Особливості структури оповіді в романі Д. Дефо «Молль Флендерс»
Л. В. Шевель
Роман Д. Дефо «Молль Флендерс» — один із творів початкового періоду розвитку європейського реалістичного роману, структурно-композиційні та лексико-стилістичні особливості якого стали ключовими літературними ознаками цього жанру. Найближчими попередниками Д. Дефо в англійській літературі вважаються Дж. Беньян та Афра Бен. У романі Дж. Беньяна «Життя та смерть містера Бедмена» (1680) алегоричні сцени та повчальні сентенції органічно поєднувались з елементами шахрайського роману та простотою мови. Афра Бен в романі «Оруноко, або царствений раб» (1688), незважаючи на його в цілому алегоричний характер та преціозно-галантний стиль, як і Дефо, намагалась досягти достовірності, постійно підкреслюючи свою причетність до зображуваних подій, посилаючись на джерела тощо.
У період Реставрації та раннього Просвітительства провідними прозаїчними жанрами англійської літератури були морально-описові та філософсько-алегоричні есе в дусі Аддісона та Стіля. Реалістичний просвітительський роман увібрав усе те краще, чого було досягнуто до нього в техніці оповіді, архітектоніці, стилі авторами не тільки романів, а й документальної прози, епічної поезії, драми, журналістики, мемуарної літератури.
Поява в літературі нового героя, тверезо, практично мислячого індивіда зі своїми інтересами та внутрішніми переживаннями, стало стимулом до народження жанру реалістичного роману, який поєднав у собі можливості художнього відображення не тільки суспільної діяльності людини, а й її психології. Інтерес Д. Дефо до внутрішнього світу персонажів зумовив вибір форми оповіді від першої особи, яка в англійській літературі мала багаті традиції у життєописах, мемуарах, щоденниках, звітах про кримінальні процеси, хроніках, тощо.
Як і в своєму першому найбільш відомому творі «Робінзон Крузо» (1719), у романі «Молль Флендерс» (1722) Д. Дефо відтворює історію життя та пригод героїні за законами документальної прози. Автор навіть не подає свого імені на титульній сторінці книги. Читач повинен повірити, що перед ним достовірний документ, що історія Робінзона Крузо дійсно «написана ним самим», а історія Молль Флендерс — складена «за її записками».
Зазначаючи у заголовку роману „written from her own memo randums“, Д. Дефо вказує на авторську непричетність до зображуваних подій, і тим самим актуалізує образ суб’єктивного оповідача. Передоручивши виклад подій оповідачу („Му true name іs so well known...“), Д. Дефо не вдається до поширених власне авторських роздумів, описів, монологів.
Для максимального досягнення правдоподібності оповіді всі мовні та стилістичні засоби спрямовані на пряме спілкування, на «проникнення в читача», чому сприяє широке застосування особових займенників, контактно-встановлюючих фраз you see; I confess; I assure you; you may be sure, etc., які постійно змушують читача прямувати за думками оповідача, наприклад: ... being still young and handsome, as everybody said of me, and I assure you I thought myself so, and with tolerable ... Оповідь роману ведеться від першої особи, від імені оповідача, який не ототожнюється з автором. Все ж авторське слово присутнє в романі, але виражено воно не лірично, а послідовно епічними засобами та принципами зображення.
Ефект вільної невимушеної розповіді створюється також за рахунок високої частотності вживання в тексті дієслів говоріння (to say, to tell, to ask, to answer, to beg, to pray, etc.), особливо тоді, коли ці дієслова входять до складу вставних речень, посилані., вкраплених роздумів, наприклад: However, as I had said, it may be ... : ... where, as I told you, I could make...
Ця спрямованість, установка на читача (слухача) створює оповідність розповіді. Весь роман являє собою довгу, монотонну сповідь життя Молль Флендерс, що структурно проявилось у відсутності частин та глав. Водночас чітко проявляються внутрішньо-текстові зв’язки — здебільшого логічна інтеграція між абзацами. Весь текст поділяється на своєрідні смислові групи, які охоплюють кожну чергову сцену. Інтеграція абзаців здійснюється за рахунок введення нового героя, ситуації, події; наприклад, історії сімейного життя Молль з першим чоловіком передує закінчення попереднього абзаца: „...and behold we were married“. Далі коротко розповідається (два абзаци) про їхнє спільне життя і про смерть чоловіка: „Му husband left me a widow with about 1200 in…“. Після цього йдеться про її дітей, брата чоловіка, що структурно збігається з границями абзаців.
Єдність героя та логічна послідовність у викладенні подій становлять композиційну основу роману. Кожна наступна сюжетна лінія визначається попередньою, чітко виконується часовий та просторовий континуум, що створює в читача візуальну картину оточуючої дійсності. Д. Дефо постійно та строго послідовно розраховує сюжет в часі, через оповідача вводить в текст часові денотати: I was now about ten years old ...; Some we. I ’passed after this ...; We had lived thus near three months ... Велика насиченість посиланнями на час дає змогу маневрувати розвитком сюжету, не порушуючи розміреності оповіді, що відповідає замислу письменника — максимальному наближенню оповіді до живої розповіді.
Важливим засобом досягнення достовірності оповіді є чітко виражений просторовий континуум, який експлікується через детальний перелік частин Лондона, вулиць, міст, рік та інших географічних назв: ... from the cloister in Smithfield to the Spring Garden at Knightsbridge, and thence to the in the Strand... Схильність Д. Дефо до вживання географічних термінів як елемента конкретизації місця дії (всього в романі 140 різних назв) є характерною рисою його стилю; навіть своїх чоловіків Молль називає не по імені, а «ірландець», «мій ланкаширський чоловік».
Розміреність та монотонність оповіді часом порушується короткими роздумами, в яких, крім голосу оповідача, відчувається і голос автора, наприклад: If a woman once thinks herself handsome she never doubts the truth of any man that tells her he is in love with her. Тут письменник зображає ситуацію ніби зсередини, вкладаючи повідомлення в уста Молль Флендерс, і водночас передаючи авторську інтерпретацію проблеми. Перехід оповіді від першої особи до третьої (a woman that thinks herself; man that tells her...) виділяє ці роздуми з оповіді героїні, робить їх ніби загальнолюдськими, об’єктивно абстрактними. Того ж ефекту досягає автор в наступному прикладі шляхом використання особових займенників у множині: From hence ’tin evident that when once we are hardened in crime, no fear can affect us, no example give us any warning. Характерно, що всі подібні відступи написані у строго фактуальному або повчальному топі просвітительського раціоналізму.
Поставивши в центр оповіді Молль Флендерс, Д. Дефо інші персонажі відводить на другий план, даючи їм переважно тільки коротку узагальнюючу характеристику з точки зору оповідача: I had a very honest man to deal with; his countenance spoke it, and his character was everywhere so good. З цього та наступних прикладів можна судити про невисоку ступінь індивідуалізації — про чесність людини свідчило її обличчя, а про добрий характер Молль тільки чула. В оповіді відсутні портретні описи і, тим більше, зображення внутрішнього світу другорядних персонажів. Можна припустити, що героїню все це не цікавить, для неї важливі тільки вчинки (в даному випадку — підтримка клерка, якому вона доручає свої гроші). Та навіть характеризуючи своїх чоловіків, Молль повідомляє тільки зовнішні, ділові якості: був він багатий чи банкрот, чим торгував, який мав капітал, в якій кареті їздив, скільки в нього було лакеїв тощо: ... he was not а rake that made a trade to delude women, but he was already a gentleman unfortunate and low, but lived well. Усі інші персонажі характеризуються за родом своєї діяльності: клерк, констебль, суддя, лавочник чи просто мадам ..., містер ..., капітан .... Відсутнє в романі і зображення оточуючого середовища. Внутрішній світ героїні, її думки та почуття також передаються в романі дуже лаконічно, з відтінком здорового реалізму: І remember«мі і said secretly to myself „I wish you would ask me the question fairly; I would consider very seriously on it before I said no“. Більш детально описаний внутрішній стан Молль, коли вона перебуває у скрутному матеріальному становищі. Тут вже вживаються засоби емоційного впливу (градація, порівняння), але в цілому опис має діловий, фактуальний характер: I sat arid cried and loi mented myself night and day, wringing my hands and sometime. raving like a distracted woman; and indeed I have often wondered it had not affected my reason. Більш повно та яскраво виражений внутрішній світ героїні наприкінці розповіді, під час розкаяння. Цей опис вміщує велику кількість метафор (covered with shame and tears; thoughts circulate; impressions run; casting my soul ... into the arms of infinite mercy...), і завданням його є викликати співчуття до приреченої жінки: I was covered wit h shame and tears for things past, ... and so swift did thoughts circu late, and so higt did the impressions they had made upon me run, that I could freely have gone out that minute to execution without any uneasiness at all, casting my soul entirely into the arms of infinite mercy as a penitent. Оповідь від першої особи сприяє переконливості розкаяння героїні, «ефекту виправдання», оскільки, отримуючи запевнення від самої Молль, читач не може сумніватись в їх щирості, тим паче, що всі її неприглядні вчинки завжди детально аргументовані.
Д. Дефо — великий майстер реалістичної деталі. Роман «Молль Флендерс» містить велику кількість параметричних та цифрових даних, термінології. Насамперед, це стосується детального опису доходів та витрат героїні. У свою розповідь вона включає переліки грошових операцій, цін на товари, зазначає вартість життя в кожному місті тощо, наприклад: I got the last L 50 I found my strengtli to amount, put all together, to about L 400, so that with that I had above L 450 ... so I lost L 70 of my money, the man’s composition ... Молль Флендерс та її оточення характеризуються в романі через речі, вчинки, реакцію на зовнішню ситуацію, а не через зображення внутрішнього світу. Такий калейдоскопічний ряд окремих елементів дійсності підсилює експресивність оповіді, і водночас надає їй суб’єктивної тональності, оскільки події, сприйняття зовнішнього світу та роздуми про нього проходять ніби через свідомість суб’єкта, який знаходиться «всередині» подій. Увага читача рівномірно розподілена по всьому сюжету, оскільки в романі немає чітко вираженої кульмінації або контрапункту оповіді; є, як уже зазначалось, окремі сюжетні блоки, зв’язані образом оповідача. Детальність оповіді, аргументація вчинків, умовиводи оповідача сприяють тому, що вся інформативність тексту виражена вербально, ніби лежить на поверхні. Це, в свою чергу, зводить до мінімуму змістово-підтекстову інформацію, надаючи їй вигляду змістово-концептуальної.
Синтаксичні та лексичні стилістичні засоби представлені скупо З найбільш частотних можна назвати: перелік, градацію, стилістичну інверсію, полісиндетон, крім того, вживаються метафори, епітети, цитація, багато вигуків.
Оповідь в романі «Молль Флендерс» має підкреслено епічний характер, в ролі оповідача виступає сама героїня, і її оповідь розчиняє в собі мовні особливості всіх інших персонажів. Живий діалог майже повністю відсутній в романі. Навіть надаючи слово іншим персонажам, героїня просто переказує читачеві зміст їхніх висловлювань, вплітаючи їх в оповідну тканину роману. Такий діалог, користуючись визначенням В. Днєпрова, «можна назвати епічним діалогом, оскільки він розчинений в епічній оповіді і сприймається не в своєму сценічно-драматичному аспекті, а як ланка розвитку події. Він зливається з оповіддю і в стилістичному відношенні». Мовні партії різних соціальних груп не індивідуалізовані, мова представників знаті не відрізняється від мови злодіїв, шахраїв, розбійників. Структурно діалоги, як правило, не виділяються в тексті, а позначаються тільки розділовими знаками, і лише в окремих випадках трапляється організація діалогу, схожа на сучасну.
Пряма мова персонажів часто передається оповідачем в непрямій формі, яка становить близько двох третин інформації між Молль та іншими персонажами, наприклад: Не smiled and saluted me. He told me he could not but take it very seriously that... I asked him what he meant by that... I told if those were all his objections, 1 would soon remove ...
Отже, чіткого поділу на типи та способи оповіді в романі ще немає. В одному і тому ж абзаці оповідь переходить у своєрідний діалог чи непряму мову. Це призводить до ускладнення синтаксичної структури речення, до утворення об’ємних абзаців та абзацних комплексів (у середньому від 50 до 110 слів), що свідчить про недостатню розробленість мовно-композиційних форм авторської оповіді в епоху становлення жанру роману.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1985. – Вип. 79. – С. 117-122.
Твори
Критика
