Таня Щевченко
Багато хто боїться темряви, особливо коли ми одні. Ми вдивляємось у темний простір, і нам здається, що там щось страшне. 
Та все ж таки, що відбувається у темряві? Багатьох хвилює це важливе питання. Я розповім вам історію, яка розкриє цю таємницю, але пообіцяйте зберегти її в секреті. Обіцяєте? Ну тоді слухайте!
Ніч. Темрява. Я лежу на дивані сама-самісінька і не можу заснути. Мені лячно… Чому мій нічник згорів саме тоді, коли я подивилась страшний фільм?! 
Минуло дві години. Я досі лежу і не можу заснути. Може, відчинити вікно і запустити свіже повітря, щоб швидше заснути? Так, відкрию!
Я лежу і вдихаю свіже нічне повітря. Чую, як літають сови й кажани. Я тут просто відпочиваю, а вони тільки нещодавно прокинулись. 
Одна сова, дві сови, три сови… Я починаю засинати… І бачу приємні сни.
-Тук, тук, тук! - пролунав стукіт.
Я різко прокинулась. Ого! Я і не знала, що сни бувають зі звуком! Цікаво, коли я засну, мені насниться продовження сну? Ну все, треба спати!
-Тук, тук, тук! - ще гучніше й наполегливіше пролунав стукіт.
Я ще не спала і зрозуміла, що звук долинув з кухні і це не сон! Що?!... Що робити?!... Мені лячно, дуже лячно!
-Тук, тук, тук! – знову стукіт, ні, це вже не стукіт, а грюкіт!
Що ж мені робити?! Не піду ж я на кухню дивитись, що там! Просто спробую заснути.
-Тууук, тууук, тууук… - пролунав звук, не схожий ні на стукіт, ні на грюкіт. Це був шепіт!
Від страху я навіть нічого не змогла подумати. Я просто заплющила очі і ущипнула себе в надії, що все ж таки це просто сон. Ай! Боляче! Ні, це не сон. Я знову почула шурхіт на кухні. Мені було так страшно, що я забула, як боятись. Й осміліла від страху, я пішла на кухню… 
Я йшла дуже повільно. Не знаю, скільки часу минуло: три хвилини чи три години, але зрештою я прийшла на кухню, швидко ввімкнула світло. Оглянула кожний куточок кухні і нічого й нікого не знайшла. Я дуже хвилювалась і нервувала, але в мене не залишилось сил боятися. Неспокійна й нервова я пішла до ліжка, і тут:
О, нііі, знову звук, але не схожий на інші, це було шипіння: вшшш, гучне і дивне.
Хто тут?!!! Я голосно закричала з тремтінням й нотками остраху в голосі. Мені ніхто не відповів. Я не можу передати, як мені було страшно, але я просто не могла поворухнутися й показати свої емоції. Страх прикував мене до підлоги, і я мовчки стояла.
Я довго стояла на одному місці й тремтіла. Я думала, хто міг видавати ці дивні й страшні звуки. Може, це якийсь злий гном, домовий чи ще хтось? Та все ж сподіваюсь, що те створіння добре й ласкаве.
Пролунав звук й я пішла до нього. Мені було лячно, дуже лячно, але я розуміла, що іншого вибору в мене немає. І знову звук. Від долинув від моєї шухляди із солодощами. Я повільно підійшла до неї й швидко відчинила дверцята, бо хотіла швидше покінчити з цим недорозумінням. Я переборола страх і заглянула у шухляду… 
Я вже декілька годин стояла непритомна від подиву й такого страху, який не відчувала ніколи в житті. Там дійсно сиділо щось схоже на гнома чи домового. На вигляд він був добрий і ласкавий. Істота сиділа в куточку шухляди і тремтіла від страху, напевно, боялась мене, а я боялась її, але було дуже страшно!
Минуло декілька хвилин, і це миле на вигляд створіння вилізло з шухляди й невпевнено підійшло до мене, й почало роздивлятись з великим острахом і настороженістю. Я стояла і не ворушилась. Як таке може бути?! Я стою на кухні в темряві й мене роздивляється гном! Ви вірите мені? Я теж собі не вірю! Це звучить як дивакувата казка. Але в даний момент це не казка, це життя! І воно схоже на казку, непросту казку, як і непроста казка схожа на життя. 
- Привіт… - сказала я з тремтінням у голосі.
- Привіт! - дуже весело і вже без остраху сказала невідома істота.
- Хто ти? - спитала я весело (ця істота мені чомусь підняла настрій).
- Я гном! А ти хто? –спитав він
- Я Таня. А що ти тут робиш?!
- Я піклуюсь про твій дім дуже давно, і взагалі ти не повинна була мене побачити! – сказав гном, і за мить його вже не було в шухляді.
Ви думали, що на цьому наша розмова з гномом закінчилась? А ні! Не закінчилась!
- Стііій! Не йди! У мене є важливе питання до тебе! – почала кричати я. 
Я дуже хотіла ще з ним поговорити й зрозуміти: я збожеволіла чи це все правда? 
І гном знову з’явився! Ура! 
- Що трапилось? - запитав гном. 
- У мене є важливе питання! - я хвилювалася й сама не зрозуміла, що сказала. 
- Ну так питай! І швидше, у мене справи, - обурено сказав гном. 
- Розкажи більше про себе! Звідки ти з’явився? Хто ти? – нарешті спитала я. 
- Ну дивись: я добрий гном-домовий. Як ти і хотіла. Я з’явився поряд з тобою, як тільки ти захотіла. А тепер роби висновки, – дивно й з усмішкою сказав гном. 
Я думала декілька хвилин і раптом зрозуміла! 
- Тобто я тебе вигадала сама і зараз розмовляю сама із собою? – сумно сказала я. 
- Не зовсім так. Ти розмовляєш зі своєю уявою, з дивом і з фантазією. Я дійсно існую, бо ти мене створила, бо ти вірила, що я є, а якщо вірити в дива, то життя будуть переповнювати яскраві емоції, диво й мрії. Але в ньому, звичайно, є і неприємні моменти, адже це життя і без перешкод, у ньому ми просто не навчимось жити, - закінчив фразу гном. 
- Дякую тобі! – це все, що я змогла сказати. 
- Тобі час спати. Солодких снів, і вибач, якщо налякав! – гном сказав ці слова й поклав якийсь мішечок на стіл. Це були останні слова гнома і я його більше ніколи не бачила. 
Я прокинулась у ліжку. Уже був ранок. Світло. Ніякої темряви. Але в темряві буває не тільки зло, як ми зрозуміли. Темрява страшна на перший погляд, але в ній живуть гарні істоти. Я побачила те, що захотіла побачити, те, що уявила, і те, про що подумала. 
Я все ще лежала і думала про цю ніч. Може, це був просто сон? Я поглянула на стіл і побачила там мішечок із написом «від гнома». А ні, це був не сон! Це було диво! Диво, в яке я повірила… 

Читати також


Вибір редакції
up