Війна, кохання, перемога. Ольга Барвінська

Я - дитина вісімдесятих, вихована на історії СРСР 
Тепер пропагую завзято Історію Славної УНР.
Ми - нащадки славного роду!
Памятаймо героїв минулих літ:
Неймовірну звитягу козацької братії Довбуша, Гонти, Кармалюка, Залізняка ,
Подвиг хлопців під Крутами, 
Боротьбу повстанців загонів ОУН УПА, Славний спротив шестидесятників, закатованих в таборах.
 І тепер ми стоїмо на варті і рашистам ми кажемо - нах!
Пам'ятайте: ми загартована нація, сидячи там у себе в кремлі. 
Не з'їсте ви нас, бо подавитесь!
 І розсієтися на тлі!
Ми виборювали Незалежність протягом поколінь,
 І нарешті її отримавши, назавжди бороним її!

*   *   *

Вклонімося солдату до землі, 
молімося за нього перед Богом,
Щоб нетернистою була його дорога, 
а в бою - чекала довгождана перемога!
Ви Мужні, ви Хоробрі, ви Орли,
 ви Лицарі, ви Світла діти,
Ви стоїте щитом, щоб ми могли, в цей час, спокійно спати, мирно жити.
Хай донесуться наші молитви
 і Матір Божа кожного із вас своїм щитом накриє,
 і збереже, своїх синів, у ці тяжкі часи війни, і подарує кожному з вас крила.
Окрилені полетите вперед ви знову в бій тяжкий до Перемоги!
Омріяна Вона прийде,
Осяяна промінням Бога!
Вклонімося солдату до землі!
 Щоб світлою була його дорога!
Молімося всієй душей за нього!

*   *   *

Ти не плач і не бійся за мене мала,  
бо все добре зі мною буде.
 Хоч і суне  сюди орда чимала, 
ми відіб'єм її усюди.
За Країну, за тебе, за наших дітей,
 стоїмо ми хоробро й незламно,
І б'ємо цих щурів, які лізуть з шпарин, щосекунди, ми вперто і вправно.
Воно каже,  що шубу своїй привезе, 
ну що ж -  шуба, буде їй шуба,
окривавлена кров'ю дітей, і слізьми матерів, - то ж, будь ласка, носи цей трофей, 
недостойна, російська голуба.
Та чи встигне вона одягнути її?
 Ні , не встигне,  клянуся, люба, бо тікаючи звідси, отой "руський мир , не довезе її, 
до своєї росєйської сторони.
Ми зупинено їх, і в полоні вони, ще згадають про ту, окривавлену ними шубу.
Обіцяю на те, що для наших жінок, ми здобуд`ем, цю омріяну  Перемогу!
І достойне життя для усіх матерів та діток, моєї Країни, поцілованої самим Богом!
Ти не плач і не бійся за мене мала,
 бо все добре зі мною буде.
Хоч і суне сюди орда чимала, та ми виб'ємо їх звідусюди

*   *   *

У ці тяжкі часи війни, 
мені дідусь явивсь у сні, 
Про справи він мене спитав, та про життя...
- А ти не знав? Дідусь, ми живемо в війні!
-Що кажеш ти, онучко, ні!?
- Війну пройшов я, воював,  і мир для вас я здобував ще в сорок першому...давно.
Так, рідний , але це тавро, тавро пекельної війни знову тепер на  нас стоїть,
 через роки десятиліть.
- А хто ж посмів війною йти на вас онучко?
 - Не повіриш, твоя рідня, твої брати, твої племінники! ...
- Ні, ні! Повірити не можу, як? Щоб брат на брата підійняв кулак?
- Повір, це так, це боляче до щиму в серці але так...
І щезла посмішка з лиця, і стислись губи, і сльоза скотилася з очей, і почала бриніти:
 - Я знаю, що ви вистоїте, діти!
 Бо правда переможе зло, і іго зникне з Світу, спопелиться,
А я за вас усіх буду молиться, 
і Богу правду донесу,
 і поверну вам всім Весну!
 Ви вірте, діти, вірте, не коріться! 
Вперед у бій сміливо, тільки так і Перемога вже не за горами, -
сказав мені дідусь-солдат, - як ангел охоронець буду з неба  з вами!