Що відбувається у темряві. Тарасенко Юлія

Темрява... Перше, що виникає перед очима – крихітна дитинка, якій уже час лягати спати, а монстрики під її ліжечком не дають спокою. Темрява своєю незвіданістю навіює страх, а невпевненість та пустота пеленою закривають очі. Хай там як, ця порожнеча стала моїм справжнім другом, і ні, мова зараз не про віялові вимкнення світла.

Із малечку була я боязливою дитиною, навіть найулюбленіша іграшка-зайчик на ім’я Катя не допомагала викинути з уяви всіх тих монстрів, які зазіхали на мій мирний сон. Навіть лагідне мамине «добраніч» та казочки про слоників і рибок не вгамовували мій страх, який іноді переростав у крик вночі. Проте, із плином літ, вихром подій, з яких довелося вибиратися, я навчилася із ворогів робити приятелів, тож тепер темрява — мій соратник, побратим, з яким ми раніше зустрічалися щоночі, а тепер — кожні 4 години, дякуючи північному сусіду. Синонімом до «темряви» стало «місце сили».

Обожнюю чесність. Ви спитаєте до чого тут це?  Саме в темряві відбувається найчарівніше - немов листки з дерева восени, злітають маски, ми стаємо відвертішими, тим, ким ми є насправді. Справа в тому, що відкрити комусь душу — діло не з легких, проте ще важче бути відвертим із самим собою. Пітьма дає можливість побути наодинці, поговорити, так би мовити, начистоту, зрозуміти хто ти є в цьому житті. Ба навіть ситуація ну вже надзвичайно складна, лишившись на самоті, легше проаналізувати і вибудувати план подальших дій.

Темрява мені дарує свободу. Протягом дня на плечі лягають безліч «мусиш», «маєш», «треба», які не дають місця «хочеш», тобто, часу на власні інтереси справді бракує через навчання, роботу, справи по дому, отже темна пора доби — законні години, які витрачаєш цілковито на себе і власні примхи. Багато людей старшого віку задаються питанням чому молодь надає перевагу гуляти вночі і помиляються, сприйнявши за причину бажання напитися чи гучно погуляти. Проте, це зовсім не так, справа у незалежності, комфорті. 

Як я вже говорила, більш щирою в темряві людина стає не лише сама із собою, але й з іншими. Згадую ті літні вечори, коли сидимо гуртом під зірками біля клубу в селі у бабусі і розповідаємо один одному все як воно є на душі, що болить, що турбує, а коли ранок змінює ніч, знову починаємо грати свою ролі і вдавати чужинців, яким невідомі раніше довірені секрети.

Темрява мені подарувала кохання. Усі найнесподіваніші рішення, які призводять до неочікуваних поворотів долі, робляться вночі, адже тоді сміливість неначе розтікається по венах, бурлить і рве тіло назустріч незвіданості. Хто б міг подумати, що дзвінок, зроблений о першій ночі на Виставковому центрі в Києві, поблизу гуртожитку, так радикально змінить життя.

Темрява — мій секретний друг, який навіки збереже усі мої потаємні думки і плани, мої страхи і радості, гіркі сльози та запальний сміх, тепер темрява стала невід’ємною частинкою мене, спасінням від випробувань, які підготував мені Всесвіт.