття почуттів», «Нетерпіння серця») і біографіями (Еразма Роттердамського, Фердинанда Магеллана та Марії, королеви Шотландії, а також посмертно опубліковану про Бальзака). Його біографія королеви Марії Антуанетти 1932 року була адаптована Metro-Goldwyn-Mayer для фільму 1938 року з Нормою Ширер у головній ролі.
Мемуари Цвейга, «Світ учора», були завершені в 1942 за день до того, як він покінчив життя самогубством. Твір широко обговорювали як дослідження про те, «що означало жити між 1881 і 1942 роками» в Центральній Європі.
Цвейг тісно спілкувався з Ріхардом Штраусом і написав лібрето для Die schweigsame Frau («Мовчазна жінка»). Відомо, що Штраус кинув виклик нацистському режиму, відмовившись санкціонувати видалення імені Цвейга з програми для прем'єри твору 24 червня 1935 в Дрездені. Через це Геббельс відмовився відвідати прем'єру, як було заплановано, і оперу заборонили після трьох вистав.
Під час свого перебування в Бразилії, Цвейг написав книгу Brasilien, Ein Land der Zukunft («Бразилія, країна майбутнього»), яка складалася зі збірки нарисів про історію та культуру його новоприйнятої країни.
Цвейг був пристрасним збирачем рукописів. Колекція Цвейга знаходиться в Британській бібліотеці, в Університеті штату Нью-Йорк у Фредонії та в Національній бібліотеці Ізраїлю. Вона спеціалізується на нотних рукописах з автографами, включно з творами Баха, Гайдна, Вагнера та Малера. Її описують як «одну з найбільших у світі колекцій рукописів з автографами».
Вибрані твори:
Віршовані збірки:
«Срібні струни» (1901).
«Ранні вінки» (1906).
Драми, трагедії:
«Будинок біля моря» (трагедія, 1912).
«Ієремія» (Jeremias, 1918, драматична хроніка).
Цикли:
«Перші переживання: 4 новели з країни дитинства» (У сутінках, Гувернантка, Пекуча таємниця, Літня новела) (Erstes Erlebnis.Vier Geschichten aus Kinderland, 1911).
«Три майстра: Діккенс, Бальзак, Достоєвський» (Drei Meister: Dickens, Balzac, Dostoyevsky, 1919).
«Боротьба з безумством: Гельдерлін, Клейст, Ніцше» (Der Kampf mit dem Dämon: Hölderlin, Kleist, Nietzsche, 1925).
«Три співака свого життя: Казанова, Стендаль, Толстой» (Drei Dichter ihres Lebens, 1928).
«Психіка та лікування: Месмер, Бекер-Едді, Фрейд» (1931).
Новели:
«Пекуча таємниця» (Brennendes Geheimnis, 1911).
«Гувернантка» (Die Gouvernante, 1911).
«Совість проти насильства: Кастелліо проти Кальвіна» (Castellio gegen Calvin oder. Ein Gewissen gegen die Gewalt, 1936).
«Амок» (Der Amokläufer, 1922).
«Лист незнайомки» (Brief einer Unbekannten, 1922).
«Невидима колекція» (1926).
«Сум'яття почуттів» (Verwirrung der Gefühle, 1927).
«Двадцять чотири години з життя жінки» (1927).
«Зоряні миті людства» (цикл новел, 1927).
«Мендель-букініст» (1929).
«Шахова новела» (1942).
«У сутінках».
«Жінка та природа».
«Захід одного серця».
«Фантастична ніч».
«Вулиця в місячному світлі».
«Літня новела».
«Останнє свято».
«Страх».
«Лепорелла».
«Невідворотна мить».
«Вкрадені рукописи».
«Примус».
«Випадок на Женевському озері».
«Таємниця Байрона».
«Несподіване знайомство з новою професією».
«Клариса» (не закінчено).
Легенди:
«Легенда про сестер-близнючок».
«Ліонська легенда».
«Легенда про третього голуба».
«Очі одвічного брата» (1922).
Романи:
«Нетерпіння серця» (Ungeduld des Herzens, 1938).
«Чад перетворення» (Rausch der Verwandlung, 1982).
Белетризовані біографії, життєписи:
«Франс Мазерель» (Frans Masereel, 1923; спільно з Артуром Холічером).
«Марія-Антуанетта: портрет ординарного характеру» (Marie Antoinette, 1932).
«Тріумф та трагедія Еразма Роттердамського» (1934).
«Марія Стюарт» (Maria Stuart, 1935).
«Совість проти насильства: Кастелліо проти Кальвіна» (1936).
«Подвиг Магеллана» («Магеллан. Людина та її діяння») (1938).
«Бальзак» (Balzac, 1946, опублікована посмертно).
«Амеріго. Повість про одну історичну помилку».
«Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча».
Автобіографія:
«Вчорашній світ: спогади європейця» (Die Welt von gestern, 1943, опублікована посмертно).
Статті, есе:
«Вогонь».
«Діккенс».
«Данте».
«Промова до шістдесятиріччя Ромена Роллана».
«Промова до шістдесятиріччя Максима Горького».
«Сенс та краса рукописів» (Промова на книжковій виставці в Лондоні).
«Книга як ворота в світ».
«Ніцше».
Твори
Критика
