Безумний всесвіт Рея Бредбері: до вивчення творчості Рея Бредбері 1995–1996 років
І. M. Павленко
Поняття безумства посідає визначне місце у творчості мало не всіх постмодерних митців. Постструктураліст Мішель Фуко переконаний у тому, що божевільній людині легше знайти істинний шлях, адже «розум отримує істину в безумстві». Французький постструктураліст пов'язує безумство з розладом психіки внаслідок труднощів, які виникають під час процесу соціалізації людини. Межа між нормальною і божевільною людиною зміщується у часі і залежить від стереотипів, характерних для того чи іншого проміжку часу [7, 162].
За Р. Бредбері, «безумство відносне, все залежить від того, хто кого зачинив у якій клітці» [6]. Письменник пов'язує безумство зі славою і визнанням у оповіданні «Doktor з підводного човна» («Unterderseaboat Doktor»( 1996)). Лише божевілля минулого життя посереднього власника психологічного кабінету (колишнього моряка) може перетворити його на заслуженого радника, відомого психолога і зробити його вчення предметом зацікавленості суспільства.
В оповіданні «П'ять балів за шкалою Захарова- Ріхтера» («Zaharoff / Richter Mark V» (1996)) Р. Бредбері намагається переконати читача у тому, що саме архітектори нетерпляче чекають на землетруси, будуючи міста на сейсмічно небезпечних місцях. Вони прагнуть знищень: зруйноване місто слід відбудовувати, а це означає, що архітектори залишатимуться матеріально забезпеченими і успішними.
Персонажі Р. Бредбері не розкривають своєї сутності у присутності «сторонніх». Так, в оповіданні «Пам'ятаєш Сашу?» («Remember Sasha?» (1996)) подружжя Сполдінгів спілкується з їх ще не народженою дитиною о третій годині ночі, «коли поряд немає сторонніх, які висловили б сумніви щодо їх здорового глузду, якщо були б поряд». Живіт Мері стає одним із місць подій в оповіданні про сім'ю Сполдінгів, які, до того ж, звикли звертатися на ім'я до кожного електропристрою і килиму у своїй оселі. Кожна частина їх тіла має прізвисько, а подружнє життя перетворюється на чудернацьку гру. Виникає питання: схвалили б цю гру «сторонні», які повсякчас згадуються в оповіданні, які, «якщо були б поряд», засудили б устрій життя Дугласа і Мері, обов'язково б винесли вирок: «Божевільні!». Божевілля героїв оповідання «Пам'ятаєш Сашу?» Рей Бредбері ототожнює з любов'ю і сімейною злагодою: в їх шлюбі, де мірилом усіх речей була любов, а не тверда валюта, просто не могло бути по-іншому [2 ,40]; Ти не такий, як інші чоловіки, що цікавляться лише пивом та картами...чи багато у світі сімей, для яких все життя — гра? [2, 41]. Автор передбачає існування диференціації між двома світами — світом сім'ї, характеристикою якого є любов як безумство, і світом «сторонніх», ознаками якого є нерозуміння, осудження, звинувачення у божевіллі. Атрибутами світу сім'ї стають двокімнатна квартира, килим, побутова техніка, зубна щітка, а також гра, медовий місяць, любов, близькість, дитина. Поняття «валюта», «пиво», «карти» представляють світ «чужих». Таким чином, аналіз лексики оповідання, яка розмежовує світ сім'ї та світ сторонніх, дає можливість уникнути надмірного суб'єктивізму і засвідчити переконаність Рея Бредбері у тому, що шлюб має бути закритим для чужинців заради збереження любові і злагоди у сім’ї.
Персонажі Р. Бредбері нерідко сумніваються у вірогідності реальності, яка їх оточує. Як приклад можна навести Беллу Уінтерс — героїню оповідання «Знову вскочили у халепу» («Another Fine Mess»(1996)). Міра концептуальної розмитості твору, створюючи у свідомості читача реальність, у частину якої він вірить, а справжність іншої ставить під сумнів, не заважає героїні займати сильну життєву позицію — любити кінематограф. Декілька ночей поспіль Белла прокидається від чоловічих гучних голосів на сходах. Не виключено, що голоси належать Стенлі і Оллі — кіноакторам, що давно померли, але яких обожнює головний персонаж та її подруга Зельда, якій вночі зателефонує Белла і почує у відповідь звинувачення у божевіллі. Згодом подруги на власні очі побачать акторів, які підніматимуть нагору піаніно і почують на власні вуха, як один із них бурчатиме: «Знову вскочили у халепу». Все відбуватиметься так само, як і багато років тому, за винятком на-ступного — тоді цю сцену Белла і Зельда спостерігали на екрані.
Що ж стосується оповідання «Розмова вночі» («The Woman on the Lawn»(1996)), то його персонажам ледве вдається переконати один одного у ймовірності свого існування. Дівчина називає чоловіка «дивним», а чоловік переконаний, що вони — привиди: привид-питання і привид-відповідь, у яких втілені їх бажання та мрії.
Оповідання «Убити з любов'ю» («The Very Gentle Murders» (1996)) — про літніх чоловіка і дружину, які протягом твору намагаються отруїти один одного. Влаштовуючи засідки один одному, подружжя наражає на небезпеку служницю і численних відвідувачів. Вирішивши грати у смерть, чоловік і дружина домовляються про правила гри та рівні умови. Більше того, у мізантропський задум входить гра у «безумне, перевірене часом кохання», аби ніхто не запідозрив старих у подвійному вбивстві: Подвійне самогубство, вирішили всі. їх кохання було настільки сильне, що вони просто не зуміли залишити цей світ поодинці [2, 131]. Почуття ненависті Рей Бредбері прирівнює з безумством, а вбивство розцінює як гру у ненависть — гру у безумство.
Прикладом проекції інтертекстуальної гри можна назвати оповідання «Слава Доріану на висоті» («Dorian in Excelsus»), персонажем якого стає Доріан Грей. Герой славнозвісного роману Оскара Уайльда отримує нове життя на сторінках книги «Як оком моргнути» (1996) Рея Бредбері. Цього разу жодних метаморфоз із зовнішністю героя не відбувається: з першого знайомства з читачем Доріан — огидний і дивакуватий: Приналежність Доріана до чоловічої чи жіночої статі запишалась загадкою. Переді мною був неосяжний пудинг, медуза-велетень... який ворушив товстими губами [2, 160].
Мішель Фуко ототожнював проблему «підривної естетичної свідомості» митця-маргінала, що ґрунтується на «роботі підсвідомого», з проблемою безумства [3, 129]. Творчу лабораторію митця-маргінала Фентріса описує Рей Бредбері на сторінках оповідання «І знову легато» («Once More, Legato») (1995). Головному герою вдається почути у пташиному гомоні струнку мелодію. Відпочиваючи у кріслі посеред саду, спілкуючись зі своїм другом, Фентріс починає записувати мелодію пташок, які, на його думку, співають по нотах. Фентріс називає пташок «незвичайними, несхожими на інших, птахами вічності». Він переконаний, що цю мелодію життя птахи підхопили у повітрі, можливо, її творець — сам Бог. «Коли відбувається диво, не сумнівайся у ньому”, намагається заспокоїти новоспечений композитор свого друга, який звинувачує його у безумстві. Через місяць перша симфонія Фентріса пролунала на концерті камерної симфонічної музики у Гпендейлі [6]. Отже, справжній митець — завжди інший, його творчість повсякчас викликає здивування, бентежить, обурює наївних читачів чи пересічних слухачів. Митців часто не розуміють, називаючи божевільними особистостями.
Існує певна залежність між героями оповідань Рея Бредбері. Адже всі вони вільні — здатні зробити чи сказати від свого імені, не питаючи дозволу. За Р. Бредбері, безумна людина вільна і така, що не боїться стати божевільною. Маємо очевидний перегук з точкою зору Мішеля Фуко, згідно з якою безумство розуміється як свобода.
Незважаючи на марґінальність реальності художнього світу Рея Бредбері, письменника називають «праведником», його творчість — «вуликом меду», а книжки — «пасхальними подарунками» людству [1].
Адже абсурд, безумство, хаос світу у творах письменника — частина айсберга, що на поверхні. Наявність розбіжності у створених автором образах і їх інтерпретації не заперечує Рей Бредбері, пояснюючи, що реальність знищуватиме людей доти, доки вони не розпочнуть «спілкуватися з нею мовою міфів і метафор» [5]. Не дивно, що в основі творчості Рея Бредбері — теза автора про можливість знайти «найспокійніше місце у безумному всесвіті всередині себе» [4, 3], оскільки символи і метафори, які наповнюють художній світ автора безумством — іншою реальністю, народжуються саме у внутрішньому світі письменника.
Література:
- Беломлинская Ю. Про старика и старуху // Русский журнал. — 2004. — 7 апреля.
- Брэдбери Р. В мгновенье ока: Роман. — М.: Эксмо; СПб.: Домино, 2004. — 320 с.
- Ильин И. П. Постмодернизм: Словарь терминов. — М.: ИНИОН РАН — INTRADA. — 2001. — 384 с.
- Кучер С. Інтервью «Комсомолке» // Комсомольская правда. — 1992. — № 3. — 4 января. — С. 3.
- «Прекрасное далеко» по Рэю Брэдбери: Інтервью // Wired. — 1999.
- Bradbury R. Once More, Legato. — http://www. raybradbury.ru/cgibin/story.cgiid=202-1 &type=online. — 2001 — 2003. — 4 p.
- Foucault M. Folie et deraison: Histoire de la folie a l'age Classique. — 1972. — P. 162.
Л-ра: Всесвітня література та культура. – 2006. – № 7-8. – С. 43-44.
Твори
Критика
