Війна, кохання, перемога. Олександра Недевиченко

Я хочу прокинутись, а все як раніше:
24 лютого. Ранок. Тиша. 
Немає і натяку про війну 
Бо мир для людей є чимось сильнішим ...

Рідко хто дивиться новини,
Ніхто не тікає зі своєї країни, 
Не вживають слів «тривожна валізка»
Бо ми з сусідами на «ти» та близько. 
Немає страху, «тривог» та паніки
Не розрізняють люди воєнної механіки.

Жінки не втрачають своїх солдатів, 
Діти не чекають на повернення тата,
Немає горя, втрати та плачу 
Ці емоції зникли з облич, що не пробачать.

Ніхто не знає ціну кожного міста,
Бо міста не асоціюються з терактами та вбивствами. 
Люди живуть у себе вдома і не сидять в бомбосховищах, 
Бо немає загрози життю та скрутного становища.

Здається, все як раніше:
Взимку - Карпати,
А літом - Херсон.
Ніхто навіть не мріє про закордон.
Бо це є твоє, рідне й таке знайоме
І не відбирається воно кимось стороннім.

Іноді мріється, що це все страшний сон, 
Який кожному наснився,
Здається, ще трошки і все буде точно як раніше, 
Бо закриваючи очі і думаючи про всі ці події жахливі,
Звідки нам було знати, що до 24 лютого ми просто були щасливі?