Війна, кохання, перемога. Ангеліна Міфтєєва
Щирі очі, маленькі долоньки,
Маленьке життя ,вже сирота,
Немає батьків у сина, і в доньки.
Забрала жорстоко, російська орда.
І днями й ночами ,холоднії ручки,
Хочуть тепла з очей сльози течуть,
Устами шепочуть ,ну де ж моя мама,
Так хочу до тебе ,в небеса полечу.
Зосталися діти,без мамы і тата,
Не встигли побути,по дошве дітьми,
Покинуті очі,з журбою малята,
Лишилися зовсім ,зовсім самі.
****
Ростила мати сина,
Недосипала ночі.
Годувала ненька
Ріднесеньке маля.
Чекала перші кроки
І посмішку рідненьку,
Колисала мати,
Маленьке хлопченя.
Малеча підростала
І чистими очима,
Дивилася на маму
І слухала її....
Як треба жити в світі,
Що треба поважати,
І свою країну й країну чужаків.
І виросла дитина,
Прийшла війна в країну,
Захищає парубок,
Нас в ночі і в день.
А матінка рідненька,
Не знаходить місця,
Питається у Бога,
Де зараз її син.
Що бачать очі татові.
Що чує вухом дідовим.
Куди стріля гарматами,
Живий синок чи ні.
І кожен вечір з свічкою,
Благає серце мамине,
Ты збережи синочка,
Від інших ворогів.
*******
Я розкажу тобі синочку.
Як ми втікали від війни.
Розбиті душі і домівки ,
Все навкруги стоїть в вогні,
Ворожі танки у окопах,
Ми бачили з вікна машин .
І рідне небо у висотах,
І рідне сонце у горі.
Як ми стояли на блок-постах,
Чекали виїзду машин.
І так важко було ,так непросто .
Проїжджати через міни.
Як в спину нам стріляли орки.
Як ми втікали від війни.
А нас чекали рідні наші ,
На другій стороні війни.
****
Не скоро я побачу рідні очі.
Не скоро я побачу рідний дім.
Своїх батьків, де досипала ночі.
Де гралася маленька у дворі.
Де я зростала, вчилася ходити.
І вимовляла першії слова.
Де вперше, почала любити.
Де вперше, до школи я пішла.
І кожен день я згадую домівку.
Зелений сад, черешні у цвіту.
Своїх батьків, усміхнених і щирих.
Не вистачає вас мені в далекому краю.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз