«Робінзон Крузо» як сюжетна модель світової робінзонади
О. М. Катеринчук
Роман англійського письменника Даніеля Дефо «Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо» давно увійшов до скарбниці світової літератури і вразив не одне покоління читачів. Ім’я головного героя спричинило появу поняття робінзонада, яке означає традиційний у літературі сюжет, побудований на зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні умови, з певних причин був позбавлений людського товариства. Тому деякі дослідники вважають робінзонадою особливу жанрову форму твору. Ще з часів Дефо робінзонада сприяла художньому дослідженню людської природи, можливостей особистості, її поведінки й моральних якостей за незвичайних обставин. Дефо як представник доби Просвітництва переймався ідеями виховання, становлення людини і водночас зробив ваго-мий внесок у розвиток нової форми роману з усталеною структурою сюжету, яка й отримала свою назву, завдячуючи його герою — Робінзону Крузо. Що ж дало поштовх авторові до заглиблення в цю тему?
Сюжет роману був зумовлений насамперед інтересом англійського суспільства до географічних відкриттів та мандрівок. В основу оповіді покладено проблему виживання людини, що опинилася на безлюдному острові. Ця тема не була новою в літературі. Ще до Д. Дефо з’являлися твори, в яких розповідалося про долю нещасних мандрівників, закинутих до нецивілізованиого світу. 1674 р. в Англії опублікували переклад книги арабського письменника XII ст. Ібн Туфайля про пригоди Хаджі Бен Йокдане, який досяг великої мудрості, живучи на острові зовсім самотньо. Дефо не міг не знати цієї книги, що за його життя тричі перевидавалася в Англії. Йому був відомий також твір голландського письменника Хендріка Смекса про те, як один європеєць потрапив на безлюдний острів і зустрів там голландця, котрий ще хлопчиком опинився на острові. Перше видання книги вийшло в Англії 1708 р. Однак безпосереднім поштовхом до створення «Робінзона Крузо» стала книга Вудза Роджерса «Подорож на кораблі навколо світу», видана в Англії 1712 р. Книга містила сюжет про долю шотландського моряка Александра Селькірка, якого нібито знайшов капітан Роджерс на острові Хуан Фернандес. Той самий сюжет повторив інший мореплавець, капітан Едуард Кук, у книзі «Подорож до південних морів» (1712), а 1713 р. англійський письменник Річард Стиль опублікував у своєму журналі «Англієць» короткий нарис про пригоди Селькірка.
Реальна історія, покладена в основу сюжету роману Дефо, перший том якого вийшов друком 1719-го, другий — 1720-го, третій — 1721 p., надавала твору особливої правдоподібності. Достовірності оповіді сприяла й форма щоденника. Оповідь від першої особи, від імені самого героя, давала змогу авторові показати світ очима звичайної людини і водночас розкрити її характер, почуття, моральні якості. У центрі уваги Дефо була не стільки екзотика безлюдного острова й захоплюючі пригоди, скільки людина, її переживання, почуття, коли вона залишилася сам-на-сам з природою. Тому поняття «робінзонада» й асоціюється у нас передусім із твором Дефо, з його гуманістичною спрямованістю.
Образ Робінзона поданий у розвитку. В першій частині роману зображається звичайне життя героя в цивілізованому світі, його діяльність у буржуазному суспільстві. Він вирушає в морську подорож з метою розбагатіти, бере участь у ризикованих операціях, але не тільки жага збагачення керує його вчинками. Робінзон — дієва й активна людина, справжній син свого часу, він шукає різних засобів виявлення власних здібностей та практицизму. Такий тип діяльного героя не випадково з’явився саме за доби Просвітництва — став своєрідним символом епохи, яка висунула ідею перетворення світу. Просвітителі вірили, що людина має великі внутрішні можливості й здатна змінювати світ завдяки своєму розуму й енергії. Робінзон Крузо, цей невтомний шукач кращого життя, прагне опановувати природу, світ. У цьому образі втілено авторську думку про активне ставлення до життя, пошуки шляхів його вдосконалення.
Потрапивши на безлюдний острів, Робінзон не злякався самотності й суворих обставин. Крок за кроком він вивчає острів, досліджує умови, в яких опинився, приймає і практичні рішення. Змальовуючи щоденну боротьбу героя за існування, докладно описуючи всі здобутки у влаштуванні ним свого побуту, письменник уславлює мужність і працьовитість людини, ті внутрішні якості, завдяки яким вона й має право називатися людиною.
Робінзон стає новим героєм літератури. Характерно, що це не видатна особистість, не історичний діяч, не міфічний образ, а звичайна людина, наділена душею і розумом. Але саме в ній Дефо бачить величезні внутрішні можливості. Автор оспівує активність простої людини у перетворенні довколишньої дійсності, підносить її розумні дії.
Образ Робінзона має велике виховне значення. Письменник ніби звертається до читачів: «Ось такий він, сміливий і сильний, енергійний і людяний, герой нашого часу. Ось так треба діяти в житті і не боятися будь-яких випробувань». Екстремальна ситуація стає критерієм визначення не тільки фізичної сили, а передовсім моральних якостей Робінзона. Художнім досягненням роману є рішення письменника змусити свого героя аналізувати не тільки те, що він бачить довкола, а й те, що відбувається в його душі. Робінзон поділяє на «добро» і «зло» все, що з ним трапляється. Водночас автор розмежовує позитивні та негативні риси його характеру: підкреслює вроджену доброту героя, його невтомну волю, здатність до активних дій, впертість у боротьбі з невдачами, його розум, кмітливість та винахідливість і не замовчує риси, зумовлені впливом буржуазного суспільства — із П’ятниці Робінзон робить прислужника, 28 років зберігає знайдені на кораблі гроші, хоча за умов ізоляції вони йому, здається, не потрібні. Втім, Дефо, на відміну від іншого просвітителя Ж. Ж. Руссо, не засуджує буржуазну цивілізацію. Адже практичність і заповзятливість Робінзона здебільшого зумовлені його часом. Проте водночас письменник наголошує на необхідності повернення людини до природи, очищення нею.
Картинам природи, зображенню її величного й розмаїтого життя відведено чимало місця в романі. Природа для Робінзона — мудрий учитель і провідник у його діяльності. Вона — чудовий об’єкт для пізнання, а отже, й для перетворення, для виявлення можливостей і здібностей людини, її головний випробувач. В англійській духовній культурі XVIII ст. значну роль відігравало вчення Дж. Локка, який проголосив пріоритет досвіду у розумовій діяльності. Досвід перевіряє правильність розумових припущень, сприяє пізнанню істини. А людина набуває досвіду з допомогою своїх почуттів. Ці думки філософа знайшли художнє втілення в романі Дефо.
Робінзон сприймає світ передусім із практично чуттєвої точки зору, тобто набуття досвіду. Він уважно стежить за змінами у навколишньому світі, за поведінкою тварин, зростанням рослин тощо. Усі ці спостереження — безцінний досвід, який допомагає Робінзону не просто вижити, а й залишитися цивілізованою людиною навіть на безлюдному острові. Саме через досвід, через чуттєву природу людини і утверджувався просвітницький реалізм у літературі, зокрема в робінзонаді.
Природа дала поштовх до розвитку моральних якостей героя. Завдячуючи її постійному впливу, Робінзона неначе минають соціальні проблеми, інтриги й конфлікти. Йому не треба бути лицемірним, жадібним, брехливим. Перебування на лоні природи й у злагоді з нею викликало до життя тільки найкращі риси натури — щирість, працьовитість і, врешті-решт, здатність бути природним, залишатись вірним собі у всіх своїх діях, почуттях і бажаннях. Отже, Дефо оспівує у романі не тільки людину, а і природу, яка допомагає особистості, на думку автора, зберігати своє єство, внутрішньо вдосконалюватись.
Особливість роману — поєднання конкретики з широкими соціальними й моральними узагальненнями. Робінзон і людожери, Робінзон і П’ятниця — це неначе змодельована в мініатюрі соціальна історія людства в розумінні просвітителів. Дефо не просто описав життя людини на безлюдному острові, а в художній формі виклав свої просвітницькі погляди на низку питань: що таке людина, що визначає її цінність, як вона має діяти, яку роль відіграє природа в її житті, у чому призначення особистості тощо. Головна ідея роману — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей людини, які допомагають їй опановувати світ, а також утвердження великого значення природи для духовного розвитку людства. Саме така ідея твору, втілена в образі головного героя, започаткувала й спрямувала розвиток нового різновиду роману — робінзонади.
Зразок реалістичного роману епохи Просвітництва знаходимо передусім у першому томі твору Дефо. Саме тут органічно поєднані зображення пригод героя та його почуттів, конкретне й абстрактне, захоплюючий сюжет і філософські ідеї. Майстерний показ людини, її практичної діяльності у тісному зв’язку з природою, почуттями та роздумами про себе і світ — все це свідчить про великий талант письменника-реаліста, про його творчу сміливість — надати сюжету романної форми поштовх до подальшого розвитку.
«Робінзон Крузо» активізував появу нових робінзонад у світовій літературі. Традиції Дефо розвиваються в таких творах, як «Острів Фельзенбург» Й. Шнабеля (1751), «Новий Робінзон» Й. Т. Кампе (1779), «Швейцарський Робінзон» Й. Р. Вісса (1812-1827), «Відлюдник Тихого океану» Ж. Псішарі (1824), «Мауглі» Р. Кіплінга ( 1894-1895), «Російський Робінзон» С. Турбіна (1879) та ін.
Сучасні письменники теж створюють робінзонади. Так, російська письменниця Л. Петрушевська у творі «Нові робінзони» зображає відчуження сучасної людини, котра змушена тікати від абсурдного й жахливого світу на лоно природи, аби врятуватися морально й фізично. Однак уся трагедія особистості, на її думку, полягає в тому, що втекти людині нікуди, адже від насильства не можна врятуватися самому, потрібні спільні зусилля, спрямовані на перетворення світу.
Твір має промовистий підзаголовок - «Хроніка кінця XX століття», який змушує пригадати роман Стендаля «Червоне і чорне», до якого був подібний підзаголовок - «Хроніка XIX століття». Порівняно з попередниками Л. Петрушевська мала задум створити найтрагічнішу хроніку всіх часів, застерегти від небезпеки руйнування моральних цінностей, самих основ буття, а головне - захистити людину, загублену й відчужену в сучасному світі. Оповідання «Нові Робінзони» написане у жанрі антиутопії, а мета будь-якої антиутопії - викрити абсурд соціальної дійсності й показати місце особистості в ній.
Вихідна ситуація твору нагадує традиційні робінзонади: сім’я опинилася у безлюдних краях і веде важку боротьбу за своє виживання. Проте люди живуть на самоті не за велінням випадку, як це сталося в романі Д. Дефо «Робінзон Крузо». У Дефо екстремальна ситуація, в якій опинився герой, була винятковою і незвичайною, а в оповіданні Л. Петрушевської люди живуть в умовах постійного екстриму, що змушує людей тікати від дійсності. Відірвані від суспільства, батько, мати, маленька дівчинка вповні зазнали голоду, холоду, різних поневірянь, але якби вони залишилися серед людей, там на них чекала б ще більша небезпека - бути заарештованими, пограбованими, вбитими якимись невідомими лихими «силами». Про них в оповіданні сказано кількома словами, лише побіжно - оповідач неначе боїться, що його можуть підслухати... І все ж таки ці «сили» цілком реальні: вони переслідують людей, і саме через них сім’я змушена постійно боятися й переховуватися.
Критик Є. Шкловський висловив думку про те, що Л. Петрушевська діє в ролі «термінатора» і нарешті завершує побутову тему в літературі антиутопією: «Скрізь Глухий кут. Темрява, безвихідь. Життя таке важке, що людині вже краще не жити. Вона тільки стогне під його нестерпним ярмом, широко хапає ротом повітря, а зробити все одно нічого не може». Однак, як вважає письменниця, людина здатна дещо зробити - лишитися собою. Загублені й зацьковані, члени маленької родини заново опановують природу, ведуть боротьбу за кожний шматочок хліба, та все ж таки живуть по-людськи, допомагають одне одному, піклуються про покинутих дітей... Співчуття і руйнування, людськість і жорстокість ведуть між собою запеклу боротьбу,- і зосереджена ця боротьба передусім у душі людини. Л. Петрушевська досліджує порухи людської душі в сучасну епоху, оскільки від людини насамперед залежить, яким буде не тільки сучасне, а й майбутнє. Назва твору поєднала воєдино і велику трагедію, і велику віру в перемогу над силами зла та смерті. Авторка розкрила соціальну й духовну драму свого покоління, яке під тиском насильства змушене кудись тікати з рідної домівки й переховуватись у чужих краях. З відстані часу стає зрозуміло, що російська письменниця ще наприкінці 1990-х передбачила ті випробування, які випадуть на долю її співвітчизників сьогодні. Про трагічні історії деяких російських родин ми дізнаємося з радіо, ТВ - це вже хроніка XXI століття. Утім, як і в оповіданні Л. Петрушевської, втеча від насильства - лише ілюзія, так і ми маємо зрозуміти, що допоки насильство існує, нікому не буде безпечно на цій землі. Однак письменниця підказує людині останній шанс на виживання: як Робінзон, припасти до землі, з’єднатися з природою, побудувати дім, виростити дітей, почати нове життя й нову історію і залишатися за будь-яких обставин людиною.
Тож, вивчаючи роман Д. Дефо «Робінзон Крузо», варто не обмежуватись лише самим романом.
Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 10. – С. 15-16.
Твори
Критика
