«Пам’ять – це наша сила» (Про творчість Чеслава Мілоша)
Наталка Лисенко
Чеслав Мілош належить до знаних світових художників Слова. Десятки його поетичних, прозових і наукових творів виходять різними мовами. Це роздуми митця-мислителя, якому довелося бути очевидцем і учасником неспокійної доби. У вірші «Uczestnik» 80-річний поет пише: «We wszysko co nam, żywym, wspólne jestem zanurzony...» - «У все, спільне для нас, живих, я занурений...».
На жаль, тривалий час доробок письменника замовчувався. Лише протягом минулого десятиріччя зацікавленість постаттю Ч. Мілоша помітно посилилася. Напередодні 90-річного ювілею (народився 30 червня 1911 року) вийшла друком книжка «Czesław Mitosz. Poezje wybrane / Чеслав Мілош. Вибрані поезії» (Л., 2000). Наприкінці минулого року львівське видавництво «Каменяр» подарувало читачам згаданий том у перекладах С. Шевченка. Тут представлено по кілька віршів майже з усіх збірок польського лірика, що дає можливість читачам простежити «творчі переходи» автора, до того ж усі поезії подано в оригіналі та українською мовою — своєрідне свято для шанувальників Слова.
Проза й поезія Ч. Мілоша автобіографічні, закорінені в спогади, в страждання людей, з’ясування причин і наслідків «Bólu і razem winy / W architekturze świata. // «Вини, водночас болю / В архітектурі світу». У вірші «Kuźnia» («Кузня»), що увійшов до збірки «Dalsze okolice» («Далекі околиці», 1991), Ч. Мілош висловив глибоке переконання, що «був покликаний» писати для того, щоб «речі прославляти, тому що вони сущі»:
...Do tego by теш wezwany:
Do pochwalania rzeczy, dlatego że są...
«Kto ty jesteś człowieku - zbrodniarz czy bogater? / Ty, którego do czynu wychowała noc...» // «Ким ти є, людино, злочинцем чи героєм, / Ти, чиї діяння виховала ніч?» - читаємо у вірші «Do polityka» // «До політика», що ввійшов до збірки 1953 р. «Światło dzienne»// «Денне світло». Більшість її віршів народилися під впливом подій Другої світової війни. Авторським сарказмом до так званих «цивілізованих пророків», які штовхають людство на край безодні, «поневоливши розум», роздвоївши свідомість, — витворивши вік, що «Rękę oparł na pismach Marksa, ale w domu czyta Ewangelię...» // «Рукою оперся на твори Маркса, та читає вдома Євангеліє...», пронизаний вірш «Portret z połowy XX wieku» // «Портрет з середини XX віку», датований 1945 р. Середина XX ст., за Ч. Мілошем, — це часи страху, зради, коктейлів із філософій Сходу та Заходу, давнини й сучасності:
...Przyrównuje siebie do Rzymianina, w którym kult Mitry
zmieszał się z kultem Jezusa.
Dawne wiary w nim nie wygasły. Czasem myśli, że
jest we władzy demonów.
Gromi przeszłość, bojąc się, że kiedy ją zgromi, nie będzie
miał gdzie złożyć głowy...
...Прирівнює себе до римлян, в яких культ Мітри змішався з культом Ісуса. Давні віри у ньому не вигасли. Часом гадає, що він у владі демонів. Громить минуле, боїться, коли розгромить, ніде буде прихилитись...
Одразу після війни вийшов том поезій Ч. Мілоша «Ocalenie» // «Порятунок» (1945), що й донині найпопулярніший серед читачів, яких приваблюють подані тут світлі спогади про дитинство, рідних, чарівну природу. Зокрема кілька віршів присвячено батькові. В одному з них («Zaklęcia ojca») ліричному персонажу в молитві відкривається істина: «...I wiem, dlaczego dzisiaj ciebie cenię: / Mali są ludzie, wielkie są ich dzieła» // «...Я знаю, чом тебе став цінувати: / Не люди є великими — діяння». Зустрічаємо тут і тексти-роздуми про вічні цінності — віру, надію, любов: «Nadzieja bywa, jeżeli ktoś wierzy, / Że ziemia nie jest snem, lecz żywym citem, / І że wzrok, dotyk ani słuch nie kłamie...» // Надія - це тоді, коли повіриш: / Земля не сон, а справді є живою. / І погляд, сміх та дотик наші — справжні...».
Країні дитинства присвячена поезія «У моїй вітчизні»:
W mojej ojczyźnie, do której nie wrócę, Chmury szerokie, rozdarte, cudownie
Jest takie leśnie jezioro ogromnie, Pamiętam, kiedy wzrok za siebie rzucę...
Переклад І. Качуровського: Переклад С. Шевченка:
В отчизні, до якої не вернуся, У моїй вітчизні, куди не вернуся,
Є озеро велике лісове. Є таке велике озеро у лісі.
Розтерзані химерні оболоки Там хмари прекрасні, роздерті, пір’їсті
Пригадую — туди мій зір пливе... Пригадую, коли в минуле оглянуся...
До теми батьківщини — «słodka moja europejska ojczyzno» // «солодкої моїй європейської вітчизни», де «zasłuchany w piosenkę Warszawy» // «заслуханий у пісеньку Варшави», де «...w dali znaczy niebieskie swe kroki / Wisła czy Dniepr na łożu z granitu» // «...десь далеко голубіють кроки / Дніпра чи Вісли у ложі-граніті», де боляче оку бачити «ruiny miasta koloru końskiego mięsa» // «руїни міста кольору кінського м’яса», домінантної у ранніх збірках («Три зими», 1936; «Порятунок», 1945; «Денне світло», 1953), згодом додається відчуття й розуміння каліфорнійської землі (з 1960 року Ч. Мілош — професор слов’янських мов і літератури в університеті міста Берклі), а відтак — «безмежності землі». Зв’язки минулого й сучасного, провалля між ними, причини й наслідки всього сущого на планеті, місце Людини в денному й нічному світлі добра та зла — такий зміст текстів Ч. Мілоша.
Про рідну мову, про мистецтво поезії та про особистість митця, який «є інструментом для добрих, а не злих духів», розмірковує автор і в збірці «Miasto bez imenia» («Місто без назви». — 1969):
...З поезії та користь, що часом нагадує, як важко зостатись бува самим собою, адже наш дім відкритий, немає ключа в дверях, а незримі гості заходять і виходять...
Поезія Ч. Мілоша вібрує між гострими протилежностями добра і зла, глибоко занурена в авторське «я», невід’ємне від проблем своєї доби. В ній завжди присутній діалог з сучасниками, нагадування про болі, завдані людиною природі:
Маліють ріки. Маліють міста. Чудові сади
Являють те, що ми досі не бачили: хворе листя й пил...
Завважимо, що часто автор використовує природу як резонанс для власних відчуттів.
W wielkiej ciszy mojego ulubionego miesiąca
Paźdemika (czerwień klonów, brąz dębów, na brzozach
Jeszcze tu i tam jasnożółty liść)
Celebrowałem zatrzymanie czasu...
Переклад С. Шевченка:
У великій тиші мого улюбленого місяця
Жовтня (кленів багрянець, дубів бронза, на березах
Ще тут і там світло-жовтий лист)
Святкував я зупинення часу...
Переклад Н. БІлоцерківець:
У розложистій тиші мого улюбленого місяця
Жовтня (червінь кленів, бронза дубів, на березах
Тут і там ясно-жовте листя)
Я, мов маг, відчакловував час...
Поезія Ч. Мілоша приваблює своїми двома тематичними й емоційними полюсами: один із них — захоплення красою життя; другий - це жахіття зла та страждання. Виголошуючи в грудні 1980 р. «Промову в Шведській королівській академії», він зазначає: «Якщо серед протилежних пар, якими ми постійно послуговуємося, дуже важлива протилежність життя й смерті, отож не менш важлива протилежність правди й неправди, дійсності й ілюзії...». Доробок поета нараховує чимало збірок, у рядках яких завжди відчувається «пізнання добра і зла»: чи це буде перша дебютна збірка «Поема про застиглий час» (Вільнюс, 1933), чи книжка 1997 р. «Придорожній песик», бо, як твердить письменник у вірші, що ввійшов до збірки «Niobjęta ziemia // «Безмежна земля» (1984),
Пізнання добра і зла нам дано у струмовинні крові...
...Так, добро споріднене з буттям, а люстром зла є небуття.
І добро — ясне, а зло — темне, добро — високе, а зло — нице...
...І добро є слабке, але краса — сильна...
...Коли люди перестануть вірити, що є добро і зло,
Тільки краса їх покличе до себе і зцілить.
Щоб уміли сказати: це правдиве, а це неправдиве.
У згаданому вже виступі Ч. Мілош наголосив, що європейські інтелектуали несуть відповідальність за визволення минулого від неправди і легенд, бо не припустима «відмова пам’яті». Безперечно, на думку письменника, є дві Європи — Західна й Східна, до якої він належить. «...I сталося так, що нам, мешканцям цієї «другої Європи», — констатував він, — довелося зійти в «серце тьми» XX століття», де жертвами злодіянь були мільйони євреїв, поляків, росіян, українців й інші національності. Тому Ч. Мілош декларує в белетристиці й поезії: «пам’ять — це наша, на всіх із «другої Європи» сила...»
Л-ра: СіЧ. – 2001. – № 6. – С. 7-10.
Твори
Критика
