Війна, кохання, перемога. Іванна Мельник

    ***    
Молила матір Бога на світанку
Так щиро й тихо, щоб ніхто не чув,
Бо вчора слухала стару циганку,
Яка казала байку не нову:
«Прийде війна, приїдуть танки
На нашу земленьку святу,
Окроплять її кров'ю кляті орки,
Вивалюючи свою срамоту.
Горітиме наш рідний край,
Горіти будуть наші люде.
Що маєш важливіше - то сховай.
Як було так уже не буде…»
Як би матір не прохала Бога -
Здійснилися слова циганки:
Пролунала страшенна тривога -
І приїхали  москальські танки.
Пішов і син обороняти землю..
Прощалась мати слізно, з молитвами:                                     
«Вертайся, сину,  коли вибореш нам волю,
Коли свободу вигризеш зубами».
Пішов герой, та не вернувся -
Шляхи вкриваються  травою.
І пам'ятає матір, як уперше посміхнувся
І як востаннє попрощавсь з старою..
Нема вже сина й більш не буде:
Лежить рідненький у землі.
Хай хоч ще раз навпроти сяде,
Прийде до мене хоч у сні!                                                                                   

Вона без роздумів піде за сином, згасне,
Віддасть усе, щоб бути разом з ним.
Горіть, москалики, горіть прекрасно
Вогнем яскравим  і брудним.
        ***
Я віз гуманітарку в Гостомель.
Ціла машина заповнена сумками.
Усі продукти, і навіть солодка карамель
Усе, що могли зібрати чиїсь мами.

Тяжка дорога, довга путь.
Три дні без сну і без спочинку.
Мене здіймає дика лють
За кожну замордовану дитинку.

Я віз гуманітарку в Гостомель.
Вони мені в лице стріляли.
Я мав порятувати тих дітей -
Вони ж мені цього не дали.                
         ***
Моя юність стала безжальною.
У повітрі витають тривоги.
Дитячі роки закінчились -
Берімося, хлопці, до зброї!
Нам боронити свій край
І нам ще палити Москву!
У серці до ворога жаль не тримай,
Бо він не вартує жалю.

Ти маєш рости, розвиватись,
Плекать у собі народну любов,
І будеш нескорений знов підніматись,
Щоб лити ворожую кров.
         ***
Ми відновимо нашу націю,
Станемо ще кращими!
путін, згортай свою "спецоперацію"-
Ми ніколи не станемо вашими.

Ні старий дід, ні першокласник не скоряться,
І баба Надя ще дасть вам жару,
І ні, «это не жители великой страны»!
Це Герої Величної Держави!

Поки ми сидимо у підвалах -
Ви чекаєте парфуми з брокарду.
Поки наші переселенці сплять у спортзалах -
Ви не можете скинути гроші на картку.
Поки ми виборюємо незалежність -                                     
Ви боїтеся мітингів.
Поки у нас свобода слова -
Ви - купка сліпих рабів!
Отож, не бути нам ні братами, ні сестрами:
Ми вільні - ви обезчещені!
        ***
Хлопець з полку "Азов" став Героєм.
Його посмішка додавала нам сил.
У ньому справжнього борця вбачаєм,
Бо він один із тих, хто захищав наш тил.                                                              

Чому слова ці кажу в минулому часі?
Чому в очах моїх видніють сльози?
Бо хлопець той у всій окрасі
Вже не несе москві ніякої загрози...

Він став Героєм вже посмертно,
Не знаю, чи дали там нагороду.
Та я кажу вам тут відверто:
Він став Героєм, Героєм нашого народу.
        ***
Знаєш, я хочу додому.
Вдома провести весну.
Немилі мені закордони
І не лізуть у душу мою.
Коли там трощать країну,
Коли дома вбивають людей,
Коли дома калічать знайомих,
Коли орки бомблять Гостомель,
Коли люди моляться щоб дожити до ранку,                        
Коли у дітей немає їди,
Коли життя ми вміщаємо в маленьку торбинку,
Боже, спаси наш народ від біди!!!
        ***
Вони прийшли до нас вночі,
Коли ще навіть півні не співали.
Сказали бабці: "Дай ключи
И чтоб мы тебя не видали!"
Вона кричала: "Не скорюся,
За внучку я життя віддам!"                                                                                   
За що і поплатилася бабуся,
Розстріляна на радість москалям.
Вони знущались з мене довго й нудно.
Колінами стікала кров.
Я почувалась препаскудно.
Вони ж продовжували,  починали знов.
Їх було троє, я одна…
Вони при зброї, я сама.
Вони могли убити - я благала.
Вони мене хотіли - я кричала.
        ***
Вони стоять за наше мирне небо,
Спокійну ніч без страшних тривог,
Тож ми не скажемо «спасатєлю» спасібо,
Бо з нами правда, з нами Бог.

Щоб наші діти не питали, що таке війна,
Не плакали від вибухів проклятих
Й не знали, що у світі є багато ще лайна,
Котре готове війни починати.                                                          

Щоб не оплакувала сина матір,
Котрий  посмертно став Героєм України,
Хай буде проклятий той командір,
Який посмів тривожити родини,

Який завдав нам море болю,
Який ще думає, що може нас збороти.
Та ми не підемо ніколи у неволю,
Бо пам'ятаємо всі Божі настанови:                                                                        
Любити рідний край, благословити Бога,
Не залишать нікого у біді,
Бо в серці в нас не страх, а перемога,
І ми рахуємо до неї дні.

Тож ми не станемо рабами
Й ніколи ми не будемо в ярмі!
Свободу свою вигризем зубами
І панувати будем на своїй землі!!!