Що відбувається у темряві. Костюшко Олександра
Ти лежиш на холодній траві, наче під дрібними краплями дощу, що падають на лице. Зовсім темно. Ані душі, ані звуку, крім шелесту листя на деревах, які ледь видніються в темряві. Немає неба, немає межі, немає нічого. Це лише ти, ліс, закутаний тухлими темними кольорами, які змішуються в сірий, і твої думки... Про що вони? Сум'яття, недосказаність, відмова, страх?.. Чогось боїшся, боїшся до шаленого серцебиття в грудях, до сліз на очах. Хочеться потягнутися в порожнечу, обійняти її.
Твоя свобода і є ти, твоє сумління і є ти, твоя ейфорія і є ти. Підніми очі, зазирни в душу страху, застав його боятися тебе, застав темряву розвіятись, як кульбаби за вітром, як сонячні промені вночі, як людина, яка ранить. Твої рани розквітають багровими трояндами. Поринаєш з головою в холодну воду, загасаєш думки, які палали десь глибоко, обпікаючи серце. Закриваєш тяжкі віки, дозволяючи темряві тебе доторкнутись, приголубити. Твоя втома лягає спати, думки, наче книги, розставляються на потрібні полички, сум'яття тоне, захлинається, як і гнів, розчинаючись у воді.
Густий туман крадеться по траві. Ураз тиша стає такою приємною, ласкавою. Вона обіймає тебе, як і туман, як і шелест гілок з листям, як і краплі дощу, як і темрява.
