Війна, кохання, перемога. Вадим Дрига
У засніжених степах величної Січі
Сидів козак із люлькою у роті:
«Мені б шаблюку й землю боронить
Аніж жити у такій скороботі.
Сяду на коня та й полечу
Назустріч смерті, щоб вона жахалась.
Чи буду жити, чи помру?»
Мені примари все ввижались.
Примари мертвих обіймають
Землю, що скалічили скоти.
Душі у оркестрі грають
Та не чують слів заплаканих вони.
Встав козак зі смутком в грудях:
«Відчути б радість хоч малу
Час знову помирати, люди,
Чи буду жити, чи помру?».
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
