Війна, кохання, перемога. Філіпченко Оксана

Жила і квітла Україна,
Птахи співали по садах,
Лунала мова солов’їна,
Хліба хитались на вітрах…

Народ жив мирно і спокійно,
Не знав ні лиха, ні біди,
Допоки люто, хижо, війно
Пронісся дикий гул орди,

Що називала нас братами,
Що нас взялася визволять,
Що стала для всіх нас катами,
Прийшла, як Каїн, убивать.

Ракети, бомби і снаряди…
Усюди лемент, стогін, плач…
Десант летить, стріляють гради,
Людей розстрілює палач.

Схилились матері в зажурі – 
Орли-сини пішли у бій.
Війна принесла дні похмурі
Дружині гарній, молодій.

Та рідну землю захищати
Вкраїни доньки і сини
Взялись. І стали ворога карати
За наші спалені лани,

За сльози матерів, сиріток,
За Бучу, Димер і Ірпінь,
За закатованих лебідок,
Що відлетіли вдалечінь.

За юність, спалену війною,
За старість в горі і сльозах
Батьків, що плачуть над труною,
За відчай, біль, тортури, жах…

Та Україну не зламати!
Не знищити дух козаків!
Мужньо у бій ідуть солдати,
Щоб край наш вистояв, розцвів.

Здобути мусять перемогу,
Здолати в світі люте зло.
Молитви посилаєм Богу,
Щоб лихоліття відійшло.

Тоді всміхнеться Україна,
І заколосяться поля,
І запишається калина,
І забуяє вся земля!..

Під небо мирне, волошкове
Весну лелеки принесуть.
В майбутнє, радісне й казкове,
Прадавні ріки потечуть.